Лікар-пульмонолог Світлана Гук: вірусна інфекція не лікується антибіотиками

З кожним днем в Україні зростає кількість хворих на COVID. Деякі лікарні вже переповнені, і може так статися, що медична система не витримає навантаження, вважає лікар-пульмонолог Світлана Гук. Світлана Гук очолює інфекційне відділення, тож безпосередньо опікується хворими на COVID, і навіть вже двічі перехворіла сама. Що робити, коли заразився на коронавірус, як лікуватися вдома? Чому не потрібно приймати антибіотики? Наскільки необхідна комп’ютерна томографія? Кому і коли слід здавати тест на COVID? Про все це, а також про повторні зараження, способи профілактики коронавірусу, та психотичні розлади при коронавірусній інфекції в інтерв’ю завідувача першого інфекційного відділення столичної лікарні номер 17, лікаря пульмонолога Світлани Гук.

Інна Кузнецова: Зараз буде, очевидно, своєрідний камінг-аут із мого боку і з вашого. Тому що я перехворіла на коронавірус, а ви перехворіли двічі.

– Так.

– У вас троє дітей. Чи хворіли вони?

– Ні, не хворіли. Ми робили ПЛР, досліджували, слідкували за температурою, за самопочуттям. Не хворіли.

– Наскільки люди, які перехворіли на коронавірус, безпечні для оточуючих і який період часу?

– Важко відповісти на це питання. Дослідження тривають. І ми тільки знайомимося. Але я впевнена, що ті, хто перехворіли, і вже мають від початку захворювання щонайменше 2-3 тижні, негативний ПЛР, все ж таки несуть меншу загрозу, ніж ті, хто не хворіли і можуть хворіти безсимптомно, тобто ви можете спілкуватися з людиною і не очікувати, що вона має таку проблему, як виділення вірусу.

– Але людина, яка перехворіла, все одно повинна берегтися обов’язково, так само носити маску, мити руки, користуватися дезінфектором?

– Звісно. Це ж не гарантія. Бачите, бувають повторні зараження. І з серпня про це говорять досить активно. І є навіть повідомлення про 3 і про 4. Але, маючи друге зараження, я до цього ставлюся тепер відповідно. І захист треба використовувати, і маски носити, і будь-які катаральні прояви – треба сидіти вдома та не йти на роботу.

– Скільки часу потрібно бути на самоізоляції, якщо ти контактував із хворим, знаєш, що ця людина захворіла, ПЛР-тест позитивний, а ти з ним контактував понад 15-20 хвилин, спілкувався, ви при цьому були без масок?

– Це залежить від інкубаційного періоду. Але мені здається, що на сьогодні це вже не життєва модель. Тобто просто сидіти на самоізоляції по факту контакту з потім з’ясованим ковідним пацієнтом чи співробітником, то ви можете і не захворіти, і весь цей час ви випадаєте з соціального життя, з роботи. Я думаю, що така людина взагалі має стежити за температурою, за симптомами і при появі чогось такого, залишатися вдома. Але якщо симптомів немає, нормальне самопочуття, можна приймати профілактично, є такі схеми лікування профілактичні та просто носити маску. Дійсно, ви не знаєте, чи захворієте ви, і якщо захворіли, то коли це відбулося, коли ви активно почали виділяти той вірус. Просто бути чемними на сьогоднішній день і носити маску.

– І коли треба йти здавати ПЛР, через скільки днів після цього можливого контакту?

– Навіщо здавати ПЛР після контакту? Якщо немає симптомів, нормальна температура, не з’являються ані катаральні симптоми, не пропадає нюх, все, здоровий... Ви ж не просто заражаєтеся, контактуючи з коронавірусним пацієнтом, геть не кожен може заразитися. Тому просто робити ПЛР – це задорого, це невиправдано.

– Це запитання, яке виникає повсякчас. Тому я його і ставлю.

