Що не кажіть, а у своєму місті ми на багато що дивимося замиленим оком. Вже й не пам'ятаю, скільки років стирчить поблизу місцевої адміністрації напівмонументальна споруда під назвою «Почесні громадяни міста-героя Керчі». Ми, місцеві, біля неї не зупиняємося і поклонів не б'ємо. Але днями поспішаю у справах повз цю споруду й бачу, як молода жінка фотографує цю стіну з усіх можливих ракурсів. Дивуюся, що могло зацікавити її, коли неподалік історичні об'єкти Керчі, які дійсно заслуговують на увагу: церква Іоанна Предтечі, Мітридатські сходи, у парі зупинок ‒ заповідник з унікальною Золотою коморою.
«Невже не бачите? ‒ відповіла вона мені, коли я наважився запитати, що привернуло її увагу. ‒ Тут теж історія, причому не міста, а країн. Я майже нікого не знаю з цих людей, тому що ми з подругою приїхали з Пскова за порадою її батька, уродженця Керчі, але перші, швидше за все, належать людям з радянського минулого, але в точності скажу, що Кучма та Азаров ‒ це український період».
«І Куніцин теж звідти», ‒ пояснив я їй. Повертаючись до офісу, пішов за прикладом приїжджої дослідниці, і зупинився, щоб уважніше перечитати список почесних громадян Керчі. Вона виявилася права.
В точності скажу, що Кучма та Азаров ‒ це український період
Якщо хоча б трішки знати історію міста в особах, то за прізвищами тих, хто заслужив шану та повагу керчан можна чітко простежити епохальні суспільні зміни.
Несподівано для себе дізнався, що рішення про присвоєння цього звання було ухвалене понад п'ятдесят років тому, і першими почесними громадянами Керчі стали правильні за радянськими мірками люди, які брали участь у громадянській війні, Другій світовій, які відбудовували місто після перемоги, які принесли йому трудову славу міста-трудівника. На превеликий жаль, сьогодні мало хто пам'ятає цих людей, якщо запитати молодого керчанина, хто вони, то навряд чи почуєш правильну відповідь. Шкода, але сьогодні, напевно, лише старожили пам'ятають про Героїв Соціалістичної Праці Сергія Бережного та Василя Почтаря, які були непідробною славою міста-героя, гордістю керченських корабелів та рибалок. Саме Бережний тримав прапор Керчі, коли до нього прикріплялися Зірка героя та орден Леніна, а на кремлівському столі виблискував сріблом оселедець, добутий на убитій мостом Тузлі бригадою Почтаря.
Патріотизмом у Росії розбавляють навіть алкоголь
Ексмер Керчі Олег Осадчий, який обожнював робити дорогим гостям презенти у вигляді картин, освіжив традицію роздачі почесних звань, яку підхопила й нова «російська» влада Керчі. Вони, правду сказати, на повну й без жодних проблем користуються його спадщиною, зокрема й привілеєм присвоєння звання «Почесний громадянин Керчі». Може бути, я б і не згадав про жінку, яка фотографувала прізвища іменитих товаришів, панів і господ, якби не пролунав практично водночас заклик ветеранської організації міста увічнити на пам'ятній стіні артиста Василя Ланового. На фестивалі античного мистецтва «Боспорські агони», які завершилися місяць тому в Керчі, його концерт явно вибивався з теми, але патріотизмом у Росії розбавляють навіть алкоголь. Якщо може випускатися горілка «Ленін у Розливі», «Сталінська», «Оборонка», то античності, вирішили організатори, вже точно не зашкодить концерт «Дякую за вірність, нащадки», яким Василь Семенович чесно відпрацьовує нещодавно отримане звання Героя Праці Росії.
Розчулені керченські ветерани попросили міськраду та адміністрацію уважити головного радянського офіцера, який з року в рік торгує обличчям на «Боспорських агонах», і надати йому звання почесного громадянина Керчі. І то правда, виїздив його цей «почесний громадянин лаштунків».
