Доступність посилання

ТОП новини

Урок кримського «референдуму»: «щастя» бути анексованим?


Святкування річниці анексії Криму Росією. Сімферополь, 18 березня 2015 року
Святкування річниці анексії Криму Росією. Сімферополь, 18 березня 2015 року

Спеціально для Крим.Реалії

Напередодні шостої річниці кримського «референдуму» дві головні газети півострова синхронно написали про «щастя» кримчан. «Крымская правда» в дусі радянської преси опублікувала передовицю під назвою «Дні, коли ми були щасливі», а офіціоз російського парламенту Криму розмістив на своїх сторінках виступ його спікера Володимира Константинова під назвою «Відчуття щастя, яке супроводжувало нас цього дня, не покине нас ніколи». Не інакше як заголовки придумані та продиктовані редакціям з одного ідеологічного центру, який прагне переконати кримчан, наскільки вони ощасливлені «приєднанням» до Росії.

Але якщо передовиця «Крымской правды» є набором цитат із висловлювань начальників Криму, то спічрайтери Володимира Константинова не тільки продовжують дивувати спотвореннями міжнародного права, а й винайшли нові знахідки у справі виправдання анексії. Передачу Криму до складу Української РСР у 1954 році вони називають «несправедливою та помилковою». Спробували б ці пани висловити таку думку у кримських газетах 1954 року, які прославляли мудрість партії, яка ініціювала передачу на той момент ще зруйнованого війною Криму, щоб Україна його відбудувала та вдихнула в нього життя. Чи варто нагадувати, що відновлення «міста російської слави» Севастополя почалося тільки після того, як Україною в ньому був створений трест «Севастопольбуд», який відбудував білокам'яне місто?

Заради чого Крим пройшов шлях із безпечної країни в небезпечнішу та невільнішу?

Російські ідеологи вклали у промову кримського спікера слова про те, що «наші діти та внуки мають жити в мирі та добробуті, у квітучому та безпечному Криму, в якому немає місця для неонацистських банд, звеличення бандер, пропаганди русофобії, яка була зведена в ранг державної ідеології». Автори доповіді хитрують і приховують той факт, що до 2014 року Крим був набагато безпечнішим, ніж став після анексії Росією ‒ у ньому жодного разу ніхто не розстрілював ні лікарів у лікарні «швидкої допомоги», ні студентів у технікумах, у ньому не шили справи фейковим терористам і не підкидали їм вибухівку та патрони, у ньому не ув'язнювали за релігійні переконання, як зараз «Свідків Єгови» та мусульман, не переслідували журналістів за висловлювання думок, не закривали телестудії, не вимикали російські телеканали, а російські газети вільно продавалися в кіосках аж до березня 2014 року, коли вийшла заборона на поширення українських газет і телеканалів. Так заради чого Крим пройшов шлях з безпечної країни в небезпечнішу та невільнішу?

Кримські ідеологи продовжують обманювати кримчан перекрученими цитатами з міжнародного права, намагаючись довести законність незаконного «референдуму». У промові йдеться: «Право на самовизначення зафіксоване у статті 1 Статуту ООН, а також у Декларації ООН про принципи міжнародного права 1970 року. У цих та інших документах зазначено, що право на самовизначення виникає у народів у ситуації, коли з'являється загроза їхньому існуванню та вільному розвитку. Чи не з цим ми зіткнулися взимку та на початку весни 2014 року, в умовах, коли владу в Україні захопили сили, які неодноразово та гучно повідомляють про наміри розправитися з Кримом? Мало того, не встигнувши ще прийти до влади, вони одразу ж почали знищувати кримчан».

Ось текст статті 1 Статуту ООН: «Стаття 1 Організації Об'єднаних Націй має на меті: 1. Підтримувати міжнародний мир та безпеку, з цією метою ухвалювати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру, придушення актів агресії або інших порушень миру проводити мирними засобами, згідно з принципами справедливості та міжнародного права, залагоджування або вирішення міжнародних суперечок або ситуацій, які можуть привести до порушення миру; 2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності та самовизначення народів, а також вживати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру; 3. Здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, у заохоченні та розвитку поваги до прав людини та основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії; 4. Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей».

