Про те, що Крим у 1783 році остаточно потрапив під владу Росії, знають всі. Набагато менше відомо про те, що за 262 роки до цього Москва опинилася у кримському підданстві – нехай і на кілька місяців. 500-річному ювілею нетривіальної події і присвячений новий цикл на Крим.Реалії.
Вступ. Крим між Литвою і Москвою
Перший повністю незалежний правитель Кримського улусу – Хаджі Ґерай – був у 1441 році обраний ханом і пізніше закріпився на півострові за підтримки Великого князівства Литовського. Це визначило політичну орієнтацію нової держави. Хаджі називав тамтешнього князя Казимира IV покровителем і протидіяв ординським нападам на польсько-литовську державу.
Його син і спадкоємець Менглі I Ґерай спочатку підтримував союз із Литвою і у 1472 році видав ярлик, який підтверджував передачу Казимиру колишніх золотоординських володінь у Східній Європі. Але литовський князь знехтував дружбою з Кримом і став шукати опору в недавньому противнику – Великій Орді. Це змусило хана переорієнтуватися на союз із Великим князівством Московським, яке саме набирало силу. У березні 1474 року до Криму прибуло московське посольство просити у Менглі шертну грамоту про «братерство» і спільну боротьбу проти ворогів. Грамота була дана, і хоча незабаром хан ненадовго втратив престол, початок кримсько-московському союзу був покладений.
У 1478 році відбулися дві важливі події. По-перше, Менглі Ґерай знову став кримським ханом, але тепер уже у статусі васала османського султана. Це анітрохи не обмежувало його влади на півострові, зате посилювало на зовнішньополітичній арені. По-друге, Москва завоювала Новгород, силою підтвердивши свої претензії на титул володарки «всієї Русі». Це, а також невиплата данини Орді протягом декількох років, неминуче вело князівство до конфлікту із сусідами і на Сході, і на Заході.
«Бойове хрещення» кримсько-московського союзу сталося у 1480 році, коли військо ординського хана Ахмата через територію Литви рушило на Москву. Литовське військо мало прийти на допомогу ординцям, але Менглі стрімким маршем увірвався на Поділля, змусивши Казимира захищати свої володіння. Сили Ахмата і московські війська зійшлися на річці Угрі, постояли місяць, та розійшлися. На зворотному шляху ординський хан був убитий.
Менглі був вигідніше реальний союз із Москвою, ніж непевна угода із Казимиром, який давно показав себе ненадійним партнером
На рубежі 1481 і 1482 року Менглі «помирився» із польсько-литовським правителем, що викликало стурбованість у Москві. Там вирішили натиснути на хана, шантажуючи його Нур-Девлетом – братом і претендентом на кримський престол, який з 1479 року служив у князя Івана ІІІ. Менглі був вигідніше реальний союз із Москвою, ніж непевна угода із Казимиром, який давно показав себе ненадійним партнером. Результатом цього вибору стало взяття і спалення 1 вересня 1482 року литовського тоді Києва. Частина награбованого – золоті предмети для богослужінь – була відправлена у подарунок Івану ІІІ.
Партнерство Московії та Криму пояснювалося наявністю спільного грізного ворога – Великої Орди та її ситуативного литовського союзника. Але влітку 1502 року Менглі завдав ординцям розгромної поразки, після чого геополітична ситуація у Східній Європі в черговий раз кардинально змінилася.
Війна за ординську спадщину
Протягом майже всього наступного століття на півдні Східної Європи палахкотіла грандіозна війна – війна за володіння як матеріальним, так і символічним спадком Золотої Орди. На першому етапі (1502-1556 рр.) у ній брали участь різноманітні наступники і сусіди Орди, на другому (1556-1594 рр.) залишилися самі Кримське ханство та виросле з Московського князівства «Російське царствіє».
Крим і Москва пропонували Східній Європі два інтеграційних проєкти, драматично несумісні між собою
Бачити у кримсько-російському конфлікті банальну боротьбу сусідів за території або населення наївно – у противників навіть не було спільного визначеного кордону. І геть безглуздо описувати ту ситуацію у термінах нібито одвічної боротьби «лісу зі степом». Насправді ж, Крим і Москва пропонували Східній Європі два інтеграційних проєкти, драматично несумісні між собою.
Кримцям було достатньо визнання власного верховенства з боку інших ординських осколків – з відповідною сплатою данини, зрозуміло, і військовою допомогою. У внутрішні справи молодших партнерів кримські хани втручатися не збиралися. Виходило щось на зразок напівкочової конфедерації з номінальним верховенством Ґераїв як головних спадкоємців Чингізхана на цій території. Досягалося бажане не стільки війною, скільки переговорами і заняттям престолів родичами.
