Керч заполоняють «понаїхавші». «Якісь новенькі в нас з'явилися в районі», ‒ дивується баба Лариса, якій зносять на продаж фрукти та овочі зайняті цілими днями на своїх ділянках дачники. Вона приходить на риночок годині о шостій ранку і висиджує до обіду, тому краще всяких соціологів знає, хто тут живе з народження, а хто з'явився кілька років тому.
Обивательський погляд точний, тому що кожен район Керчі ‒ щось на зразок великого села, де, переважно, всі один одного знають. Ось заклеїли «єдинороси» напередодні праймеріз передвиборними листівками двері під'їздів, а жителі відразу визначають «свій-чужий».
«І звідки ці пики взялися? ‒ неввічливо ставить запитання голос нашого району дядько Вова. ‒ Жодної знайомої». І він має рацію, тому що люди, які йдуть у місцеві депутати, мають до Керчі таке ж відношення, як ми, мешканці Керчі, до Нью-Йорка.
Нинішня політика Росії в Криму відверто спрямована на витіснення місцевих
Але нинішня політика Росії в Криму відверто спрямована на витіснення місцевих. Причому, цю неафішовано відкрито ідею намагаються проштовхнути як на рівні обивателя, котрий продає свою квартиру, дачу, автомобільний або човновий гараж акаючим, окаючим та цокаючим, так і на рівні влади.
Металургійним заводом керувати поставили приїжджого з Набережних Челнів, прозваного працівниками «камазистом». Підприємство зовсім нещодавно увійшло до переліку тих, які приватизуються в Криму, і можна не сумніватися, що прихопить його материковий посіпака російської влади. Причому, ось що дивно, в такій величезній Росії під рукою ніколи не виявляється профільних фахівців, які мають пряме відношення не те що безпосередньо до виробництва, а хоча б до галузі.
Суднобудівним заводом керував відставний морський офіцер, який збив команду земляків-зеленодольців. Незважаючи на те, що перший начальницький караул «Затоки» змела московська група, з Керчю вони розлучатися не забажали. Навпаки, пішли на підвищення. Із заступників директора ‒ в заступники голови адміністрації, з директора відомчого пансіонату ‒ у керівники міського Будинку культури.
На зміну зеленодольському директору «Затоки» підігнали москвича, вихідця з РЗ, який не тільки почав комплектувати свою команду з таких же заробітчан, але ще й рветься в депутати Керченської міськради. Причому, судячи з праймеріз, робить це не сам, а знову-таки, в компанії своїх приїжджих наближених. Працівники, які працюють на заводі десятками років, обурюються не тільки тим, що своїх грамотних фахівців залишили за «червоною лінією». Їх турбує некомпетентність нового керівництва, яке, не знаючи специфіки суднобудування, тим не менше, постійно докоряє керченським виробничникам у непрофесійності.
Керч потрапляє під владу приїжджих із російського берега. Звідти підігнали й начальника міліції, і прокурора, і головного МНСника. Погоджуся, що у служивих свої кадрові закони, але от не знайшлося в цілій Керчі свого досвідченого та обізнаного лікаря, якому б міністр охорони здоров'я Криму довірив керівництво однієї з місцевих лікувальних установ. Довелося зривати з Севастополя кемеровчанина, який приїхав туди, і ставити його на чолі медустанови. Що значить подібне призначення для міста? Це позбавить Керч гострого дефіциту лікарів, які повалять сюди вслід за знайомим колегою? Думаю, навряд чи. При тому, що всі медики з російської провінції скаржаться на мізерні заробітки, у Криму вони ще нижчі. Але можна сміливо стверджувати, що поки у нового головлікаря немає в Керчі своєї житлоплощі, міністерство охорони здоров'я Криму щомісяця викладатиме йому за оренду житла тридцять тисяч рублів. А наскільки він виявиться ефективним керівником ‒ ще велике питання, тому що, за відсутності лікарів у бюджетних лікувальних установах, навести лад і відмитися від постійних скарг пацієнтів ‒ нереально.
