16 березня 2014 року Росія провела в Криму так званий референдум про статус півострова. Голосування суперечило українському законодавству, а його результати не визнали ні Україна, ні Євросоюз, ні США, ні низка інших країн світу. У Росії ж «референдум» досі позиціонують як волевиявлення кримчан.
На голосуванні 16 березня 2014 року жителям Криму та Севастополя запропонували вибрати один з двох варіантів відповіді: «Ви за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації?» чи «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року та за статус Криму як частини України?». Кремль стверджує, що явка на «референдумі» склала трохи більше ніж 84%, причому більшість ‒ понад 96% ‒ нібито проголосували за входження півострова до складу Росії. Вже 18 березня російський президент Володимир Путін оголосив про «приєднання» Криму до Росії. Про «референдум», анексію та ставлення до них в Україні та Росії йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
Перед проведенням «референдуму», ще наприкінці лютого 2014 року, озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків захопили будівлі Верховної ради АРК, Ради міністрів АРК, сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії, однак пізніше Володимир Путін повідомив, що це були російські військові. Таке визнання дозволило українській владі апелювати до того, що голосування 16 березня відбулося в ситуації збройної окупації півострова.
Кримський журналіст Микола Семена, який був змушений залишити півострів через переслідування, розповів Крим.Реалії, що «референдум» відбувався хай не буквально під дулами автоматів, але під пильним наглядом парамілітарних проросійських сил.
Фактично голосування було підконтрольнимМикола Семена
‒ На жодному голосуванні в Криму до 2014 року не було такої ситуації, як на так званому референдумі 16 березня. Я прийшов на дільницю, де зазвичай голосував, і зайшов у приміщення, де виборчком видавав бюлетені. Фактично весь зал був забитий людьми в камуфляжі, в міліцейській формі тощо. Коли виборець заходив туди, щоб проголосувати, він ні на секунду не залишався без супроводу: навколо кожного постійно крутилася то одна, то інша, то третя людина. Фактично голосування було підконтрольним. Потім я побачив таку саму ситуацію на інших дільницях. Коли ми говоримо про «голосування під дулом автоматів», звичайно, це фігуральний вислів, тобто не буквальний. Однак якщо виборець починав говорити на дільниці щось не те, його відразу виганяли, викликали міліцію й забирали.
Згідно з Конституцією України, такі питання, як зміна території країни, вирішуються тільки на всеукраїнському референдумі. Голосування 16 березня 2014 року в Криму таким не було, окрім того, для нього використовували бюлетені без будь-якого захисту. Журналістка Катерина Сергацкова, яка на момент «референдуму» мала громадянство Росії, згодом розповідала, що змогла проголосувати за російським паспортом, причому двічі.
Микола Семена згадує, що на тих дільницях, за роботою яких він спостерігав, основний потік людей схлинув до 11 години ранку 16 березня, у другій половині дня не було ажіотажу, властивого для голосувань з дійсно високою явкою.
Я точно знаю, що дуже велика частина виборців взагалі не брала участь у «референдумі»Микола Семена
‒ Я точно знаю, що дуже велика частина виборців взагалі не брала участь у «референдумі», оскільки питання були складені так, що багато з ними були не згодні. У 1992 році були ухвалені дві конституції Криму, і за яку пропонували голосувати організатори, було незрозуміло. Мені здається, члени виборчкомів вдалися до хитрощів: після того, як люди не прийшли на дільниці, з 15 до 18 години й далі вони самі стали голосувати за виборців. Таким чином накручували явку, яка була спущена зверху. Спочатку ж «референдум» планували провести у травні, але потім перенесли на березень, тому що організатори були впевнені, що шляхом фальсифікацій зможуть показати планові цифри у 96 з гаком відсотків голосів «за».
Прокурор Автономної Республіки Крим, що базується в Києві, Ігор Поночовний підкреслює, що українські правоохоронні органи досі продовжують роботу для притягнення до відповідальності організаторів «референдуму» й тих, хто допомагав його проводити.
‒ Є кримінальні провадження щодо центральної виборчої комісії Республіки Крим: ми вже повідомили її керівника, секретаря про підозру у вчиненні державної зради й посяганні на територіальну цілісність України. Також ми зафіксували участь у «референдумі» членів незаконних збройних формувань: «самооборона Криму», «самооборона Севастополя» ‒ вони охороняли дільниці від вигаданих російською владою «бандерівців» та «Правого сектора». Загалом ми встановили близько 1400 учасників тих подій. Основна частина фігурантів кримінальних справ перебуває або на тимчасово окупованій території Криму, або в Росії, але головна заковика тут полягає в Кримінальному кодексі України, який з 2018 року, на жаль, не дозволяє проводити спеціальні досудові розслідування і призначати покарання заочно.
Водночас Ігор Поночовний вказує на прецедент колишнього депутата Верховної ради Криму Василя Ганиша, якого у листопаді 2018 року визнали винним у державній зраді й засудили до 12 років позбавлення волі ‒ проте пізніше вирок був скасований Верховним судом України.
‒ Цей приклад яскраво показує, наскільки складно доводити подібні справи до логічного завершення, зокрема й в українських судах. У випадках, коли обвинувачені отримують умовні терміни, це вимоги закону, оскільки санкція статті чітко вказує на максимальні та мінімальні терміни покарання. Зміни до Кримінального кодексу з цього приводу внесли лише у квітні 2014 року, коли Росія вже повністю сформувала свою окупаційну адміністрацію в Криму, а дії, які здійснювали колаборанти, стосуються лютого-березня того ж року. Тобто до них застосовується попередня редакція Кримінального кодексу, де за держзраду передбачені значно м'якші санкції.
Цей день сім років тому. «Референдум» 16 березня 2014 року (фотогалерея)
Водночас Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦВГД) 12 березня опублікував результати опитування про ставлення росіян до «приєднання» Криму. Стверджується, що гордість за це відчувають 48% опитаних, причому 15% обрали варіант «захоплення». Негативні емоції мають тільки 7% респондентів: осуд ‒ 4% і розчарування ‒ 3%. Жодних емоцій від входження півострова до складу Росії не відчули 27%.
Російський політолог Ігор Ейдман переконаний, що справжнє ставлення жителів Росії до анексії Криму через низку причин дізнатися неможливо.
«Приєднання» Криму було дуже популярним у 2014 році, але тоді росіяни ще не знали, що анексія спричинить масу проблемІгор Ейдман
‒ До таких опитувань у російському авторитарному, поліцейському режимі треба ставитися скептично ‒ особливо коли ВЦВГД рекламує позитивне ставлення росіян до різних визначних об'єктів путінської політики. У них потрапляє й анексія Криму. Подібні всеросійські опитування проводять телефоном. Уявіть собі: вам телефонують і запитують про ставлення до «приєднання» Криму. Що ви скажете? Треба володіти неабиякою сміливістю, щоб повідомити про негативне ставлення. Ці 7%, які відповіли подібним чином, відповідають відсотку дуже сміливих. Насправді людей з такими поглядами набагато більше. Безумовно, «приєднання» Криму було дуже популярним у 2014 році, але тоді росіяни ще не знали, що анексія спричинить масу проблем, зокрема й економічних. Зараз навіть з офіційних досліджень видно, що вона вже не настільки популярна.
На думку Ігоря Ейдмана, при Володимирі Путіні як президенті Росії статус півострова не зміниться. У сьому річницю подій 16 березня президент України Володимир Зеленський назвав російський «референдум» у Криму у 2014 році «фейковим» і запевнив, що влада України докладає зусилля для повернення контролю над анексованим півостровом.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
