«Панувала атмосфера страху»: кримський «референдум» шість років по тому

Шість років тому, 16 березня 2014 року, в Криму і Севастополі пройшов так званий референдум про статус півострова, за підсумками якого Росія незаконно анексувала Крим. Голосуванню передували поява на півострові російських військових, затримання і викрадення проукраїнських активістів.

Країни Заходу ще в 2014 році запровадили санкції щодо Росії за її дії в Криму. Кремль, у свою чергу, називає ці події «возз'єднанням» Криму з Росією. Шосту річницю анексії супроводжує розгляд поправок до Конституції Росії, де їхні автори пропонують «закріпити» кордони країни, включаючи анексований Крим. Про це йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Російська влада стверджує, що явка на так званому референдумі 16 березня 2014 року склала понад 84%, при цьому більшість – понад 96% – нібито проголосувала за фактичну окупацію Криму Росією. Більшість країн світу, а також Рада безпеки ООН це голосування вважають нелегітимним. Згодом на материковій частині України в зв'язку з так званим референдумом відкрили низку кримінальних проваджень. Заступник начальника управління, начальник відділу Прокуратури Автономної Республіки Крим Єгор Ребров розповів Крим.Реалії, кого і за що саме переслідує відомство.

– Це перш за все особи, які безпосередньо організували проведення так званого референдуму, тобто члени виборчих комісій. Низці осіб оголошено підозру, а стосовно голови кримського виборчкому обвинувальний акт спрямований до суду. У нас також є кримінальні провадження стосовно депутатів Верховної ради АРК і Севастопольської міської ради, завдяки рішенням яких цей «референдум» став взагалі можливим. Уже понад 20 обвинувальних актів щодо севастопольських і понад 80 – щодо кримських депутатів перебувають у суді. Щодо інших справи призупинені з огляду розшуку. Більшості з них інкримінується вчинення державної зради – стаття 111 Кримінального кодексу України, також окремим посадовим особам інкримінується посягання на територіальну цілісність України і її суверенітет – статті 110 і 109.

Єгор Ребров зазначає, що незважаючи на те, що всі підозрювані і обвинувачувані перебувають або на окупованій території, або їхня видача ускладнена, Прокуратура АРК використовує порядок заочного судового розгляду. За словами прокурора, слідство триває досі, тобто список підозрюваних поки не остаточний.

Українська журналістка Наталя Гуменюк працювала в Криму в березні 2014 року і слідами своїх репортажів недавно представила книгу «Втрачений острів». Вона згадує, як було організоване голосування і яким було його інформаційне тло.

– Саме цього дня я була в Бахчисараї – там кримські татари, зрозуміло, бойкотували так званий референдум. Казаки охороняли його, чекали поїздів із журналістами або якимись загрозливими людьми. Одна з моїх колег із російським паспортом, Катя Сергацкова, спокійно проголосувала на виборчій дільниці. Незареєстрованих людей просто дописували в списки. Але для мене перш за все впало в око те, як швидко легітимізували це рішення. Наступного дня я зустріла жінку проукраїнських поглядів у Севастополі, і вона дуже переживала: по радіо сказали, ніби проголосували 80% кримських татар. Вона міркувала: «Можливо, не 80%, а 30% або 40%?». Я відповідала: «З чого ви взяли? Вони ж бойкотували». Тобто навіть люди, які знали, що працює пропаганда, які не підтримували анексію, в цій атмосфері сумнівалися.

За спостереженнями Наталії Гуменюк, під час її подальших поїздок до Криму протягом декількох років після так званого референдуму з'явилася значна кількість кримчан, які розчарувалися в Росії.

– Я спілкувалася з великою кількістю людей і не бачила такого, щоб ті, хто сумнівався чи не підтримував анексію і дії Росії в 2014 році, згодом підтримали це. При цьому тих, хто розчарувався, було багато, втім, як і тих, хто залишився прихильником «російської весни». Але і вони зізнавалися, що все сталося не так, як їм хотілося, не все стало так дешево, як обіцяли. Обіцянок із приводу фінансових можливостей було дійсно багато, і багато чого з цього не збулося. Крім того, мені здається показовим, що зараз всі дуже відкрито говорять про роль російської армії в тих подіях – як ніби забули, що в 2014 році участь російських військових всіляко заперечувалася. Але навіть якщо все це відкинути, критично важливо нагадати: поліпшення життя окремої людини – не виправдання порушення міжнародного права. Тут не важливо, розчарувався хтось чи ні.

Кримськотатарський активіст Заїр Смедля стверджує, що так званий референдум 2014 року проходив в атмосфері страху і супроводжувався плутаною статистикою з боку організаторів.

– З одного боку, це озброєні люди всюди, з іншого боку, це викрадений Решат Аметов, труп якого був виявлений зі слідами тортур якраз напередодні. У Криму вже панувала атмосфера страху, люди не розуміли, що відбувається: чи є влада, чи немає влади? Ось у таких умовах проходило дійство, яке потім чомусь назвали «референдумом». Спочатку голова виборчої комісії розповідав, що нібито понад 50% кримчан, які взяли участь у голосуванні – хоча потім виявилося, що насправді на нашій виборчій дільниці їх було менше 10% від включених до списку. Пізніше ж оголосили явку в понад 80% кримчан – тобто ніхто не морочився, вказівки явно спустили зверху. Відомостей про справжню кількість тих, хто проголосував в розрізі виборчих дільниць немає в природі, тому що ці дані показали б набагато менші відсотки.

Навесні 2020 року в Росії набирає обертів кампанія щодо внесення поправок до конституції країни. Зокрема, пропонується закріпити в ній «сталість російського кордону». Український політолог, виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда вважає це ознакою того, що навіть при зміні нинішнього керівництва Кремля позиція Росії щодо Криму не зміниться.

– Ці поправки в конституцію передбачають не тільки закріплення чинних кордонів Росії, але і примат національного права над міжнародним. Тобто Росія дотримуватиметься тільки тих норм міжнародного права, що не суперечать її внутрішньому законодавству. Думаю, що це повинно протверезити як окремих українських політиків, так і наших західних партнерів, які думають, що після відходу Володимира Путіна все зміниться. На жаль, російська парадигма і далі залишатиметься імперською. А взагалі поведінка цієї країни в плані зміни конституції нагадує мені поведінку грабіжника, який сам для себе схвалює закони, щоб уникнути відповідальності. Для мене очевидно, що найбільш вірогідний шлях повернення Криму під український контроль пов'язаний із повною або частковою дезінтеграцією Російської Федерації.

Представник президента України в АР Крим Антон Кориневич вважає, що ніякі зміни до Конституції Росії не завадять деокупації Криму. Про це він сказав в ефірі Радіо Крим.Реалії 13 березня.

– Ми і зараз можемо відкрити Конституцію Росії і побачити, що Крим і Севастополь – це «частини Російської Федерації». Але ми ж не віримо цьому. Ми розуміємо, що це суперечить всім основним принципам міжнародного права, в тому числі – статуту ООН. Тому будь-яка подібна зміна буде такою ж мізерно. Я думаю, що тут ключове все-таки – це позиція міжнародного права, яке не зміниться, що б там про Крим не написали в російській Конституції.

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

(Текст підготував Владислав Ленцев)