Спеціально для Крим.Реалії
У Росії широко відома творчість модельєра В'ячеслава Зайцева. Широко рекламуються його бізнес-проєкти у сфері моди, його магазини, його виставки. Безперечно, його творчість викликає інтерес у багатьох споживачів. Разом з тим, останнім часом багато його проєктів зазнали і творчого, і фінансового краху й не принесли очікуваних прибутків, до яких Слава Зайцев вже звик. Навіть більше, почалася судова тяганина з мерією Москви. Характерно, що й у Криму журналісти та аналітики не стали шукати реальних причин кризи в російській моді, а виступили на підтримку його «патріотичних» концепцій в одязі.
Замість того, щоб шукати причину провалів у своїй творчості, Зайцев заговорив про... змови та політичні причини свого фіаско: «У мене складається враження, що всі ми є жертвами... змови проти російського одягу. Наявність потужного лобі, готового за будь-яку ціну зупинити проникнення елементів традиційного російського одягу на наші прилавки, я відчував завжди. Взагалі з традиційним російським одягом відбуваються дивні речі. У мене, наприклад, першими роботами, створеними ще в Іванові, були лляні косоворотки та сарафани. Вразила напружена й недоброзичлива реакція на них. Просто якимось могильним холодом тоді повіяло. Мене завжди приваблювало виробництво готового одягу: як це прекрасно ‒ бачити навколо росіян, одягнених по-русскі! Так ось, скільки я не бився, мені не дали цього зробити й з моїм національним підходом до одягу просто витіснили у «від кутюр». Було все. І успіх був. Але усвідомлення того, що мої співвітчизники обділені, просто не давало спокою...»
В'ячеславу Зайцеву більше ніж 80 років. Звичайно, він свідок того, як одягалися в російських містах і селах майже усе ХХ століття. Це великий досвід. Але не можна ж не відчувати вимог сьогодення, не відчувати трендів ХХI століття. Тому й «могильним холодом повіяло», тому і вразила недоброзичливість, адже спроба не добровільно, а силою насаджувати стару навіть не моду, а буденність, і поза їх бажанням одягнути сучасних людей «у косоворотки та сарафани» не могла не викликати спротиву.
У Криму з моменту окупації простежується та ж тенденція: якби ж то тільки на концертах і в театрах, але й на виставках, на «святкових» базарах і ярмарках зарясніли косоворотки, кокошники та сарафани. Багато з них були нашвидкуруч і не за правилами зшиті, виконані неохайно, відверто справляли враження не культури, а бутафорії. І ось тепер «Крымские вести» розкривають таємницю цього явища: виявляється, мода ‒ це не просто мода, а якщо по-зайцевськи ‒ то це «найтонший різновид політики». Однак і в цьому немає ніякого відкриття ‒ українці добре знають, як в імперії, щоб вбити справжню культуру народу, перевести її в забуття, насаджувався шароварний стиль культури, творчі висоти в мистецтві та культурі замінювалися примітивними уявленнями про народні традиції, перетворюючи народи, що потрапили під вплив росіян, на вигнанців на власній землі. І ось тепер і російську культуру спіткала та ж доля ‒ мода вже перетворена на політику, її наздогнав косовороточно-кокошний стиль.
Щоб врятувати свої прибутки, але вже не творчістю, а примусом, В'ячеслав Зайцев пише «Відкритий лист» президенту Російської Федерації Володимиру Путіну: «...Сьогодні російський традиційний костюм фактично витіснений з нашого життя в музеї та на естраду, його місце зайняв безликий імпортний ширвжиток, а вітчизняні виробники одягу та зберігачі традицій російської старовини інформаційно заблоковані як від широкого споживача, так і від ділових кіл, тобто від таких необхідних для підтримки нашої національної культури інвестицій. Забуття традицій ‒ одна з головних причин наших нинішніх настроїв і дезорієнтації в суспільстві... Ми впевнені, що відродження російських традицій, що почалося з повернення в наше життя національного костюма, стане запорукою майбутньої зміни в самосвідомості, без чого немислима майбутня велич Росії. Ми віримо, що, незважаючи на всі потрясіння, які наша країна пережила за останні десятиліття, прагнення акумулювати сили нації на нове творення увінчаються успіхом».
Звичайно, ця заява про повернення «величі Росії» шляхом переодягання в косоворотки дуже зворушує серце російського патріота, але багатьма й у самій Росії не схвалюється. Звичайно, це дійсно чудово «бачити росіян, одягнених по-русскі!» Точно так само, як бачити українців, одягнених по-українськи, як бачити людей будь-якої національності, одягнених у сучасні національні костюми. І є багато сучасних стилів російського національного одягу, здатного виглядати сучасно, а не архаїчно, і бути зручним, красивим.
