Спеціально для Крим.Реалії
Було б не логічно, якби запущені під час пандемії коронавірусу мережеві віртуальні екскурсії розходилися з концепціями самих Кримських музеїв або, що ще малоймовірніше, щоб вони йшли супроти політики офіційної Москви. Наскільки корисними і правдивими для потенційних глядачів є зміст тих віртуальних турів, які запущені головними кримськими музеями, чи дають вони уявлення своїм віртуальним відвідувачам про реальний Крим, його історію та проблеми?
Ясновельможний та Велика з художніми вадами
Мабуть, найбільша презентація в мережі належить Алупкінському (Воронцовському) палацу. Віртуальні екскурсії на сайті палацу доступні 11 мовами. Це шість екскурсій музеєм, чотири парком, дев'ять окремих лекцій, десять майстер-класів, щоправда, вони не мають стосунку до самого музею. Ці матеріали ще й найдокладніші, якщо звичайні відеолекції з інших музеїв займають від 6-8 до 10-12 хвилин, то тривалість лекцій з Воронцовського палацу іноді становить більше ніж 18 хвилин.
Головне ‒ у цих матеріалах Крим завуальовано подається як російська даність, ніби Росія в Криму була від самого спочатку, ніде немає ні слова про способи приєднання Криму до Росії, про російсько-турецькі війни як до, так і після 1783 року. В екскурсіях переважають відомості про те, коли збудований палац, ким, розписуються всілякі подробиці кабінетів вельмож, їдалень, більярдних, вестибюлів, віталень, парків і садів. Самі господарі палаців прославляються як видатні й мудрі державні діячі, а їхні близькі ‒ як добродійні та прекрасні люди. В одній з лекцій згадується, що Михайло Воронцов купив масу земельних ділянок у Криму, але як вельможа зміг стати найбільшим землевласником на півострові ‒ без подробиць. В інших турах це питання взагалі не згадується. На яких підставах і в результаті чого ця земля потрапила в їхнє володіння, що стало з її колишніми господарями, яким було ставлення нових господарів до цієї землі та її власників, замовчується.
Граф Воронцов зображується як захисник мусульман
У цьому плані характерна єдина відеолекція, яка вибивається з практики замовчування, екскурсовода Артура Зубарєва «Взаємини М. С. Воронцова та місцевого населення», мається на увазі кримськотатарський народ. Тут йдеться про те, що землю у Криму Воронцову допомагали купувати муфтій і начальник прикордонної служби, а натомість граф зображується як захисник мусульман. З одного боку, він, нібито, відстоює свободу кримських татар, збудував мечеть, дбав про будівництво доріг і видачу паспортів. Однак скарги кримських татар про привласнення їхніх земель мігрантами завжди розглядав за російськими законами, тобто на користь нових поселенців. Той факт, що Михайло Воронцов не був згодний з урядом щодо питання залучення кримських татар до військової служби, поданий як прояв його гуманізму. Насправді Воронцов боявся давати кримським татарам до рук зброю, адже припускав, що вони повернуть її проти росіян, тобто і проти нього самого, у Криму. Він говорив, що «не хоче впроваджувати в них войовничий дух», боявся, що це «може мати невиправдані наслідки». Граф ратував за широке залучення кримських татар до сільськогосподарської праці, до робіт у садах і на полях вельмож. Він розглядав посилення становища кримських татар «з точки зору практичної користі», тобто мислив з точки зору господаря, не замислюючись про право на це.
З особливою помпезністю записана віртуальна екскурсія «Портрети Потьомкіна Таврійського та Катерини II у вестибюлі Воронцовського палацу». Обидва експонати мають художню ущербність, тому, мабуть, і розташовані всього лише у вестибюлі, проте про їх ущербність розповідається не як про недолік, а як про родзинку, тому, що обидва портрети виконані у величному улесливі стилі. Портрет Потьомкіна подарований музею ще бароном Фальц-Фейном, який знайшов його в Нью-Йорку, але подарував, мабуть, без жалю, оскільки його історична цінність зведена до нуля тим, що одноокий Потьомкін зображений при орденах, значить у розквіті кар'єри, але з обома очима. Причому екскурсовод відходить від історичних свідчень і посилається на «багато версій» його одноокості. А, наприклад, Валентин Пікуль у романі «Фаворит» пише, що око Ясновельможний втратив, не здійснюючи жодних подвигів, а у бійці з братами Орловими, намагаючись відсунути їх і самому стати фаворитом імператриці.
Що стосується портрета Катерини II, який екскурсовод називає коронаційним, то в ньому, по-перше, її обличчя зображене у профіль, що для парадних портретів не практикувалося, а, по-друге, ретельно написане там тільки обличчя, яке приписують пензлю Рокотова, а все інше погано ‒ сукня з безглуздими складками, сама фігура спотворена та неприродно повернута. Ці анатомічні спотворення і перекреслюють будь-яку цінність портрета. Мабуть, саме тому обидві роботи, як художній непотріб, і потрапили в периферійний музей, щоб не псувати імідж серйозних колекцій. А в Алупці цим, як видно, пишаються.
Алупка в березні. Пейзажі весняного міста (фотогалерея)
Гарнітур майстра Гамбса
На цьому ж сайті присутні й віртуальні тури Массандрівським палацом Олександра III. Туристи в Криму завжди захоплюються красою та унікальністю цього палацу. Природно, що віртуальні екскурсії ним і спрямовані на актуалізацію цього почуття, тому й мають успіх у глядача.
