Доступність посилання

ТОП новини

«У Криму два світи, які не перетинаються»: Микола Семена ‒ про кримську журналістику та свою роботу в Києві


Кримський журналіст Микола Семена, який відбуває умовний термін, на прогулянці в Сімферополі. Архівне фото
Кримський журналіст Микола Семена, який відбуває умовний термін, на прогулянці в Сімферополі. Архівне фото

Кримський журналіст Микола Семена вже майже рік живе на материковій частині України після виїзду з анексованого Криму. Робота на самому півострові завершилася для нього кримінальним переслідуванням за «заклики до порушення територіальної цілісності Росії» та дворічним умовним терміном з тимчасовою забороною на публічну діяльність.

Російські слідчі вирішили, що матеріал про громадянську блокаду півострова, опублікований на сайті Крим.Реалії в рубриці «Точка зору», є закликом до порушення територіальної цілісності Росії відповідно до статті 280.1 Кримінального кодексу. Микола Семена стверджує, що у своїх матеріалах він реалізовував право на «вільне вираження думки», а Міністерство закордонних справ України, Держдепартамент США, Євросоюз та низка міжнародних організацій засудили ухвалений журналісту вирок. У перші дні 2021 року Миколу Семена на запрошення ведучої Катерини Некречі знову став гостем Радіо Крим.Реалії.

‒ Пане Миколо, вже практично рік як ви переїхали до Києва ‒ і тут же почалася пандемія COVID-19. Якими були ваші очікування від 2020 року та яким він вийшов насправді?​

Усі чотири роки на півострові я очікував того моменту, коли зможу поїхати і повернутися в українську журналістику

‒ Головною подією року я вважаю саме свій виїзд з Криму і переїзд сюди на роботу. Для мене це дуже важливо: усі чотири роки на півострові я очікував того моменту, коли зможу поїхати і повернутися в українську журналістику. Я чекав цього, і це сталося. На щастя, моя дружина теж переїхала до Києва з Криму, хоча ці пів року не могла поїхати за мною через карантин. Ми живемо в орендованій квартирі. До речі, на першому етапі я отримав дуже велику підтримку з боку українського омбудсмена Людмили Денісової, за що дуже вдячний їй особисто і її співробітникам. Після переїзду з Криму вони на час виділили мені кімнату в гуртожитку – в тому числі, щоб до мене могла перебратися дружина. Зараз ми живемо в орендованій квартирі, спочатку допомогла компанія Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, а тепер я сам за неї плачу. Обіцяного владою, зокрема міністром культури і президентською адміністрацією постійного житла поки не отримав. Пандемія трохи порушила наші плани.

‒ Що у вас не вийшло зробити із задуманого у 2020 році?

‒ У мене було декілька задумів: я хотів написати одну книгу про Крим, іншу ‒ про своє рідне село, але журналістська робота займає дуже багато часу. Для мене це розчарування, тому що я хотів у час, що залишився мені, зробити якомога більше ‒ для країни, для себе, для сім'ї, для колег.

Журналіст Микола Семена в редакції Крим.Реалії. Київ, 19 лютого 2020 року
Журналіст Микола Семена в редакції Крим.Реалії. Київ, 19 лютого 2020 року

‒ Тобто саме книгами будете активно займатися цього року?

‒ У мене є нариси ще з кримського періоду. Думаю, що упродовж 2021 року я завершу роботу, принаймні над однією книгою. Я хочу проаналізувати все, що сталося за ці роки з Кримом, щоб і кримчани, і не кримчани, й українці, й органи влади України зробили висновок з трагедії, що стався з півостровом. Основний акцент буде на тому, що сталося після 2014 року та яку роль у цьому зіграли конкретні організації та особистості.

‒ Ви продовжуєте писати про Крим, не перебуваючи там. Це проблема?

‒ Звичайно, це має певну незручність, але вона чисто теоретична. Я пропрацював на півострові 20 років і знаю його дуже глибоко, з усіх боків. Зараз у мене досить багато джерел інформації в Криму. Окрім того, дуже багато відомостей є у відкритому доступі, на різних сайтах. Просто потрібно вміти отримувати інформацію й розшифровувати її. Поки що це мене не підводило. Я не поїхав після 2014 року, щоб спостерігати, що відбувається, робити висновки і повідомляти про це у своїх матеріалах. Однак тоді українським журналістам перекрили всі джерела інформації, нас не пускали на пресконференції тощо. Був список неугодних ЗМІ, який склала влада і поширювала серед різних підприємств та організацій. Їхнім керівникам під страхом звільнення заборонялося надавати будь-яку інформацію українським журналістам.

‒ Раніше ви говорили, що за вами навіть стежили.​

Та людина, з якою ти зустрічався заради інтерв'ю, автоматично потрапляла під спостереження спецслужб

‒ Так, на мій комп'ютер встановили шпигунську програму. Все, що я бачив і робив у себе на екрані, бачили й російські спецслужби. У період між обшуком і судом за мною встановили зовнішнє спостереження. Все це було дуже важко переносити, було складно отримувати правдиву інформацію. Та людина, з якою ти зустрічався заради інтерв'ю, автоматично потрапляла під спостереження спецслужб. Мені довелося змінити більше ніж 20 псевдонімів: політичні матеріали підписував одним ім'ям, економічні ‒ іншим тощо. Однак через деякий час ті, хто розбирався в журналістиці й допомагав спецслужбам, розшифровували їх. Стиль викладу все ж дуже складно змінити.

