Легенди про самодостатність Криму

Спеціально для Крим.Реалії

Самодостатність ‒ красиве, розумне та не зовсім зрозуміле слово. Можливо, саме тому його так часто вимовляють у Криму.

Мрії про «самодостатність» з'явилися ще у 2014 році. Але перший рік анексії відзначився глибоким падінням виробництва і розладом суспільного життя, майже як у результаті війни. Тому з точки зору економіки наступні три роки були кризовими.

Але вже 22 травня 2017 року Володимир Константинов повідомив: «Я абсолютно переконаний, що у найближчі п'ять років Крим піде від дотаційності і буде самодостатнім. І держава, і президент ухвалили рішення розвивати наш півострів. Це було досить складне рішення в тій ситуації, в якій перебуває країна. При такому ставленні ми не маємо права на неефективну роботу». При цьому спікер покладався не стільки на себе, скільки на допомогу Москви: «Що стосується федеральної цільової програми, то вона для нас, можна сказати, випробування. Вона змінить Крим і вже змінює його на очах. Кількість програм, які реалізуються в регіоні, безпрецедентна та унікальна. Це виводить Крим на зовсім інший рівень соціально-економічного розвитку, ніж той, що був раніше».

Що таке самодостатність

Минуло вже три роки, але про самодостатність у Криму все ще говорять в умовному способі. Відзначаючи 10-річчя перебування при владі той же Володимир Константинов знову поділився мрією: «Потрібно створити свою власну економіку, бути самодостатнім регіоном. Те, що зараз федеральна влада допомагає нам відновити нашу інфраструктуру, створювати базові речі, дороги, мости. Кримчани зможуть власною економікою генерувати достатньо грошей для саморозвитку. Щоб, якщо потрібно нам школу збудувати, ми свої гроші на це планували, як і в багатьох інших регіонах Росії. У Криму є такий потенціал».

Те, що спікер, розмірковуючи про самодостатність, згадав дороги та мости, які до самодостатності не мають стосунку, і не згадав, наприклад, електростанції, газогін, промисловість та аграрний сектор, говорить про те, що про самодостатність як таку політик має досить туманне уявлення.

Для забезпечення самодостатності Криму, звісно, значну роль відіграє кримська курортна галузь. Але ось як фантастично її уявляє Константинов: «Ми зустрінемо курортний сезон на дуже великому підйомі. На найбільшому. Ніхто нікуди не поїде, окрім Криму. Ось так буде, а економіка наша отримає фінанси, які нам потрібні й важливі».

Можливо, голова «держради» думає, якщо кримські чиновники говорять, що на півострові побували не 4, а 6 або 7 мільйонів курортників, то від цього збільшаться його фінанси?

Що взагалі таке «самодостатність»? Стати «самодостатніми» мріють практично всі регіони Росії. Напевно, тому, що це красиво звучить. Припустімо, усі регіони стали самодостатніми, тобто забезпечили себе та самі стали донорами. Але якщо усі забезпечили себе, то кому ж потрібне їхнє донорство?

Ось, наприклад, Кемеровська область, яка має не в приклад Криму значно потужнішу економіку, все ще є дотаційним регіоном і розробила програму «Кузбас ‒ шлях до самодостатності». Вона, як вони вважають, перетворить Кузбас на регіон-донор. Але при цьому заступник губернатора Кемеровської області з економіки та фінансів Юрій Кім вважає, що «окремий регіон не може бути самодостатнім».

Звісно, якщо самодостатність передбачає, що регіон має у себе сам все робити, навіть, наприклад, автомобілі, літаки, достатню кількість продуктів, то це буде не економіка, а бедлам. До того ж, це просто неможливо. Для того існує поділ праці як у міжрегіональному масштабі, так і у світовому, щоб кожен робив ту продукцію, яка відповідає його умовам і яка краще ніж в інших у нього виходить, і щоб при конкуренції її у нього купували всі інші споживачі, виробляючи щось інше.

Юрій Кім говорить: «Існує два підходи до цього визначення. У широкому сенсі самодостатність регіону передбачає динамічний розвиток, стабільне зростання в економіці та покращення якості життя населення. І є вузьке поняття самодостатності ‒ коли визначаються мінімальні потреби щодо фінансування життєзабезпечення і регіон може впоратися з цими зобов'язаннями. У цьому вузькому сенсі, якби у нас було співвідношення з розподілу податкових прибутків між федерацією і регіоном 50 на 50, то, напевно, Кузбас міг би вважатися самодостатнім».

У Криму, звісно, мають на увазі друге, вузьке визначення. У не самодостатнього Кузбасу (як і в інших потенційно прибуткових регіонах) Москва забирає собі від 30 до 62% прибутків для того, щоб мати можливість субсидіювати Крим (та інші відсталі регіони) від 50 до 75% його бюджету.

Шляхи до самодостатності

З цього стає зрозумілим, що самодостатність регіону ‒ це взагалі результат державної фінансової політики. Центральний бюджет може забирати собі більшу частину прибутків, і тоді регіон животітиме, або ж його жалітимуть і залишатимуть побільше ‒ заради ілюзії «самодостатності», для гордості й нагород його начальників.