Водночас Масандра поруч з Ялтою, в якій тоді жили 224 жителі, переважно рибалки, була економічним маєтком графа Воронцова площею 270 гектарів, син якого Семен і заклав палац. І спочатку він мав вигляд суворої середньовічної фортеці, без архітектурних надмірностей. Шляхом переходу з рук у руки палац добудовувався і дістався Олександру III, що й закріпило за ним назву, незважаючи на те, що потім його власником став Микола II. Хоча він душею прикипів до Лівадії.
У палаці жоден із царів навіть однієї ночі не переночував
Таким чином, незважаючи на всю пишноту палацу, у вічі впадає її непотрібність нікому, незатребуваність. У палаці жоден із царів навіть однієї ночі не переночував, а палацом користувалися царські родичі та наближені. На забраній землі будували не тому, що це було необхідно, а тому, що хотіли похвалитися перед іншими вельможами. Знову виникає те ж питання: перша анексія Криму 1783 року зробила петербуржців повновладними господарями на новопридбаному півострові, багатства та землі якого можна було використовувати, не зважаючи навіть на доцільність.
Звичайно, це розчулює: кабінет імператора, кімната імператриці Марії Федорівни, оригінальне скло того часу, кабінет імператриці, а ось спальня ‒ тут стоїть гарнітур стільців роботи майстра Гамбса, так, з круглими сидіннями та спинками, так, того самого, за дванадцятьма виробами якого полював Остап Бендер з товаришами. Як це великий комбінатор сюди не добрався?
Сім'я імператора повернулася?
Сайтів Лівадійського палацу в мережі дуже багато ‒ на туристичних та інших ресурсах. Сайт власне палацу заповнений презентаціями Міністерства культури Росії, його відеоархів з 14 екскурсій продубльований на YouTube.
Це все та ж помпезність і подробиці внутрішніх інтер'єрів. Парадний вхід ‒ 52 секунди, Білий зал ‒ 25 секунд, кімната очікування та парадний приймальний кабінет ‒ 29 секунд, більярдна ‒ 18 секунд, італійський дворик ‒ 59 секунд, Арабський дворик, робочий кабінет імператора, Спальня Їхніх Імператорських Величностей (все з великої літери), кабінет імператриці, будуар імператриці, бібліотека, мала їдальня, класна кімната молодших князівен ‒ все по кілька десятків секунд. Таке враження, що сюди повернулися імператор з імператрицею, а відвідувачі тут зайві, їм дозволено не більше ніж пів хвилини. І ось екскурсія експозицією «Кримська конференція 1945 року» вже 14 з гаком хвилин, тут вже новий господар, самі знаєте хто. Розповідь наукового співробітника музею Олександра Оранського, звичайно, витримана у традиціях російської точки зору на конференцію як досягнення Сталіна та радянської влади, і немає ні слова про значення післявоєнного поділу світу, експансію СРСР в Європі, катастрофу Східної Німеччини, яка потрапила в «соціалістичний табір».
Палаци чи буфети?
Раніше, коли говорили про те, чим Крим може приваблювати туристів, у першу чергу називали мережу історичних палаців, і в першу чергу йшлося про імператорські палаци. Але чи цікаво це закордонному туристу? Царські палаци ще викликали інтерес, але Лівадійський палац давно у світі сприймається як об'єкт пропаганди сталінізму.
Тепер і в США, і в Німеччині, і в Англії розуміють, що ті рішення не були ні гуманними, ні справедливими
Світ вже пережив зачарованість рішеннями Сталіна, Черчилля та Рузвельта. Вони тоді не могли бути іншими, але сучасні аналітики говорять про те, що світ вже пішов далі, піднявся на новий щабель розуміння історії, і тепер і в США, і в Німеччині, і в Англії розуміють, що ті рішення не були ні гуманними, ні справедливими. І якщо США і Великобританія незабаром дали свободу завойованим територіям, то для звільнення Східної Європи потрібна була ще й холодна війна, поразка СРСР, перебудова і нове мислення, прогресивність якого сьогодні в Росії заперечується. Так може бути відомим музеям, їхнім науковим співробітникам, сьогодні вже варто не повторювати сентенції царського та сталінського періоду історії Росії, а закласти в концепції музеїв та експозицій прогресивні й сучасні тенденції та історичні оцінки?
Щодо всього зробленого та створеного Росією в Криму: не можна ж з одного боку захоплюватися творчістю відомого киянина і кримчанина, космополіта за своїм світоглядом Максиміліана Волошина, а з іншого боку ігнорувати його думку про роль Росії для Криму.
«Весь цей Магометів рай знищений дощенту. Замість пишних міст з «Тисячі та однієї ночі» росіяни збудували декілька убогих повітових містечок за російськими трафаретами і частково через потьомкінський романтизм, частково для катерининської реклами назвали їх псевдокласичними іменами ‒ Севастополь, Сімферополь, Євпаторія. Давня Готія від Балаклави до Алустона забудувалася непристойними імператорськими віллами у стилі залізничних буфетів і публічних будинків та готелями у стилі імператорських палаців. Цей музей поганого смаку, який претендує на суперництво з міжнародними європейськими вертепами на Рив'єрі, очевидно, так і залишиться у Криму єдиною монументальною пам'яткою «російської культури», ‒ писав Максиміліан Волошин.
Далі буде
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