– Тут найголовніше – це клінічна картина. У будь-яких питаннях про коронавірус, про лікування, про КТ, про ПЛР першим усе ж таки йде клінічна картина. Якщо нічого не турбує людину, вона почувається здоровою, то просто носить маску, як усі ми, і має тримати соціальну дистанцію. Все. Якщо з’являються симптоми, тоді вже розгортається інший сценарій, тоді дійсно треба звертатися до лікаря, робити ПЛР, залишатися вдома, і так далі.

– Чи потрібно усім домашнім робити ПЛР-тест, якщо в хаті є одна хвора людина?

– Знову ж таки, навіщо? Якщо в хаті є вже підтверджена людина і потрошку починають з’являтися катаральні явища у домочадців, то це ж досить очевидно, що це ковідна ситуація. Тобто я вважаю, що це не обов’язково. Просто ми вже як факт кажемо, що ця родина хворіє, і ставимося відповідно. Дітки не ходять у садочок, а дорослі сидять уже, якщо у них з’явилися симптоми.

– Якщо людина хворіє, буває, що достатньо довго треба чекати на результат, тому що сімейний лікар прописав це зробити в районній лабораторії, і там результату треба чекати від 6-и до 10-и днів, то через який період часу можна виходити на роботу чи у школу? Я чула, що 10 днів від першого тесту, треба здати другий, плюс три дні і можна виходити на роботу. Так це чи ні?

– Так, намагаються зараз скорочувати. По-перше, ПЛР – це недешево для будь-якого суспільства або для гаманця самого пацієнта. Тим паче, що вони можуть бути хибні і за рахунок неправильного забору. І взагалі це не ідеальна методика. Іншого просто немає. Тому намагаються зараз спрощувати цю систему. Якщо від початку вимагалося два негативні ПЛР-тести, щоб відпустити людину з дому на роботу, то зараз вже достатньо одного. І пропонуються такі схеми, коли пацієнт, який відхворів уже 10 днів, хоча би три дні він має нормальне самопочуття, нормальну температуру, немає кашлю, немає нежитю, тобто немає катаральних явищ, автоматично вважається вже незаразним. Наскільки це виправдано? Ну от, як є. Постійно робити ПЛР, кожен день і що, через два дні ще?

– З іншого боку, британські вчені з’ясували, що кожна 20-а людина має симптоми, маючи негативний ПЛР-тест СOVID, ще іноді місяць. Тобто не відновився нюх, або ж невисока температура чи кашель.

Що робити у таких випадках пацієнту? Чи йому бити на сполох, вживати антибіотики? Бо, можливо, це бактеріальна пневмонія з невисокою температурою. Чи ще щось?

– Сімейний лікар має визначитися і призначити додаткові обстеження. Вони дуже прості. І кожен лікар взагалі-то це знає. Це загальний аналіз крові, С-реактивний білок. І призначати його треба не чутливим методом, а кількісним. Прокальцитонін. За цими трьома показниками вже можна з’ясувати чи є взагалі бактеріальний компонент у цього пацієнта.

А субфебрильна температура, до 37,5 може тривати і місяць, на жаль. Кожна людина має якісь свої фонові захворювання, і сам вірус може зрушити там обмін речовин. І температура сама по собі не є хворобою. Це може бути просто залишковими явищами, які не вимагають жодних втручань. Але якщо аналізи показують, що є дійсно ускладнення, то треба їх знаходити і працювати з ними. Або це пневмонія, або міокардит, або щось ще.

– У будь-якому разі, якщо є ось такі залишкові речі, то треба йти до сімейного лікаря? Вже він погодиться прийняти, тому що ти вже не заразний.