При цьому й у самого регіону є свої хитрощі. Наприклад, вважається, що ідеальний варіант поповнення бюджету ‒ це зарахування в нього податків, які держава не забирає собі, ‒ наприклад, прибуткового податку з підприємств і ПДФО, тобто, податку на прибутки фізичних осіб. Але під час кризи 2014-2017 років і без того нечисленні підприємці в Криму зіштовхувалися з явищем, коли до них приходили податківці, проводили «пояснювальну» бесіду, потім залишали два бланки акту перевірки та говорили: заповніть самі, тут має значитися, що ви перераховуєте стільки податків, сплачуєте стільки штрафів, порушення придумайте самі, і до того ж віддаєте нам ще, наприклад, 10 тисяч готівкою. А якщо сперечатиметеся, ми перевірку зробимо самі, випишемо те ж саме, але удесятеро більше. Не дарма ж кількість підприємців у Криму в порівнянні з українським періодом зменшилася вдесятеро, хоча багато хто погоджувався.

Тобто, бюджет має численні резерви некоректного наповнення. Взяти, наприклад, місцеві штрафи. Їхня кількість практично ніколи не називається. Тому що при будь-якому дефіциті бюджету органи влади активізують кількість перевірок і збільшують суми штрафів. У Криму, наприклад, у кризові 2014-2017 роки бюджет поповнювався штрафами мало не на половину.

Тому багато аналітиків взагалі не розуміють фінансистів, які хваляться, що в якомусь періоді наповнюваність бюджету зросла на стільки відсотків. Це означає тільки те, що з людей здерли на стільки відсотків більше грошей, щоб чиновники могли з бюджету більше вкрасти. Навпаки ‒ фінансисти мають пишатися тим, що стягування грошей із населення скорочується, а не зростає. Адже населення все одно використовує свої прибутки у своєму ж регіоні, але зробить це раціональніше і без злодійства.

Чи може Крим стати самодостатнім?

У вузькому сенсі слова, про яке говорить Юрій Кім, Крим можна оголосити самодостатнім хоч завтра, що, я не сумніваюся, і зроблять Володимир Путін або Сергій Аксенов із Володимиром Константиновим у недалекому майбутньому.

У широкому ж, тобто, нормальному сенсі, Крим із його нинішніми умовами, у його становищі не стане самодостатнім практично ніколи, тому що немає передумов для зміни цих умов. Просто тому, що самодостатність регіону ‒ це ні що інше, як його здатність самому, без дотацій із центрального бюджету, інвестувати у свій розвиток, тобто отримувати прибутки не просто більші ніж витрати, але мати надлишок, достатній для фінансування цілих програм.

По-перше, у самій Росії багато об'єктивних аналітиків вважають, що «для самодостатності регіонів у Росії передумов немає». Коментарі фахівців на сайті «Eurasia Daily» характеризують ідею песимістично ‒ як нездійсненну. Так само вважав у бутність губернатором Севастополя і Дмитро Овсянников. «Повністю на 100% (стати самодостатнім) не зможе ніколи...» ‒ говорив він.

І в цьому немає провини регіонів. Під час президентства Дмитра Медведєва у країні розвивалася децентралізація, і наприкінці 2011 року йому надіслали пропозиції розширити перелік регіональних і місцевих податків, передати регіонам частину прибутків від податку на прибуток, який зараховувався до федерального бюджету (2 з 20%), а також різні акцизи тощо. Але з поверненням Володимира Путіна до Кремля всі ці ініціативи були одразу забуті, так само як і сама «децентралізація». Насправді замість децентралізації відбулося швидке зростання заборгованості регіональних бюджетів, змушених регулярно нарощувати запозичення з метою виконати «травневі укази». Їхній сукупний обсяг і раніше був астрономічний. При цьому з 2011 до 2015 року в Росії у витратах регіональних бюджетів різко (з 15,1 до 10,1%) впала частка інвестування, що, власне, і забезпечує фундамент для «самодостатності».

Це тільки щодо України Путін може говорити про «федералізацію», а у себе у країні він централізував усе, що тільки можливо було. У результаті в Росії загалом у регіонів немає зацікавленості в самодостатності. Для чого її досягати? Щоб ділитися прибутками з відсталими, щоб більше забирали в федеральний бюджет? Навіщо Аксенову та Константинову самодостатність, якщо вони й дармові федеральні гроші не встигають освоювати? Тому розмов про це багато, а реальних справ майже немає.

Аналітики скептично оцінюють перспективи самодостатності безлічі регіонів Росії ‒ Калмикії, Адигеї, республік Кавказу, багатьох областей, країв і республік, звідки більшість продукції вивозиться, а більшість зборів зараховуються до федерального бюджету.

Крим у такому ж положенні. Тому розмови про самодостатність ‒ це заради ще однієї медальки, ордена, премії, але не заради кримчан.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відражають позицію редакції