«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства», – говорить перша стаття Всесвітньої декларації прав людини, ухвалена державами-членами ООН 10 грудня 1948 року. Здавалося б, що учасники організації мають обстоювати зазначені цінності, але у випадку з Кримом це не так. Після окупації та анексії півострова Росією у 2014 році місцеві жителі стикаються з дискримінацією та репресіями. До десятих роковин анексії півострова Крим.Реалії публікують цикл матеріалів під загальною рубрикою «Десять років окупації». Кожен із них присвячений порушенню одного з базових прав людини у Криму за десятиліття. Попередній матеріал читайте тут.
Згідно з ідеєю Загальної декларації прав людини, кожен житель на планеті народжується вільним у виборі релігії, у висловленні думки та в тому, щоб брати участь у якихось зібраннях чи асоціаціях. Про те, на які терміни позбавляють кримчан свободи за висловлення своєї думки, як блокують доступ до отримання альтернативної інформації на анексованій території та що ще робить російська влада для тотального придушення свободи слова – читайте в цьому матеріалі.
Кримінальні справи
Першу кримінальну справу стосовно журналістки Крим.Реалії (проект Радіо Свобода) Анни Андрієвської російська влада відкрила через рік після окупації. То був перший сигнал для професійних журналістів незалежних медіа – працювати тут не дадуть.
А першим, хто постав особисто перед «кримським судом», став український журналіст і кореспондент Крим.Реалії Микола Семена, якого 22 вересня 2017 року визнали винним у закликах до порушення російської територіальної цілісності за текст зі словами «вона має повернути Крим».
Тим часом на анексованій території почала розвиватися громадянська журналістика, займаючи нішу професійних кореспондентів, які масово виїхали з Криму в 2014-2015 роках. Стріми обшуків у кримських татар, новини про судові процеси, фотографії затримань стали частіше з'являтися в українських медіа. А потім у ФСБ придумали, як із цим боротися, – найактивніших громадянських журналістів стали «чіпляти» до справ щодо тероризму за членство у забороненій у Росії та анексованому Криму релігійній організації «Хізб ут-Тахрір». За п'ять років, з 2017 до 2022 року, було позбавлено волі дванадцятьох громдаянських журналістів громадського об'єднання «Кримська солідарність», які висвітлювали релігійні переслідування на півострові.
Наступним етапом став карт-бланш на будь-які дії проти журналістів, не пов'язаних із «Кримською солідарністю». 10 березня 2021 року співробітники ФСБ викрали та жорстоко катували фрилансера Крим.Реалії Владислава Єсипенка. Згодом проти нього сфабрикували кримінальну справу за нібито зберігання гранати в машині.
Через пів року після цього, в ніч із 3 на 4 вересня, силовики викрали і жорстоко катували громадянського журналіста Асана Ахтемова, якого разом із братом зробили фігурантами справи про фейкову диверсію, нібито організовану першим заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріманом Джелялом.
Потім, у квітні 2022 року, співробітники ФСБ викрали та катували громадянську журналістку Ірину Данилович, яку в результаті звинуватили у незаконному зберіганні вибухового пристрою.
Затримання, арешти, заборона на в'їзд
Фабрикація кримінальних справ – далеко не єдиний інструментарій, який упродовж десяти років використовують російські спецслужби для боротьби проти громадянських і професійних журналістів. Наприклад, одним із популярних прийомів є затримання журналістів разом з іншими учасниками несанкціонованих зібрань. Той факт, що журналісти не несуть відповідальності за те, що відбувається, оскільки не мітингують, а виконують свою роботу, нікого не бентежить. Найчастіше такі журналісти одержують відчутні терміни адміністративних арештів, незважаючи на наявність посвідчень і редакційних завдань. Торік одного з місцевих журналістів таким чином було заарештовано двічі.
А тих, хто не ходить на масові заходи, але має, на думку російських силовиків, стосунок до роботи медіа, затримують прямо за місцем проживання або просто серед вулиці. Кримськотатарського блогера Ролана Османова 13 липня 2022 року заштовхали в машину дорогою до будівлі суду і потім представили все як опір російської поліції.
Аналогічно вчинили з кримським правозахисником Абдурешитом Джеппаровим, якого 25 квітня 2023 року бездоказово звинуватили в адмініструванні сторінки «Кримська ідея» і за «опір під час обшуку» заарештували на 12 діб.
Проти професійних кореспондентів з інших регіонів, які почали їздити до анексованого Криму, користуючись дефіцитом місцевих кадрів, вигадали інший прийом – колись російські прикордонники просто почали вручати повідомлення про заборону їм на в'їзд до Криму. Підставою були порушення міграційного законодавства, як у випадку з журналістом Тарасом Ібрагімовим, якому 18 січня 2020 року заборонили в'їзд на 35 років.
Але були й нічим не підкріплені заборони під приводом «забезпечення обороноздатності чи безпеки держави, чи громадського порядку, чи захисту здоров'я населення», як у випадку з українською журналісткою Альоною Савчук, якій 24 листопада 2018 року заборонили в'їзд на Кримський півострів терміном на десять років.
Блокування
Свобода слова поширюється не лише на право говорити, а й на право бачити та чути, що кажуть інші.
У Криму перші порушення почалися з відключення у кримському ефірі українських телеканалів та включення замість них каналів російської пропаганди. Це сталося на одинадцятий день військового вторгнення на Кримський півострів. Згодом відбулися хитрі маніпуляції з розподілом кримських радіочастот, внаслідок яких українських мовників автоматично попросили на вихід. А потім усі українські ЗМІ, які не були затверджені російською владою, зіштовхнулися з проблемами перереєстрації своїх документів та втратили право легально продовжувати свою діяльність.
За даними міжнародної організації Комітету захисту журналістів, зареєструватися в анексованому Криму змогли лише 8 відсотків медіа з тих, що були там раніше.
У перший же рік анексії Криму було розгорнуто і блокування доступу до українських сайтів в Інтернеті. У 2014 році таких було три видання, потім, у 2016 році, влада заговорила про необхідність блокування сайту Крим.Реалії, а потім рахунок пішов на десятки медіа. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну правозахисники фіксували відсутність доступу щонайменше до 21 українського сайту.
З перших днів повномасштабної війни доступ до більшості загальнополітичних українських ЗМІ на території Криму було заблоковано, проте кілька українських радіостанцій залишалися доступними ще майже рік. Також у Криму заблокованими є Facebook та Instagram. Ситуація погіршується успішним «глушенням» багатьох VPN-сервісів – Росія повністю відрізає анексований півострів від об'єктивної інформації про те, що відбувається.
Особливе місце в історії зі свободою слова на анексованій території зайняло висловлювання думки щодо війни Росії проти України. Часто ніякого вербального вираження може й не бути, проте кримчан російські силовики жорстоко карають за підозру в дискредитації армії РФ.
Нігті жовто-блакитного кольору, фотографія у вишиванці, а тим більше виконання чи публікація українських пісень сьогодні у Криму призводять до репресій. Затримання, часто з необґрунтованим застосуванням сили, судові штрафи, публічні покаяння під відеозапис, який потім «зливають» в інтернет, а також звільнення з роботи чи згортання бізнесу – стандартний пакет переслідувань за підозри в симпатіях до України. На кінець 2023 року жертвами цих процесів стали щонайменше 590 жителів анексованого Криму.
Особливу увагу привертає розгляд справ стосовно доносів недоброзичливців. За даними громадської організації «Кримський процес», приблизно третина судових переслідувань про дискредитацію російської армії пов'язані з нібито усними висловлюваннями, які іноді чув лише автор доносу. Однак російські суди виносять обвинувальні ухвали, просто повіривши на слово донощику.
У Криму проблеми зі свободою слова заперечують. Позицію місцевої, підконтрольної Кремлю влади щодо репресій та обмежень якнайкраще сформулював у 2017 році колишній віцепрем'єр російського уряду Криму Дмитро Полонський: «Такої свободи слова, як у нас, мабуть, немає більше в жодній країні світу. На мою думку, у нас навіть надмірна свобода слова, яка іноді працює на шкоду державі та її громадянам».
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