– Так. ПЛР уже негативний. І він уже призначить аналізи. Якщо є проблеми з сімейними... Я знаю, що вони зараз працюють взагалі на виснаження. Багато пацієнтів скаржаться, що я не можу додзвонитися – вона не бере трубку, то я їх можу зрозуміти. Це шкода, але я можу зрозуміти. У нас лабораторії не вимагають направлення від лікаря. Це вже така медична обізнаність пересічного громадянина. Добре, якщо лікар такий, що ви можете його щоразу попросити – він вам усе призначить. Але життя – воно таке зараз, важке для всіх. І ці аналізи – можна прийти в лабораторію, вдягнувши маску з урахуванням всіх епідеміологічних моментів... І здати ці аналізи.

– Взагалі, мені здається, велика проблема людей, які хворіють на коронавірус – психосоматична. Тобто людина жила спочатку кілька місяців у локдауні, їй збороняли виходити на вулицю невідомо чого, лякали поліцією і так далі. І вона тепер боїться. Тому що до когось приїздили в спецкостюмах, після того дезінфікували під’їзд. Людина боїться. Більше того, вона не може піти до сімейного лікаря, вона може йому лише зателефонувати, якщо він відповість.

Як бути? Вона боїться, що завтра їй не вистачатиме кисню. Тому й панікує. Як позбутися цього страху? І що можна людям порадити? Тобто захворів, ПЛР-тест позитивний, лікар сказав: сиди вдома, пий теплу воду з лимоном. Що ще?

– На сьогодні існують такі профілактичні схеми лікування. Вони дуже схожі на схеми для лікування легкого протікання СOVID. Лікування (це ж ми маємо розуміти) СOVID як такого немає, самого вірусу, але лікування вірусного стану пацієнта є. Є препарати, які допомагають це перенести. Ви маєте міряти температуру. Якщо людина похилого віку, то бажано мати пульсоксиметр.

– До речі, він точно сприяє тому, аби не нервувати.

– Ой! Скільки разів він виручав, коли людина вже панікує. Тільки що дихала нормально, побачила позитивний ПЛР – я задихаюся, у мене у грудях вже щось не так! Міряємо, вішаємо на пальчик – все нормально. О, все! Людина має об’єктивний критерій того, чи є в неї дихальна недостатність. Це те, чого ми всі боїмося.

Що можна приймати. Багато фахівців правильно радять, пийте і відпочивайте. І вірусна інфекція взагалі-то пройде сама. Але люди не вміють просто пити і відпочивати. Їм треба щось робити, особливо в цій ситуації просто сидіти, начебто ти чекаєш, вибачте, на якусь трагедію. Можна приймати вітамін С по 500 міліграм два рази на день. Можна приймати «Кверцетин», 250 міліграм, можна приймати вітамін D 2000-3000 міжнародних одиниць. Можна приймати цинк 25 двічі на день після їжі. Є препарати, які трішечки вас підтримають і дадуть вам і психосоматичну підтримку, що я щось роблю для себе, для своєї імунної системи.

– Один народний депутат, який захворів на коронавірус, написав пост, під ним поставив своє фото з усіма названими вами препаратами, додавши ще один усім дуже відомий антибіотик, який призначають, чесно кажучи, і багато сімейних лікарів. Ми можемо назвати, очевидно, цей антибіотик. «Сумамед». Він ще відомий під назвою «Азитроміцин». Його призначають часто.

Одному моєму знайомому його призначив сімейний лікар у день, коли той отримав ПЛР-тест. Я питаю: а навіщо? А він каже: лікар сказав, що для профілактики. Інша моя знайома сказала, що їй кілька лікарів порадили: «Я послухала лікарів, а я антибіотикам довіряю, і почала їх приймати». От така проблема!

– Зараз уже потроху навіть видають такі листи з проханням лікарів не призначати антибіотики без підтвердження лабораторних ознак бактеріального процесу. Тому що вірусна інфекція не лікується антибіотиками. Останніх два, три, чотири місяці це просто якийсь такий медичний шквал призначення антибіотиків. Ми дуже з цим боремося, тому що це велика проблема. Вона не тільки фінансова, що лікування виходить дуже дорогим. Це проблема майбутнього – антибіотикорезистентності, коли бактерії втрачають чутливість до тих антибіотиків, які у нас є, від безглуздого призначення цих препаратів. Тому на сьогодні вже потроху від цього відходять. І це дуже радує.