Буквально минулого тижня керченські депутати проголосували за нового заступника голови адміністрації, направленого Сергієм Аксеновим опікуватись ЖКГ міста. Обіцяний ефективний менеджер, у якого, як водиться, відсутня профільна освіта, але є в наявності дві побічні, ‒ черговий «понаїхавший». Він потинявся півроку в міністерстві ЖКГ Криму і ось, гадай тепер, то чи не впорався з роботою і пішов до Керчі з пониженням, то чи Аксенов підігнав його в місто з перспективою на кар'єрне зростання після вересневих виборів.
До керівництва розбитим ущент комунальним господарством міста стала людина, не знайома з географією Керчі
Службова старанність нового куратора ЖКГ цікавить керчан в останню чергу. Але вони не розуміють, як таку відповідальну галузь довірили людині, яка по суті не знайома зі специфікою галузі й зовсім не знає міста. Уявіть, як довго доведеться йому пояснювати про розбиту дорогу, якщо він уявлення не має, де ця дорога та яке її призначення. Тобто до керівництва розбитим ущент комунальним господарством міста стала людина, не знайома з географією Керчі. Такий знавець уже кермував міським ЖКГ, будучи приїжджим із Ростова-на-Дону, вже житлові будинки Керчі обслуговує керівна компанія, власник якої віддає команди формально з того ж Ростова, а фактично, можливо, і з Маямі, кермо влади місцевим водоканалом уже утримував житель Кисловодська.
Ні, звичайно, і раніше і містом, і його підприємствами керували не корінні жителі Керчі. Напевно, тільки одного разу в далекі радянські часи, як розповідають старожили, на чолі міста стояли перший і другий секретарі міськкому партії Емін (Аркадій Емін, перший секретар Керченського міськкому компартії України з 1961 до 1974 року ‒ КР) і Сирота (Наум Сирота, другий секретар Керченського міськкому компартії України в 1960-1970-х роках ‒ КР), які народилися й виросли тут. Але завжди в керівництво потрапляли ті, хто багато років жив у Керчі, прекрасно знав місто і людей, а найголовніше ‒ не злетів на соціальному ліфті, як нині модно, а плавно пройшов весь ланцюжок професійного та кар'єрного росту. Директори заводів починали майстрами, а хтось і зовсім працівниками, партійні начальники проходили школу комсомолу та профспілки. У них був напрацьований не тільки професійний, а й людський капітал тих, із ким їм доводилося тісно спілкуватися. А тут на голову цілому місту валяться відверті чужаки, які не знають Керчі, людей, її специфіки, історії, і починають одразу віддавати команди.
Але найприкріше, що керчани, які так довго чекали, що до керівництва містом прийде свій, місцевий, тепер і цьому не раді. Адже свої виявилися нітрохи не кращими за «понаїхавших». Такі ж віддані аксенівці, то чи купили свої посади, то чи висиділи їх на застіллях. Третій за п'ять років голова адміністрації, один із яких гріє нари, другий швиденько зметикував звалити на Кубань, а третій мучиться сам і мучить городян. І жоден із них не мав досвіду керівництва великим колективом, жоден із них не мав хоча б такої-сякої освіти держуправління. Їхніх заступників не злічити, деякі з них прославилися лише тим, що їх під білі ручки виводили з робочого місця в наручниках. Та ж історія і з начальницьким складом міськради, якою керувала жінка, прозвана в народі «штукатурницею», вона уникла кримінального переслідування стараннями кримського «спікера» Володимира Константинова.
Сімнадцять років кричали, що на місці Олега Осадчого мріють бачити свого в дошку керчанина, а зараз мало не молять його про повернення
Люди, які займають нині керівні посади в міськраді, нічого, окрім сміху та жалю, у керчан не викликають. Мені стає страшно, коли в коментарях на місцевих сайтах городяни пишуть колишньому меру: «Олеже Володимировичу, поверніться!» Сімнадцять років кричали, що на місці Олега Осадчого (колишній мер Керчі, з 1998 до 2014 року, Олег Осадчий ‒ КР) мріють бачити свого в дошку керчанина, а зараз мало не молять його про повернення. Ось що Росія з Керчю зробила, нагнавши до міста «понаїхавших» і розставивши на керівні посади місцевих, які не мають нічого за душею, навіть популярності серед земляків.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