‒ Вас піддавали відкритому цькуванню?

‒ На кримському телебаченні про мене випускали різні викривальні матеріали. Українських журналістів виставляли ворогами Криму й ворогами всіх кримчан. У газетах друкували пасквілі про нашу роботу. Природно, в таких умовах працювати було складно. У Києві працювати набагато простіше ‒ не треба ховатися. Зараз у мене навіть більше джерел інформації, ніж було в Криму після 2014 року!

‒ Як, на вашу думку, змінився Крим за останні роки?​

Люди розуміють, як треба себе поводити, щоб вижити і зберегти себе

‒ Кримчани здебільшого адаптувалися до атмосфери страху, яку від самого початку нагнітає Росія в Криму серед вільно мислячих і не згодних з російською окупацією півострова. Люди розуміють, як треба себе поводити, щоб вижити і зберегти себе. Що стосується політики кримської влади, російської влади, вона стає все вивіренішої. Вони розраховують на те, що чим більшу брехню вони будуть застосовувати для впливу на кримську аудиторію, тим більший ефект вона матиме. Не секрет, що в Криму низькі зарплати, що пенсіонери ледве зводять кінці з кінцями, але російська пропаганда малює радісну картинку. Вони проводять різні свята, фестивалі ‒ навіть у період карантину. Одні кримчани звикли до цього, інші замкнулися в собі. Це два світи, які не перетинаються.

‒ Деякі порівнюють стан кримської журналістики з радянським часом. Чи згодні?​

Якщо говорити про наявні в Криму ЗМІ, то, дійсно, це найгірші зразки того, що існувало в Радянському Союзі

‒ Наприкінці 1970-х, у 1980-і роки вже вважалося неетичним у кожному номері публікувати матеріали про першу особу району, області тощо. Були певні правила, які робили ЗМІ більшою мірою саме засобами масової інформації, а не засобами обслуговування влади. Якщо говорити про наявні в Криму ЗМІ, то, дійсно, це найгірші зразки того, що існувало в Радянському Союзі. Мені це нагадує сталінський період. Зараз кримські державні газети в кожному номері публікують на першій шпальті якщо не інтерв'ю першої особи, то його статтю або репортаж про його поїздку. Все це тільки в позитивному ключі: мовляв, усі проблеми вирішуються відразу після приїзду цієї особи, або ж вона обіцяє виділити на її вирішення величезні гроші. Все це великий блеф про діяльність влади ‒ міхур, який вони надувають, щоб кримчани думали, нібито все добре або скоро буде. Тим часом кримчани збідніли, у порівнянні з українським періодом, особливо пенсіонери. Реально великі зарплати, які забезпечують життя, у Криму отримують чиновники, силовики, а також інші люди, які служать владі.

‒ За вашою оцінкою, чи викликало це розчарування серед самих кримчан? І наскільки воно масове?

‒ Звичайно, люди згадують, як було при Україні, якщо не публічно, то в сім'ях про це говорять. Наскільки я знаю, такого дуже багато. Думаю, що міф про російський добробут у більшості кримчан уже розвіявся, за винятком невеликої кількості людей, які переконані, що Росії треба служити, незважаючи на жодні складнощі. Однак дуже значна частина розчарувалася в усьому, що росіяни обіцяли.

‒ Чи є у вас прогнози щодо Криму у 2021 році?

‒ Сьогодні ситуація на півострові стабілізувалася й буде залишатися такою ж, як би гірко це не було усвідомлювати. Всі можливі зміни в Криму пов'язані зі змінами в Москві. Я думаю, що у 2021 році, якщо у Кремль не прилетить який-небудь «чорний лебідь», все буде так само. Тому очікувати чогось нового нам не варто. Україні потрібно намагатися використовувати ситуацію, що склалася на свою користь.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

  • 16x9 Image

    Катерина Некреча

    В.о. керівника проєкту Радіо Крим.Реалії, теле- і радіоведуча, автор спеціальних проєктів.

    Закінчила Київський міжнародний університет, бакалавр журналістики. Не секрет, що головне в моїй професії – це практика, тобто робота в ЗМІ.

    Почала працювати в проєкті Крим.Реалії навесні 2015 року. До цього працювала журналістом на українському телебаченні («Шустер LIVE», «Говорить Україна»). У 2014 році наблизилася до Криму співпрацюючи з телеканалом-переселенцем з півострова «Чорноморська ТРК».

    Не уявляю себе поза професією. Своєю роботою без перебільшення – живу. Життя це – дуже захоплююче і бурхливе. У ньому багато викликів, багато стресу, багато досягнень. Схоже, що це ідеальне середовище мого існування:)

    Пишаюся, що є частиною такого важливого проєкту. Рада, що в дуже складний час можу працювати в медіа, де журналістські стандарти – не теорія, а досить успішна практика.

    Головний пріоритет для мене – аудиторія. Наші слухачі, читачі, глядачі мають право знати, що відбувається насправді.

XS
SM
MD
LG