Я бачила вже рекомендації і американські, навіть російські ми читали. Вони дуже просять не призначати і прописують, які параметри мають бути саме в лабораторних тестах, щоб призначати антибіотик.

Але багато хто по два зразу призначають, по три. І вже такі не першої лінії, такі вже препарати резерву, реанімаційні зразу чомусь призначають. Я як лікар скільки сперечалася з пацієнтами, що їм не потрібен антибіотик, а вони просять. Ну, як це так, якщо мені не дали антибіотик, то мене не лікують! Розумієте, є якісь такі в головах постулати.

– Але, з іншого боку, якщо до вас потрапляє пацієнт уже трохи, вибачте, «напічканий» антибіотиками, а далі у нього приєднується бактеріальна пневмонія, то вам його вже нічим лікувати, виходить так.

– Так, важко. Треба вже робити і посів і дивитися, якусь комбінацію препаратів. Але вже так легко, як могло би бути, не буде.

Профілактично не призначаються антибіотики при вірусних інфекціях. Профілактично можна призначити під час оперативного втручання. І навіть від цього відходять хірурги. Якщо операційно все відповідає стандартам сучасним, то антибіотик навіть після операції – 38 температура – не призначається, бо то є реакція на рану, на загоєння. І антибіотики не призначають. А тим паче, коли це вірусний процес, то як? Вони не працюють профілактично..

– Ми говорили про легкий перебіг хвороби. Але є випадки, коли люди тяжко переносять захворювання. І останнім часом кількість хворих збільшується. При чому збільшується в геометричній прогресії. І так само збільшується кількість хворих у лікарнях. І люди, яких доводиться лікувати вам, то це здебільшого важкі пацієнти.

Яке лікування лікарні? Бо дехто хоче просто у лікарню, бо ж там, можливо, допоможуть, а тут я сам у чотирьох стінах, а в лікарні ж лікарі є. Кисень. А що ще, якщо це все ж таки не бактеріальна пневмонія?

– В лікарні мають перебувати кисневозалежні пацієнти, якщо кисень не потрібен і навіть висока температура, таких пацієнтів можна вести вдома. Він міряє собі сатурацію, збиває температуру, зв’язується з лікарем.

Більше того, хочу сказати, що зараз є лікарі, які на добровільній основі спілкуються з ковідними пацієнтами, щоб їх не залишити на самоті. Можна шукати, знаходити. Люди цим займаються. Просять лікарів, і вони погоджуються, якось консультують потрішечку їх безкоштовно, щоб підтримати.

Але якщо пацієнти вже кисневозалежні – це перше і найнеобхідніше що є. Якщо є залежність від кисню, то ці пацієнти найчастіше потребують і кроворозріджувальних, і, можливо, вже гормональної терапії. Вона зараз виходить на перший план. Дуже не хотіла би, щоб зараз всі впадали в крайнощі та почали від антибіотиків давати собі гормони. Я вас дуже прошу, якщо йдеться про легкі форми, вони взагалі не потребують лікування як такого. Спостереження і постіль, просто лежати.

– До речі, кроворозріджувальні препарати необхідні, коли легкий перебіг?

– Найчастіше ні. Якщо є фактори ризику, наприклад, легко хворіє людина, в якої вже в анамнезі, в її історії є якісь тромботичні ускладнення, просто у минулому. Можливо, її треба підстрахуватися. А легкі, то взагалі ні. І в лікарні, якщо це вже середньоважкі, то там вже повзуть майже всі показники. І там вже треба і розріджувати кров, і давати гормональну терапію. Дезинтифікаційно краще пити. Бо рідина, яка випита всередину через рот, і рідина, яка прокапана, по-різному розподіляється і немає сенсу капати цих пацієнтів великими об’ємами. Це невиправдано.

