Спеціально для Крим.Реалії
Росія, утримуючи український Крим і ведучи політичну війну проти Заходу, цілком залежить від імпортного обладнання та технологій. Санкції, введені Вашингтоном проти Москви за анексію півострова та спроби підірвати західну демократію, залишили російський авіапром без критично важливих деталей.
Санкції перекрили Росії постачання з США та Японії матеріалів для літака МС-21 ‒ основного проекту російського цивільного авіабудування. Об'єднана авіабудівна корпорація (ОАК) і «Ростех», які беруть участь у реалізації проекту, намагаються знайти заміну, але поки безуспішно. За інформацією видання «Коммерсант», санкції, введені урядом США проти компанії «Аерокомпозит» (входить в ОАК) та «Обнінського науково-виробничого підприємства «Технологія» імені Ромашина» (входить «Ростех»), ризикують поставити хрест на створенні так званого композитного «чорного крила» для літаків МС-21. Низка основних компонентів для крила й частини кіля завозили з США та Японії, але нещодавно через тиск Вашингтона постачальники припинили відвантаження. У переліку фігурують американське підприємство Hexcel та японське Toray Industries.
За задумом проектувальників, МС-21 мав стати першим середньомагістральним літаком, зібраним у сучасній Росії. Подовжене композитне крило розглядали як одну з конкурентних переваг перед літаками фірм Boeing та Airbus, адже воно дозволило б підвищити економічність машини та збільшити ширину салону. Керівництво ОАК не хоче замінювати композит на метал, адже це приведе до підвищення ваги конструкції і втрати переваг перед конкурентами. Авіабудівники можуть використати китайські композити, але вони значно товщі та важчі ніж американські. Російські підприємства теоретично можуть створити щось схоже, але в такому випадку терміни здачі МС-21 доведеться пересунути мінімум до 2025 року.
На перший погляд, проблема ніяк не пов'язана із захопленням українського Криму, але це не так. Об'єднана авіабудівна корпорація опинилася під західними санкціями в перші місяці після анексії півострова. «Ростех» і пов'язані з ним підприємства кілька разів потрапляли до «чорних списків» США та ЄС. Зокрема через незаконну доставку до Криму турбін німецького концерну Siemens.
«Аерокомпозит» і «Технологія» опинилися на американській «дошці пошани» у вересні 2018 року. Тоді під санкції Міністерства торгівлі США потрапили 12 російських підприємств, що діють «всупереч інтересам національної безпеки та зовнішньої політики США». Їм заборонили купувати будь-які американські товари й технології, включаючи комп'ютерні програми, на які поширюється експортний контроль.
Обмеження торкнулися й інших підприємств аерокосмічної галузі: конструкторське бюро «авіадвигунів», корпорація «Системи прецизійного приладобудування» і науково-дослідний інститут «Вега». В американському уряді попередили, що санкції будуть застосовувати проти будь-якої організації в світі, яка ризикне постачати росіянам заборонені американські товари.
Режим паразитує на західних демократичних інститутах, фінансах, технологіях і ринках збуту
У цій історії необхідно виділити кілька важливих аспектів.
Перше. Анексія українського Криму виявила справжню природу нинішньої російської влади: «гібридний» фашистський режим, який з одного боку веде політичну війну проти США та ЄС, а з іншого ‒ паразитує на західних демократичних інститутах, фінансах, технологіях і ринках збуту. У європейській історії такого ще не було. Німецький нацизм і більшовицька диктатура в СРСР були відносно самодостатніми в технологічному плані. А ось нинішня Росія, де-факто будучи країною третього світу, намагається нав'язати колективному Заходу свої правила гри: захоплення чужих територій, встановлення власної зони «привілейованих інтересів» у СНД, військово-політичний тиск на країни НАТО в Чорноморському басейні. Кремль катастрофічно залежить від США та ЄС, але при цьому займається ядерним шантажем, обіцяючи кримчанам і жителям сусідньої Росії «райське майбутнє» після смерті.
Друге. Глухий кут, в якому опинився проект російського «чорного крила», в черговий раз підтвердив, що уряд США не на словах, а на ділі може змусити треті країни й організації відмовитися від роботи з російськими компаніями. Навіть формально не беручи участь в санкційній кампанії проти Кремля, держави можуть підтримати американські обмеження. Найбільш «епічний» приклад ‒ Китай, який Москва невпинно називає основним «союзником» на Сході. Восени минулого року стало відомо, що китайські банки неформально підтримали фінансові обмеження, введені Вашингтоном.
Технологічна відсталість Росії зростатиме
Третій аспект ‒ технологічна відсталість Росії зростатиме, що особливо помітно в анексованому Криму. Заяви російської влади про необхідність «технологічного прориву» ‒ звичайний блеф. У сфері енергетики, видобутку корисних копалин, будівництва, мобільного зв'язку, медицини півострів залежить від імпортних технологій та обладнання.
Технологічних аналогів у Росії немає. Типові приклади ‒ постачання в регіон турбін Siemens та рішення «Роснафти» заморозити на п'ять років розвідку та видобуток нафти в східній акваторії Чорного моря. Головна причина ‒ санкції США, що перешкоджають постачанню та обслуговуванню необхідного устаткування.
Кремль спробував обійти обмеження. До розвідки та буріння нових свердловин на шельфі залучили італійський енергетичний концерн Eni. Співпраця з італійцями припинилася торік у березні відразу після буріння першої свердловини. Основна причина ‒ низка санкцій уряду США, які закрили росіянам усі лазівки для обходу обмежень, введених проти анексованого Криму. Аналогічна проблема виникала з російськими нафтовими проектами в Арктиці. Західні санкції обмежили компанії доступ до іноземних кредитів і до установок глибоководного буріння.
Після захоплення українського півострова до чорних списків США потрапила основна маса російських підприємств з випуску високотехнологічної продукції. Як показує практика, санкції повністю перекривають росіянам можливість отримати потрібні матеріали й обладнання в обхід Вашингтона.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