Однак ця модель виключала Москву і тому була для неї неприйнятною. Не будучи Чингізидами взагалі, її князі не могли розраховувати на визнання свого верховенства серед інших правителів. Відмінності в релігії, мові та суспільному устрої були непереборною перешкодою для ведення Московією-Росією гри за «кримськими правилами». Тому там взяли курс на силове підпорядкування інших учасників війни за ординську спадщину. На першому етапі переможеним нав'язувалися невигідні договори, на другому – підконтрольні Москві правителі, на третьому відбувалося повне завоювання і включення до складу Росії. Кому особливо не щастило – із повним руйнуванням колишніх столиць, традиційного побуту, а то і масовою різаниною.
Саме цим фундаментальним протиріччям у підходах до державного устрою і пояснюється непримиренність головних сторін у тій війні. Спроба домовитися десь посередині від початку була приречена на провал. І завершилася війна тому, що з десятка її учасників вціліли лише двоє – Росія і Крим – на той момент нездатні завоювати одне одного. Остаточне рішення тієї суперечки було перенесено на два століття.
Від союзу до війни
Не дивно, що антиординський союз розладнався дуже скоро. У 1505 році починається війна Москви з Казанським ханством, яка вельми стурбувала Менглі Ґерая. Крім того, новий князь Василь ІІІ під різними приводами ухилявся від допомоги Криму у боротьбі із Хаджі-Тарханським (Астраханським) ханством, яким правили вороги Ґераїв. Все це призвело до того, що навесні 1507 року Менглі і новий польський король (він же великий литовський князь) Сигізмунд І уклали союз, і вже влітку кримські війська напали на московські міста – вперше в історії. У 1508 році було укладено перемир'я і відновлений союз, але ненадовго. Із 1511-го до 1517-го кримські війська мало не щорічно здійснювали рейди на московську територію.
Навесні 1515 року хан Менглі і Ґерай помер, і йому наслідував Мехмед і Ґерай. І якщо батько колись був пов'язаний із Московським князівством союзом, скріпленим кров'ю спільних ворогів, то син, навпаки, проливав московську кров, керуючи недавніми походами. Посли Василя ІІІ провели весь 1518 рік у спробах укласти із Кримом новий договір... і досягли успіху. Підписана тоді, і затверджена навесні наступного, 1519 року князем грамота обіцяла кримському хану «дружити його друзям і ворогувати ворогам».
У грудні минулого, 1518 року помер казанський хан Мухаммед-Емін, не залишивши спадкоємців. Династія перервалася, і постало питання про вибір нового правителя
Але буквально у тому ж році дух договору був порушений. У грудні минулого, 1518 року помер казанський хан Мухаммед-Емін, не залишивши спадкоємців. Династія перервалася, і постало питання про вибір нового правителя. Кримці бажали бачити на престолі Сахіба Ґерая, зведеного брата покійного. Москва, будучи не у захваті від такої перспективи, виставила свого претендента – Шаха-Алі. Проблема полягала не тільки в тому, що йому було 13 років, але й у його родоводі. Шах-Алі був нащадком ханів Великої Орди – непримиренних ворогів Ґераїв. І користуючись нагодою, 1 березня 1519 року в Москві новим казанським ханом проголосили саме Шаха-Алі. Кримське посольство заявило протест, але безрезультатно.
Новий правитель не користувався популярністю в Казані – і це ще м'яко сказано. Через молодість Шаха-Алі реальним правителем міста був московський воєвода, який спирався на загони стрільців. Незадоволені місцеві аристократи швидко опинялися у в'язниці або на ешафоті.
І тоді Мехмеду не залишалося нічого іншого, як виступити проти Москви. Щоб убезпечити свій фланг, хан почав переговори із польсько-литовською державою, які завершилися підписанням 25 жовтня 1520 року польсько-кримського договору про мир і дружбу. Одним з найважливіших його пунктів було рішення сторін розпочати спільні військові дії проти Росії.
Заледве Ґерай у квітні з'явився у місті, як там спалахнуло повстання. Московські війська були перебиті, Шах-Алі повалений
З іншого боку, спроба залучити до союзу Хаджі-Тарханське ханство очікувано закінчилася провалом, та й Османська імперія, що несподівано, висловилася рішуче проти великої війни. Султан двічі надсилав хану грамоти, які забороняли похід, але марно.
Однак найважливіший успіх на дипломатичному фронті Мехмед все ж здобув. Ранньою весною 1521 року він відправив Сахіба із 300 кращих воїнів до Казані. Заледве Ґерай у квітні з'явився у місті, як там спалахнуло повстання. Московські війська були перебиті, Шах-Алі повалений і відпущений до своїх господарів. Сахіб став новим казанським ханом, а війна з Москвою – неминучою.
Далі буде.