– Кажуть, що дуже помічна річ – це спати на животі в таких випадках. Очевидно, це треба повторити, щоб люди знали це. І пропонують дихальні гімнастики. І хтось дує кульки, а хтось каже, що кульки надувати не можна, бо це може призвести до пневмотораксу. Що потрібно робити?

– Ми говоримо трошки про різні стадії. Лежати на животі, не тільки спати, а й лежати упродовж дня – це стосується дійсно тих пацієнтів, в яких вже розвинута пневмонія, і вона найчастіше займає задні відділи легень, тому на животі покращується оксигенація за рахунок того, що ці відділи легень краще дихають. Це знов-таки вже пацієнти стаціонару.

– Тобто при легкому перебігу це не потрібно?

– Немає сенсу. Якщо немає задишки, просто є температура, яка збивається, 3-5 днів людина температурить, то є нормально для вірусної інфекції. Їм не обов’язково лежати на животі. Але якщо хочеться щось робити – це не найгірше, що можна зробити з усіх фантазій, які люди зараз тільки не придумають.

Щодо кульок, то їх небажано надувати. Дихальні гімнастики є різних систем, різних авторів. І принципово їх можна поділити на дві. Одні з них засновані на тому, щоб видих був із таким посиленням від пацієнта або вдих. А якщо йдеться про відхаркувальні, якщо бронхіти, звичайна бактеріальна пневмонія, коли багато мокротиння... До речі, при ковідних пневмоніях, ми майже не бачимо мокротиння. Весь той кашель, що спостерігається, не потребує відхаркувальних. Там є схеми призначення «АЦЦ» і «Амброксолу». Але в цьому випадку їм приписують трошки інший вплив. Їх призначають, але не для відхаркування, для інших патологічних процесів.

Якщо ми робимо зусилля на видиху, то це покращує відходження мокротиння. Але якщо розвиваються фіброзні зміни, це вже йдеться не про гостру стадію, не коли температура і задишка, вже на етапі одужання, коли людина не відновлює свою кисневу незалежність, вона залишається кисневозалежною, розвиваються фіброзні зміни. Що таке фіброз? Це розвинення сполучної тканини там, де її не має бути. І легеня стає більш щільна і у неї менша здатність розтягуватися. І от на таких прикладах, як надування повітряних кульок, вона може просто луснути... Ми зробимо тільки гірше.

Тобто реабілітація – це дуже важливо. Але це має все ж таки або реабілітолог, або фізіотерапевт пояснити, які вправи, як часто, як сильно, з яким напруженням. Кожному це підбирається індивідуально. Якщо це людина, 80 років, і вона пролежала в реанімації два тижні, то потім це дуже потрішечку треба робити.

– Відділення зараз повністю заповнене. Так?

– Так.

– В інших відділеннях так само?

– Так. Вільних місць майже немає. Якщо звільняється місце, у цей же ж день на нього є пацієнт.

– Наскільки довго тримають у лікарні пацієнтів, тих, хто не потребує кисню? Коли їх можна відпускати додому?

– У кожного свій досвід і свої звички якісь. Ми не тримаємо. Ми знаємо, що є люди, які потребують кисню. Тому коли ми бачимо, що нормальна сатурація, нормальні аналізи, 2-3 дні, щоб перевірити, наскільки ця ситуація стабільна. Навіть ми маємо право виписувати з позитивним ПЛР або не дочекавшись контролю, або дочекавшись, а контроль позитивний, ми маємо право, і ми дуже просимо пацієнтів йти додому, тому що немає сенсу їм перебувати в лікарні. І є пацієнти, які дуже потребують це місце.

– До речі, кисню вистачає в лікарнях?

– Вистачає (кисню – ред.). На початку в нас були якісь такі і технічні проблеми, бо таке навантаження на нашу кисневу систему – ми з цим ніколи не зустрічалися. У нас кисень проведений. Наші пацієнти і раніше, до всієї цієї ситуації, отримували кисень. Це були поодинокі пацієнти з хронічними захворюваннями легеневими, які потребували кисню. Але такого масового напливу – просто треба було навіть саму систему перевірити, не тільки кисень.

– Чи багато пацієнтів потребують ШВЛів?

– Ні, небагато. На 7-10 день від хвороби дійсно бувають такі ситуації, коли людина різко погіршується. І тоді вони можуть потребувати ШВЛ. Але потрапляння в реанімацію – це ще не дорівнює ШВЛ. Бо варіантів, як оксигенувати пацієнта декілька. І від самого простого – це кисень через носові канюлі, масочка, СіПАП і так далі. Є шляхи ескалації кисневої терапії. ШВЛ – то вже є останній шлях.

– Якщо послухати міністра, керівництво, то кажуть, що лікарні абсолютно усім забезпечені, все в лікарнях є. Якщо послухати пацієнтів, то вони під матеріалами або під інтерв’ю з міністром або з головним санітарним лікарем пишуть, що це брехня, бо я в лікарні лежав, навіть спирт купував чи вату, не кажучи вже про інші медикаменти, довелося витратити 20 тисяч гривень. Як насправді?

– Я можу тільки про нас сказати. Я не дивлюся, як у кого. У мене немає такої можливості. В нас є і вата, і спирт, і антибіотики, і кроворозріджувальні. Можливо, можна сказати, трошки не вистачає діагностичного сектору. Прокальцитонін – це задорого для лікарні. Інколи у нас бувають тести, інколи вони зникають. І ми чекаємо, поки вони знову з’являться. Якщо людина хоче приймати той вітамін D, який вона приймала вдома, вона просто бере його з собою. Кисень є, кроворозріджувальні є, для шлунку препарати є, антибіотики є. Наші пацієнти не купляють. В нашій лікарні жодного списку вам пацієнти не покажуть – просто їх немає, ми не пишемо.

– Чи забезпечені лікарі усім необхідним?

– Так. На сьогоднішній день жодних перебоїв ані з масками, ані з костюмами. Стільки разів, скільки мені треба зайти у відділення, я зайду. Але ми самі намагаємося до цього ставитися дуже обережно, не розкидатися.

– Пацієнтів не ображає, коли до них рідко заходиш, до прикладу?

– Ображаються. Пацієнтам завжди мало. Розумієте, є ситуації, коли до них не заходять, вони раді одному разу. А ти приходиш вранці, вдень і ввечері, і ми ще пацієнтам дали телефон чергового лікаря, то вони можуть завжди зателефонувати і сказати, що щось у них не так. І вони телефонують, і аналізи питають.

Взагалі люди потребують уваги. Будь-які. А хворі тим паче. А хворі з СOVID, коли вони там закриті, вони навіть не можуть вийти у магазин, просто пройтися, коли гарна погода, дуже потребують. Вони трошки шаленіють. Їм потрібна увага.

– Ускладнення не легеневі, не бактеріальні, а які пов’язані з кров’ю, з тромбозами. Дехто говорить про те, що з’являється щось схоже на психосоматичні розлади, наприклад, відторгнення геть усього або байдужість. Кажуть: можливо, це мікроінсульт. Чи траплялися вам такі випадки?

– Траплялися. Намагаються класифікувати перебіг СOVID. І класично – це так, як ми знаємо, тобто температура, задишка, легеневий тип. Але дійсно дуже часто буває, що першими проявами СOVID є саме психотичні розлади або інфаркти, інсульти, тобто судинні розлади. Навіть без катаральних, без температури першим симптомом можуть бути якісь судинні процеси. І психотичні також.

– Запитання з Twitter до вас. Питання про «Ремдесивір». Чи є від нього користь? І для кого? В Україні ще поки що не користувалися, наскільки я розумію.

– Не користувалися. Його офіційно немає. На нього покладалися дуже великі надії. Я думаю, що зараз теж на нього покладають. Але те, що я читала нещодавно на сайті Європейського респіраторного суспільства, є дослідження, які, на жаль, вже і його спростовують, що «Ремдесивір» не прискорює одужання. Дуже різні дослідження.

Хочемо знайти, хочемо мати щось. Як коли було з грипом. Пам’ятаєте, був «Таміфлю». І коли його завезли, то всі видихнули: зрозуміло, що ми врятовані. Як би там не було, є лікування. Все. Мали надію на «Хлорохін». Потім – ні. Маємо надію зараз на «Ремдесивір». І про нього вже є дослідження, що не дуже він і...

– Ольга Бороданкова питає: які способи профілактики коронавірусу. Ми, власне, вже трошечки проговорили...

– Як у будь-якої вірусної інфекції. Це відстань, не ходіть у місця скупчення людей. Але це не тільки зараз треба робити. Це треба робити взагалі в сезони грипу і вірусних інфекцій. Треба зрозуміти: це модель. Взагалі-то є звички і такі правила, які ми маємо здобути з цієї всієї ситуації. І навіть коли вщухне вся ця епідемія, а вона вщухне, нікуди не дінеться, залишаться такі звички у людей, як не підходити дуже близько, залишатися вдома, коли ти захворів, бо зараз один вірус, а потім, не дай Боже, інший, і такі правила в суспільстві – це було би дуже добре.

– Зараз починається сезон респіраторних захворювань, грипу. Дуже багато людей говорять про те, що терміново необхідно робити щеплення проти грипу. Вакцини немає. Починаються вже в тих, хто хотів би зробити, панічні настрої. Наскільки дійсно таки треба?

– Грипозна вакцина взагалі показана пацієнтам груп ризику. Якщо людина вірить, хоче, боїться, робить навіть й молода. Але якщо дивитися на це більш спокійно, то пацієнти вікові, з цукровим діабетом, з частими респіраторними проблемами, з імунодефіцитами, то таким пацієнтам бажано робити грипозну вакцину. А всім підряд – я не бачу в цьому сенсу.

– Якщо накладеться грип на коронавірус або коронавірус на грип, який може бути перебіг?

– Може бути важкий. Є дослідження більше зараз ще на тваринах. Але нічого хорошого.

– Комп’ютерна томографія. Багато людей, які хворіли на коронавірус, дуже відомі люди писали: терміново КТ, нам сьогодні показало таке, а через два тижні пишуть 50% ураження, матове скло і так далі. Наскільки КТ необхідне?

– КТ не впливає на вибір тактики лікування пацієнта. У вас буде 5% і низька сатурація, і буде 20%, нормальна сатурація. Тобто сама по собі комп’ютерна картинка кількості ураження легень просто може бути цікавою пацієнту. Лікарю вона не дає інформації, як лікувати пацієнта.

Нам важлива клінічна картина, температура, чи вона збивається, яка сатурація, аналізи. Це впливатиме на план лікування. А КТ майже не буде. КТ ми бачимо необхідність робити, лише якщо є якийсь диференційний діагноз. Ми знаємо, що це СOVID, бачимо, що впала сатурація, ми знаємо, що там є пневмонія. Вона не зовсім пневмонія. Всі на це слово реагують. Можливо, через це і призначають антибіотики. Це не зовсім пневмонія як така. Навіщо нам робити КТ? Це дорого, це променеве навантаження. Тим паче, що через годину, через дві і завтра буде вже геть інша картинка. Нам, клініцистам, людям, які визначаються з тим, як лікувати пацієнта, важлива клінічна картина і лабораторні показники.

– Рентген?

– Рентген у легких формах нічого не покаже. У важких – так, він вже показує.

– Тобто, якщо людина лікується у лікарні, то ви робите рентген.

– Ми робимо рентген. Є й ті, які приходять із рентгеном. Але знов-таки це зорієнтуватися, який ступінь ураження, чи немає там ще якихось паралельних процесів. Людина може і туберкульозом хворіти, і рідина може бути у легенях. Тобто дійсно один знімок бажано робити, щоб ми хоча би орієнтувалися. На тому все. І навіть після виписки зразу робити ані КТ, ані рентген не потрібно. Тому що процеси цього зворотного розвитку тривалі – 2-3 місяці вони можуть бути. Якщо нормальне самопочуття, немає кисневої залежності, знов-таки нормальні аналізи, то можна взагалі не робити або зробити його через 2 -3 місяці, щоб подивитися, на якому рівні легені вийшли з цієї ситуації.

– Президент України в інтерв’ю чотирьом телеканалам сказав про те, що серйозного карантину, в Україні не буде, тому що інакше економіка не витримає. А чи витримає медична система? І яку кількість хворих може витримати медична система?

– Не скажу про кількість. Але якщо буде так ще якийсь час, не знаю, місяць, два, три (те, що бачу я), то не витримає (медична система – ред.). У нас два відділення вже відведено під СOVID. І йдеться про те, що ми готуємося, ми продумуємо, можливо, буде й третє відділення. Кількість пацієнтів росте.

– У Польщі, у деяких інших країнах уже почали говорити про скасування новорічних святкувань. Поки що в Україні масові свята скасовуються, без концертів, але з ялинками, з харчуванням на виніс і так далі. Що ви порадили би владі, якби ви мали можливість порадити?

– Я не можу сказати економічно. Я повністю не розумію, але я уявляю собі дійсно, яка може бути прірва, якщо країна не працюватиме.

З іншого боку, я не влаштовувала би таких масових сходів біля ялинки, якихось концертів. Цього не варто робити. Більше, можливо, по телевізору якихось розважальних програм запустити, тому що свята мають бути, у людей мають бути позитивні емоції. І просто жити одним COVIDом, то це навіть погано позначається і на настрої, психіці, стосунках, на всьому.

Розумієте, потрібно знайти якийсь баланс між розумним неходінням у натовп і все-таки тим, що життя триває, і все це минеться. І маски, я вважаю (зараз сперечаються), що їх треба носити у місцях скупчення людей. То є повага, ставлення до людей, що навколо тебе і ти не захворієш. Або захворієш, але легше і пізніше. Якось так.

– З іншого боку, багато людей, які вважають, що носити маску не треба, оскільки від неї лише пил, а, мовляв, на вулиці є люди, в яких відкрита форма туберкульозу, ніхто не знає, чи вони хворі, чи ні, туберкульозом набагато страшніше заразитися...

– Вибачте, але не так легко. Дійсно, людина з відкритою формою туберкульозу заражає, але з нею треба бути довго поряд, щоб захворіти. Тим не менше ти можеш захворіти, але у легкій формі, десь у лімфатичних вузлах той туберкульоз буде. Я не кажу, що то не проблема. Але ступінь зараження, вірулентність... По-перше, туберкульоз – то бактерія. І вона вже немає такої летучості. А це – вірус. І швидкість зараження дуже різна. Їх не можна порівнювати.

Маски потрібні. Їх треба просто міняти, не треба їх носити, коли ви йдете по парку, але коли ти заходиш у метро, у магазин, ти маєш маску вдягнути. Це зменшує і виділення від хворої людини, і вдихання того, хто вдихне це.

І від кількості, від інфікуючої дози (є дослідження), залежатиме клінічна картина. Тобто, примітивно скажу, що якщо багато вірусу в людину потрапляє, то скоріш за все вона буде хворіти важко. Якщо це невеличка кількість вірусних частинок, він собі побореться з нею, можливо, навіть клінічна картина не розвинеться.