Навряд чи варто запитувати, де тут спічрайтери прочитали те, що вони написали кримському спікеру, оскільки ООН проголошує зовсім протилежне ‒ вирішення суперечок тільки шляхом переговорів і всіляке усунення загрози силових дій. Принцип «самовизначення народів», що пояснювалося не раз, ООН розуміє як самовизначення націй при створенні національних держав, а зовсім самовизначення населення якогось півострова, яке за жодним законом не підпадає під термін «народ».

Не рятує псевдоконцепцію про «самовизначення» Криму й цитування Декларації ООН про право на «незалежну державу, вільне приєднання до незалежної держави або об'єднання з нею, або встановлення будь-якого іншого політичного статусу, вільно визначеного народом».

Ні населенню Криму, ні російській діаспорі в Криму ніде й ніколи не був привласнений статус народу, тому немає у них і права на самовизначення

По-перше, тому, що йдеться про вільне самовизначення, а не під дулами російського спецназу, який на той час охороняв навіть будівлю Верховної Ради АРК і перебував у залі засідань під час сесії. По-друге, ні населенню Криму, ні російській діаспорі в Криму ніде й ніколи не був привласнений статус народу, тому немає у нього і права на самовизначення. Для розуміння ситуації раджу кримському спікеру заговорити про самовизначення народу Воронезької області, народу Краснодарського краю або «народу Саратовщини», і подивимося, що йому відповість Володимир Путін.

Ну, а чому спікер говорить неправду ‒ «владу в Україні захопили сили, які неодноразово та гучно повідомляли про наміри розправитися з Кримом. Мало того, не встигнувши ще толком прийти до влади, вони тут же почали знищувати кримчан» ‒ нехай це з'ясує суд, якщо Володимир Константинов зможе навести приклади «розправ із Кримом» і «знищення кримчан». Варто тільки сказати ‒ хіба спікера та його спічрайтерів не вчили, що недобре обманювати недосвідчених кримчан?

Усі кримчани розуміють також і несправедливість слів про те, що Крим хотів залишитися в Україні, але його не чули в Києві. Кримчани ж знають, що в момент найбурхливіших хвилювань у Крим на переговори прилітав депутат Верховної Ради та майбутній президент України Петро Порошенко, але Володимир Константинов, який сидів у будівлі Верховної Ради АРК, усе зробив для того, щоб він не зміг підійти до парламенту. Навіть більше ‒ московські емісари, які вже реально керували процесами в Криму, після цього оголосили, що зіб'ють літак Турчинова, якщо той наважиться прилетіти до Криму. Так хто кого погрожував знищити?

Сотні тисяч залишаються у внутрішній еміграції, не маючи можливості виїхати. Їхня доля не хвилює російський парламент Криму?

Спікер щедро малює картини кримського апокаліпсиса, але в умовному способі, оскільки його припущення не мають реальних прикладів на практиці в Україні. Він каже: «Кримська політична та культурна еліта зазнала б знищення, була б розв'язана безжальна війна з пам'ятниками, нашою історичною пам'яттю загалом, були б створені умови, при яких почався б масовий виїзд кримчан із території півострова». Насправді «приєднання» Криму до Росії розвернуло на півострові саме такі процеси: кримськотатарська та українська еліти півострова зазнали насильницького вигнання, була розв'язана війна з українськими пам'ятками, відбувся і триває масовий виїзд із Криму кримчан кримськотатарського та українського походження, кількість тих, хто виїхав, становить десятки тисяч. Сотні тисяч залишаються у внутрішній еміграції, не маючи можливості виїхати. Їхня доля не хвилює російський парламент Криму?

Далі спікер зосередився на вихвалянні Криму, але і при цьому він досить творчо поводиться з істиною. «Ось уже понад шість років Крим не зникає з міжнародного порядку денного, не проходить жодного дня без того, щоб кримська тема під тим або іншим кутом не з'явилася у світовому інформаційному полі», ‒ говорить він. І це зрозуміло. Адже це не тому, що російська влада Криму така прогресивна, а тому, що світ цікавить, що відбувається в регіоні, який створений шляхом порушення міжнародного права. Це не тому, що Крим нібито «змінює світовий порядок денний», «перетворює Росію». Тут важливо, як саме перетворює. Анексія Криму Росією викликало відчуття тривоги, розуміння того, що замість домінування міжнародного права, яке було досягнуте наприкінці ХХ століття на основі Гельсінської угоди, на перше місце в міжнародних відносинах вийшов фактор військової сили, що почалося з Криму і триває в Сирії. Це негативний досвід, і з нього світ, звичайно, зробить потрібні висновки.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG