Як Крим крав дніпровську воду? Хронологія подій весни 2014 року

Сім років як Крим живе без дніпровської води. Її перекрили 13 травня 2014 року. Через посушливу погоду та збільшення російського населення півострів майже вичерпав власні запаси води. Кримська влада, підконтрольна Росії, навіть збирається перекидати у водосховища гірські водоспади. Як кажуть військові аналітики, дефіцит води – одна з причин, чому цієї весни Росія стягувала війська впритул до України. Радіо Свобода згадує, як та чому Крим залишився без дніпровської води.

«У Херсонській області були перекриті шлюзи Північно-Кримського каналу, і півострів залишився без дніпровської води», – розповідав про події весни 2014 року провладний російський телеканал НТВ.

Насправді шлюзи не перекривали. Василь Сташук, який на той час був головою Державного водного агентства України, пояснює: канал працює по сезонах. Навесні його наповнюють – восени спускають. Тобто вже після не визнаного світом так званого «референдуму» на окупованому півосторві і за стандартним планом – шлюзи підняли й дали Криму воду.

«Ми зробили пуск 19 березня 2014 року, і це був 56-й пуск води. Які, так би мовити, були політичні моменти в Криму – ніхто не знав. Ми – інженери – виконували свою роботу», – каже ексголова Держводагентства.

Напередодні пуску, 10 березня, спікер кримського парламенту, колишній бізнесмен Володимир Константинов, запевняв, що Крим і далі купуватиме дніпровську воду.

«Воду з Північно-Кримського каналу ж нікуди дівати, тобто вона заллє їх самих (материкову Україну – ред.). Уявляєте собі цю ситуацію: у вас є вода, ви її можете продати, але не продаєте?! Ми платимо дуже великі гроші за цю воду. Вона ж недешева у нас, дніпровська вода», – заявив він у розпал незаконної анексії українського півосторова.

Торгівля водою з окупованою територією не входила в плани Андрія Сенченка. 2014 року він був депутатом українського парламенту, а з березня – ще й заступником голови Адміністрації президента. Сенченко родом із Криму.

«Я три строки пропрацював віцепрем'єром кримського уряду, і тому для мене було абсолютно зрозуміло, наскільки це (перекриття дніпровської води Криму – ред.) відчутне і для сільського господарства, і для промисловості, і для військових», – зазначає він.

Крим забезпечувався водою за такою схемою. Комунальні підприємства та аграрії подавали заявки на потрібний об’єм до управлінь водного господарства, а ті вже замовляли ресурс у Держводагентства. 2014 року заявки надіслали тільки великі підприємства – Кримський содовий завод та «Кримський Титан» – стверджує тодішній очільник Держводагентства.

«Коли ми дали пуск води, заявок із Криму не було, і керівництво Північно-Кримського каналу стало з'ясовувати ситуацію у своїх співробітників. На півострові почали звільнятися люди (працівники структур, що обслуговували Північно-Кримський канал – ред.), тому що вони отримали нові (російські – ред.) паспорти. Вони сюди не їдуть – ми туди не їдемо», – описує ситуацію Сташук, який очолював Держводагентство з 2010 до 2014 року.

До кримського міста Джанкой Північно-Кримський канал самоплинний. Таким чином уже наприкінці березня туди дісталася вода, яку замовили для поливу херсонські фермери. Кримська влада брала її безплатно, фактично крала.

«Саме насосна станція (у Джанкої – ред.) тримала певний рівень води для того, щоб заповнити рисові чеки в Херсонській області. Коли рівень не тримався, а відбувався відбір води, ми спостерігали її великі витрати. Почалися фокуси, які називаються «несанкціонований відбір води», – пояснює події весни 2014 року Сташук.

14 квітня кримська влада, яка вже потрапила під контроль Росії, заявила, що Україна втричі зменшила обсяги води у каналі.

«Ми сказали, що готові купувати воду за ціною, яку назвуть неадекватні київські чиновники, але знову знайшли якісь формальні підстави: нібито ми їм якісь не ті папери передали. Йде пряма команда про заборону укладання з нами договорів на постачання води з боку цього пана Сенченка», – сказав тоді перший заступник голови контрольованого Кремлем кримського уряду Рустам Теміргалієв.

Північно-Кримський канал зрошує частину Херсонщини, тож перекривати його повністю не стали. Натомість обрали вузьке місце під мостом, на 91-му кілометрі споруди.

«Ми будували дамбу як витягнуту завдовжки піраміду. Купили великі поліпропіленові мішки, в які вантажать мінеральні добрива. Їх наповнили сумішшю піску та глини й потім краном уклали рядами поперек русла каналу. Водолази в цьому теж брали участь», – говорить Сенченко.

Ігор Брагінець – фермер, який входить до громадської ради при Держводагентстві. Він брав участь в обговоренні, як дати дніпровську воду Херсонщині й не дати – Криму.

«Була побудована ця тимчасова дамба. У нас, як ми знаємо, все тимчасове є сталим. Тобто працює і сьогодні ця дамба», – каже з усмішкою фермер.

«На той час, мабуть, єдиним правильним рішенням було побудувати тимчасову дамбу для того, щоб підтримати робочі рівні в руслі каналу для забезпечення водою сільгоспвиробників Херсонської області», – вважає теперішній очільник Управління Північно-Кримського каналу Сергій Шевченко.

13 травня українські ЗМІ повідомили, що постачання води на півострів зупинене. Тодішній губернатор Херсонщини, найближчого до окупованого Криму регіону, побоювався вторгнення через перекриту воду.

«Було відчуття, що ця агресія може просунутися далі. На чому базувалося це відчуття? На тому, що для Криму є дуже важливий об'єкт – це головна споруда каналу, яка розташована в місті Каховка (у місті Таврійськ – ред.), з якої вода з Дніпра поступала на територію Кримського півострову», – каже депутат Херсонської облради Юрій Одарченко, який з березня до серпня 2014 року був головою Херсонської облдержадміністрації.

Як зазначають військові аналітики, загроза російського вторгнення не зникла й через сім років після окупації півострова. Криму не вистачає власної води через посушливу погоду, збільшення російського населення та військових баз. Там досі не збудували водогін із Кубані, не звели заводи з опріснення води та не дістали прісну воду з Азовського моря. Такі обіцянки давала російська влада.