Спеціально для Крим.Реалії
Вихід на російські кіноекрани пропагандистської кінокомедії «Кримський міст: зроблено з любов'ю» змусив критиків і глядачів згадати про радянські агітки сталінських часів, які, здавалося б, безповоротно залишилися в архівах. Так, власне, автори фільму ‒ а його сценарій написала голова російського пропагандистського телеканалу Маргарита Симоньян, а поставив ‒ її чоловік Тигран Кеосаян ‒ і не приховували, що надихалися досвідом саме радянського агіткінематографу, всією цією розлогою журавлиною часів «Кубанських козаків».
І все ж відмінності є. Сталінський кінематограф існував майже в герметичному просторі, окремі іноземні фільми ретельно добиралися та цензурувалися ‒ адже вони не могли бентежити будівників першої у світі держави робітників і селян.
Сама аудиторія таких фільмів не просто була схильна вірити в казку ‒ вона існувала у власному світі. У сталінські роки радянським Союзом мало хто їздив, тому для жителя Сибіру Кубань була таким же далеким світом, як для краснодарців землі за Уралом. Сибірський глядач «Кубанських козаків» міг думати, що столи на далекому півдні ломляться від страв. Кубанський глядач «Сказання про землю Сибірську» міг вірити, що Сибір дійсно має такий добробут, як у кіно.
Коли головна мета ‒ не мистецтво й навіть не брехня, а банальний розпил бюджету, може вийти тільки «Кримський міст: зроблено з любов'ю». З любов'ю до державних грошей
Але за минулі зі сталінських часів десятиліття світ став меншим, а фільмів стало більше. Тому сімейний підряд керівниці Russia Today виглядає не просто непрофесійно та брехливо, як її інтерв'ю з отруйниками Скрипаля, так званими Петровим і Бошировим. Він виглядає ще й архаїчно. І виникає питання: невже автори фільму цього не розуміють? Навіщо їм так ганьбитися?
Але питання зникають, коли з розслідувань колег дізнаєшся, що гроші на зйомку всієї цієї архаїки виділив державний Фонд кіно. І не просто виділив, а без будь-якого конкурсу виділив. І не просто без всякого конкурсу виділив, а за дзвінком колишнього прес-секретаря Путіна, а зараз ‒ заступника голови його адміністрації та куратора всієї пропагандистської машини Кремля Олексія Громова.
І все стає зрозумілим. Хлопці, схоже, просто вирішили під приводом пропагандистського фільму розпиляти російський державний бюджет ‒ свята справа! Ризику в цьому жодного немає. Цифри прокату, прибуток, відгуки критиків і глядачів ‒ все це абсолютно не хвилює авторів та їхніх високопоставлених покровителів. Єдиному глядачу, на думку якого вони можуть звернути увагу, фільм, поза всяким сумнівом, сподобається, тому що він показує ту Росію, яка існує в його уяві ‒ або яку він хоче нав'язати своїм підданим. Так в чому ж проблема? Чому б не підробити?
Схоже, саме тому в російських пропагандистів цього разу не виходить зробити якщо не чесно, то хоча б професійно. Коли головна мета ‒ не мистецтво й навіть не брехня, а банальний розпил бюджету, може вийти тільки «Кримський міст: зроблено з любов'ю». З любов'ю до державних грошей.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