Не уявляю, щоправда, яким боком Лановий має відношення до Керчі, і, мабуть, не я один такий маю сумнів. Тому місцева міськрада вивчає громадську думку щодо присвоєння звання «Почесний громадянин міста-героя Керчі», висунувши на обговорення городян три кандидатури. Окрім Василя Ланового ‒ це Василь Маковецький, який півстоліття живе в Керчі та пише про неї, її історію, і митрополит Феодосійський та Керченський Платон. До кандидатури Василя Маковецького ніяких питань і претензій: заслужив тим, що прославляє наше улюблене місто, хоча, як і двоє інших претендентів не є керчанином за народженням. Усі вони уродженці різних регіонів України, хоча й зрусіли до нестями.
Платона називали «рукою Москви», хоча він понад 20 років служив в Аргентині
Платона, під якого створили кафедру, якої ніколи раніше не існувало на сході Криму, називали ще після приїзду «рукою Москви», хоча він понад двадцять років служив в Аргентині. Чим він такий люб'язний владі Керчі, запитаєте ви. А все тим же, чим і РПЦ взагалі корисна Росії: зростанням нових та реставрованих храмів, кількістю парафіян і, природно, зміцненням зв'язків церкви з держорганами, МВС, МНС та активізованою роботою з молоддю. За такі заслуги, як ви розумієте, у Росії можна відразу давати звання не тільки почесного громадянина провінції, а й нагвинчувати зірку героя в президентських палатах.
Щоправда, з місцями на споруді поганенько, тісняться там почесні громадяни вже впритул один до одного. Але, швидше за все, цим трьом, а керчани, які активізувалися в соцмережах, жадають бачити там усю напівсвяту трійцю, звільнять місце, сковирнуть прізвища особливо ненависних своєю належністю до України Леоніда Кучми та Сергія Куніцина. Так, поки що з «чистими» почесними громадянами сусідять і ті, кого керченські громадські активісти вимагають негайно зігнати з п'єдесталу. І Кучма з Куніциним лідирують у місцевому антирейтингу. Виявляється, ветеранський актив Керчі вимагав позбавити їх почесного звання ще відразу після окупації, але чи то руки не доходили, чи то вирішили історію не переписувати. Тим більше з іменами Кучми та Куніцина пов'язані, як не крути, значущі соціальні зміни в житті Керчі: газопровід, завдяки якому до квартир і будинків городян прийшов природний газ, будівництво водогону Новомиколаївка-Керч.
Але зараз деякі стали такими русоп'ятими, що для них історія почалася в 2014 році. Як сказав мені один перефарбований керчанин, «раніше ми виживали, а зараз живемо». Громадські активісти, які прагнуть погнати з почесних громадян Кучму з Куніциним, чомусь не воюють з «Азіровим», теж почесним керченським громадянином, та ексмером Києва Олександром Омельченком, який збував колишньому нашому градоначальнику негідні української столиці пам'ятники. Зате саме працею Омельченка в Керчі стоять подаровані ним пам'ятники Тарасу Шевченку та чорнобильцям, а то й ці славні та трагічні сторінки вирвали б з коренем у різко зросійщеній Керчі.
Так, до речі, на цій «дошці пошани» красується ще одне дуже добре відоме в Керчі прізвище ‒ ексмера Олега Осадчого, який був градоначальником сімнадцять років і втратив свій пост після окупації. Напевно, і на ньому розпливлося клеймо українства, адже відео записало як Осадчий намагався захистити прапор України, який нахабно здирали активісти-русофіли. Але якщо вже колись присланий з Макіївки тепер уже колишній начальник міліції Керчі Микола Ткаченко, який допомагав Осадчому в цьому, зумів упродовж більше ніж чотирьох років м'яти крісло головного «російського» поліцейського міста, то й Осадчому його вірний соратник Володимир Константинов допоможе зберегти звання почесного керченського громадянина.
Відео записало як Осадчий намагався захистити прапор України
Поки що вигнання обіцяне тільки двом, але й це буде вирішуватися з урахуванням чинного положення про присвоєння звання «Почесний громадянин міста-героя Керчі». Але ось поки ще чинний місцевий депутат-комуніст Іван Желтенко вимагає його перегляду та ретельної люстрації з 2000 до 2014 року, щоб, як він пише в соцмережі, «позбавити цих виродків почесного звання. Це сором і ганьба для нашого міста-героя, стародавнього міста Росії». Зрозуміло, що Кучмі з Куніциним ні холодно, ні жарко від позбавлення почесного громадянства, а ось коли недалекі люди беруться переписувати історію навіть у дрібницях, то тоді не трагедія перетворюється на фарс, а фарс на трагедію.
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