Але тим не менше, у світі російської моди не зникає примітивне прагнення підіграти сучасним політикам у їх імперських прагненнях. Наприклад, неможливо зрозуміти, чого хочуть досягти у світі моди автори таких виставок як експозиція «Будинку Російського одягу Валентини Авер'янової» «Русь Державна, Православна», яка відбулася в «Московському Будинку Моди В'ячеслава Зайцева». У цій колекції боярські костюми двовікової давності, та інші різновиди одягу, які давно вийшла не лише з моди, але й з ужитку. Володимир Путін, можливо, їх помітить і похвалить, та й то навряд чи, але люди ж такий одяг все одно носити не будуть. У коментарях росіяни пишуть: «А ви колекцію Русские идут на каналі Medisan бачили? Як Ви її оцінюєте?», та «Вони ХУДОжники. Вони так бачать. Та й публіка блакитної крові повилазила з лайна».
Викликає сумнів і повернення ідеологів «русского міра» до тенденційного визначення про те, що «культура найтонший вид політики». Так, культура й політика мають один на одного великий вплив, але до певної межі. До того, коли культура диктаторськими режимами починає перетворюватися в голу політику, коли вона використовується як засіб ведення гібридної війни, особливо проти інших народів, як це практикувалося в СРСР. Дійсно, «коли одна нація хоче знищити іншу, у першу чергу знищує культуру: немає її ‒ немає народу». Проблема обговорюється ще з часів листів Горького «З ким ви майстри культури?», рецидиви цієї хвороби траплялися з часів розстрілів усієї інтелігенції народів у сталінський період, з часу закриття національних журналів і газет, і за часів Микити Хрущова на прикладі «Бульдозерної виставки», на літературних дискусіях, але зараз для інтелектуалів проблема, здається вже вичерпана, але ж ні.
Чому це робить В'ячеслав Зайцев зрозуміло. Він і не приховує: «Одяг ‒ це серйозний бізнес, а Росія ‒ практично бездонний ринок. Питання про те, що будуть носити росіяни, стоїть дуже гостро. Ціна цього питання ‒ багато мільярдів доларів. І справа не тільки у грошах. Нас прагнуть за всяку ціну відлучити від традиційного костюма, змусити носити одяг з чужого плеча, одяг, який програмує у нас антинаціональні, антипатріотичні реакції. Робить нас легкою здобиччю зловісних сил, які панують у сучасному світі... У свідомість росіян десятиліттями впроваджувалося хибне уявлення, ніби наш традиційний одяг ‒ це костюми народних і псевдонародних ансамблів, розписані якимись червоними півнями, понівечені безглуздим «золотим» декором. Загалом, несмак. Саме тому ми зараз на попелищі ‒ російський одяг ніхто не виробляє, і люди поки не особливо горять бажанням його купувати. Це справа, без перебільшення, державної ваги! І стосується не тільки економічної безпеки країни (адже, одягаючись так, як зараз, ми спонсоруємо кого завгодно, тільки не вітчизняну легку промисловість), а й ідеології, навіть політики, і здоров'я нації, до речі, теж. Льон, бавовна, шерсть ‒ те, з чого шиється традиційний російський костюм, ‒ це ж не синтетика, в якій тіло зовсім не дихає...».
Зайцев намалював картину вірну, але він помиляється у витоках. Ці процеси запустила й просувала так звана «культурна політика КПРС», а не «зловісні сили, які панують у
сучасному світі». Культурна політика КПРС не тільки російську культуру та національний одяг перетворювала на атрибут «псевдонародних ансамблів, розписаний якимись червоними півнями, понівечений безглуздим «золотим» декором», а культуру всіх національностей, і бурятів, й українців, і казахів, і кримських татар. І «на попелищі» сьогодні не тільки російська мода, а й тенденції моди інших народів. Зайцев робить ту саму помилку, що й багато російських ідеологів, які, наприклад, говорять про самоцінність для народу російської мови, але забувають про те, що для всіх інших народів їх мова настільки ж дорога, цінна та ідеальна, наскільки й для росіян їхня мова. Точно так само й у моді. Зайцев пише про самоцінність російської моди, забуваючи, що для українців їх національний одяг настільки ж дорогий та органічний. Ось тільки Слава Зайцев уже просто застарів, і не розуміє, що мода «державна та православна» ‒ це вже атрибут музеїв, а не робочої повсякденності, й не можна звертатися до президента з проханням повернути час назад.
Тим більше помилково подавати конкуренцію у сфері моди як війну або як «змову проти російського одягу». Слова про те, що «в європейському світі моди постійно йде прихована війна, конкурують між собою також Захід зі Сходом, а разом вони намагаються просто придушити все російське» ‒ це безсиле самовиправдання власної творчої неспроможності, оскільки і країни Європи, й інших континентів не змовляючись беруть зокрема й у Росії все те, що по-справжньому цінне, а не прагнуть усі разом придушити все російське. Але часто вони стикаються з лубками у світі моди, тому й відмовляються.
Висновок про те, що Слава Зайцев «у світі моди Росії він, як Пушкін у літературі, ‒ «наше все», грішить імперськістю, і шкодить як свого часу Пушкіну, творчістю якого намагалися затьмарити твори всіх тих, хто був неугодний, так і Зайцеву зараз. І Пушкін, і Зайцев ‒ далеко не все, навіть для самої Росії.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
