Щоразу після злив, граду, розливу річок та снігових заметів на Кубані зростає добробут населення Керчі. А все тому, що автомобільні недопотопельники, які сяк-так вижили в кубанській стихії, керчани скуповують за «три копійки». Якщо проливні дощі й надалі будуть із такою ж інтенсивністю накривати Краснодарський край, то кількість приватних автомобілів у Керчі зовсім скоро зрівняється з кількістю населення.
Життя після «кримської весни» стало настільки прекрасним, що майже кожна керченська сім'я може дозволити собі автомобіль. Кубанський автохлам російського виробництва цілком можна купити за двадцять шість-двадцять вісім тисяч рублів, що практично дорівнює анонсованій Сергієм Аксеновим середньомісячній заробітній платі в Криму, а розбиту іномарку ‒ тисяч за тридцять п'ять. Тобто відпрацював місяць-другий ‒ і вже автовласник.
Цей автохламний бум помітно допоміг розвитку підприємництва та підприємливості в Керчі. Зросла кількість автошкіл, навчання в яких іноді коштує чи не вдвічі дорожче, ніж пригнаний із Кубані автомобіль. ДІБДР, судячи з розповідей їхніх учнів, гребе лопатою грошики за перездачі: майже нікому з керчан за останній час не вдалося скласти іспит із водіння з першого разу, навіть молодим симпатичним дівчатам. Причому частенько іспит із водіння приймають ДІБДРешники, які приїхали з російського материка.
А скільки дивовижних нових способів заробітку отримає ДІБДР за допомогою евакуатора ‒ адже всі міські вулиці та двори утикані автомобілями через відсутність паркувальних майданчиків у Керчі. Нещодавно звільнили від транспорту вулицю Єременка біля Центрального ринку, але автомобілі тепер паркуються у дворах. Зараз жителі вулиці Дубініна в центрі Керчі вимагають звільнити їм проїзд і вихід із дворів, тому що автомобілі вишикувалися там у два ряди. Так само виглядають у будні дні вулиці Ульянових і Курортна поблизу морського університету, де бідні студенти в два ряди уставили їх своїм автохламом. Підтримувати автохлам у робочому режимі допомагають збільшена кількість майстерень і магазинів, які спеціалізуються на постачанні запчастин. Тобто бізнесу пряма вигода від розгулу стихії на Кубані.
Оксана живе в передмісті Керчі, де вони з чоловіком у своєму господарстві вирощують поросят і птицю на продаж. У Керчі в неї існує розгалужена мережа клієнтів, до яких вона раніше діставалася автобусом, а тепер ‒ на купленому в станиці Голубицькій за тридцять тисяч ВАЗі. Не було випадку, щоб при цьому вона не заїхала на станцію техобслуговування, так що все, що могло вийти з ладу під час поїздки аж у двадцять п'ять кілометрів в одну сторону, вона вже замінила.
Водій міжміського транспорту Олег Петрович скаржиться на надлишок автомобілів на керченських і кримських дорогах.
«Тільки зараз, після тридцяти п'яти років водійського стажу, я по-справжньому зрозумів шоферську приказку «Не ти ‒ так тебе». Я вже став забувати, коли бачив на дорозі ВАЗівську «копійку», а зараз радянський автопром представлений усією жигулівською лінійкою, немов це не дорога, а музей. Те ж і з іномарками, які я розглядав у журналах років двадцять тому. Ніколи раніше мені не доводилося бачити заклеєні скотчем машини, навіть у гаражі, а зараз вони запросто ганяють містом. При цьому за кермом ‒ «нахабні» водії у віці років двадцяти, які змагаються з крутими тачками, автобусами та фурами на споруджуваній «Тавриді» і кримських серпантинах, через що на кримських трасах різко зросла кількість аварій».
Аналогічна ситуація і в самій Керчі. Топовими новинами місцевих сайтів стали інформації про автомобільні аварії та збитих пішоходів. Є в місті такі заповітні для автомобілістів місця, де тиждень, який обійшовся без аварій, вважається чимось незвичайним. Наприклад, на розвилці поблизу зупинки «Ворошилова» власники автомайстерень мають скинутися на золотий світлофор, тому що машини там б'ються із завидною регулярністю. А Горьковський міст пора заносити до Книги рекордів Гіннеса: навіть, коли не працює переправа, там постійно трапляються аварії. До недавнього часу вони списувалися на розбите в мотлох дорожнє полотно, на ямах якого машини підстрибували, як іграшка йо-йо на гумці, і, бувало, навіть злітали з мосту вниз. Але кілька днів тому його заасфальтували, щоправда, це не врятувало від двох аварій, які сталися одномоментно, щоправда, тепер через недбайливих комунальників, які не посипали міст піском при ранковому обмерзанні.
Основні міські магістралі дійсно приводять до ладу ‒ знімають старий та вкладають новий асфальт. Але яка з цього користь, коли реконструйованою вулицею Орджонікідзе, що веде до міського пляжу Героївського, іншими курортним околицям та передмістям на кшталт Завітного та Яковенкова, літають важкі фури з піском? Вони розбивають новенький двошаровий асфальт і забирають на своїх величезних колесах ланки лежачих поліцейських. Щоправда, найчастіше відновлення дорожнього полотна обмежується ямковим ремонтом. Вистачає його при різкому зростанні автопарку керчан ненадовго ‒ тим більше, що до внутрішньо квартальних доріг у Керчі руки не доходять. Вони всі розбиті й перериті ямами, які в місті «витончено» декорують старими шинами, брудом, камінням і гілками дерев, які кокетливо визирають із них. Незважаючи на такі попередження ті, хто виїжджає з дворів, перетворених на гаражі, нерідко потрапляють у капкан цих вибоїн, а то і зовсім тонуть у бруді.
Є в Керчі показова міська магістраль ‒ шляхопровід на шосе Героїв Сталінграда, який з'явився через будівництво мосту. Поки зводили цю чотириполоску, затори в місті були більші за столичні. Потрапити з густонаселеного району Аршинцеве до центру й назад було настільки проблематично, що люди простоювали в заторах іноді по дві-три години, діти виїжджали в школу мінімум на годину раніше, дорослі поверталися додому з роботи мало не за північ. Пенсійний фонд та лікарня стали недосяжними для керчан, що живуть у центрі та на Войковому.
У травні його, нарешті, ввели в експлуатацію, але проблеми не закінчилися. Раз у раз йде ремонт і зміцнення дорожнього полотна, через що вводиться реверсний рух транспорту. Світлофори, які клянуть водії за непотрібність, то вимикають, то вони виходять із ладу. Аварії на ШГС, незважаючи на нетривалість його експлуатації, встигли увійти в число топових місцевих новин, а взимку, в чому немає сумнівів, таких історій буде ще більше й більше. Тому, на думку місцевих водіїв, необхідно відновити стару дорогу між центром і Аршинцевим як резервну, адже невідомо, як покаже себе новий шляхопровід у зимовий сезон. Добре б до того ж ввести заборону на експлуатацію в зимовий період купленого на Кубані автохлама, а то він здатний істотно вплинути на чисельність населення самої Керчі, де за кілька «російських» років на дорогах загинуло більше людей, ніж за всі роки в складі України.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
