«Я не вірю вашому правосуддю»: як закінчився розгляд апеляції у «справі Веджіє Кашка»

Спеціально для Крим.Реалії

Підконтрольний Росії Верховний суд Криму поставив крапку в переслідуванні чотирьох літніх активістів кримськотатарського руху, більше відомому як «справа Веджіє Кашка». Які аргументи були проігноровані апеляційним судом, як поставилися до цього рішення засуджені активісти, а також які стандарти правосуддя багаторазово порушувалися під час судового процесу ‒ читайте в цьому матеріалі.

Хоч томи пиши

Перед тим як перейти до розгляду апеляційних скарг, суд провів засідання щодо одного формального приводу. Як пояснив суддя Едуард Бєлоусов, у першій інстанції «кулуарно розглянули» скаргу на продовження запобіжного заходу й забули про це повідомити сторони, щоб вони могли оскаржити це рішення. Питання фактично давно вже не актуальне, і, за словами адвоката Еміля Курбедінова, формальність була потрібна тільки для подальшої подачі позову до Європейського суду з прав людини.

Власне, і про саме це засідання не варто було б навіть згадувати, якби не одне характерне висловлювання судді Едуарда Бєлоусова. У якийсь момент, коли прокурор Новосельчук заперечив проти розгляду цього питання, вважаючи «рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим», захист став вказувати на численні порушення, і суддя несподівано закивав головою. «У цій справі взагалі дуже багато непорозумінь. Хоч томи пиши!» ‒ сказав Едуард Бєлоусов.

Без відповіді

До слова про непорозуміння ‒ у своїх апеляційних скаргах адвокати зазначили основні з них і дуже просили вищий суд дати відповідь на низку незручних запитань, які оминув своєю увагою суддя підконтрольного Москві Київського районного суду Сімферополя Михайло Бєлоусов, виносячи обвинувальний вирок.

Наприклад, за фактом знайденої під час обшуку в домоволодінні Асана Чапуха зброї суд так і не зміг пояснити, яким чином підсудний пов'язаний зі знайденими в його хліві автоматами Калашникова. Після того, як порожній будинок дванадцять годин був оточений ОМОНом, там можна було спокійно розмістити і міжконтинентальну ракету, що зовсім не є доказом того, що активіст її незаконно придбав та зберігав у себе. До речі, в апеляції судді чомусь теж не захотіли долучати відеофайли, на яких видно, як біля будинку роблять маніпуляції якісь особи, які вільно проїхали за поліцейське оточення.

Серед інших запитань, на які не було дано відповіді, ‒ у чому полягає провина Казіма Аметова, окрім того, що він постійно перебував біля Веджіє Кашка. Доказів, що він вимагав від боржника повернути літній жінці позичені гроші, в матеріалах справи немає. Потерпілий Юсуф Айтан на допиті через відеозв'язок визнав, що у нього претензій до цього підсудного немає. На якій підставі суд визнав його винним ‒ не зрозуміло.

Ну і, власне, головне «непорозуміння», висловлюючись словами судді Бєлоусова, ‒ кваліфікація цієї кримінальної справи. Захист наполягає, що мало місце самоуправство, яке є злочином невеликої або середньої тяжкості. А вирок винесений за статтею «вимагання», яке в цьому випадку є тяжким злочином. Адвокати впевнені ‒ раз мали місце цивільно-правові відносини (боргова розписка Айтана перед Веджіє Кашка ‒ авт.), про вимагання не може бути й мови.

Примітно, що в апеляційній інстанції колегія суддів дослідила «пропущені» Київським райсудом докази наявності цих цивільно-правових відносин, але до перекваліфікації це не призвело. Це все одно, якби суд досліджував очевидні докази алібі людини, а потім залишив би вирок без змін.

«Я не вірю вашому правосуддю»

Втім, підсудні нічого від апеляційної інстанції і не очікували ‒ ще до оголошення рішення вони не приховували свого скептичного ставлення до майбутнього вердикту та наголошували на цьому у своїх виступах.

«Усі не маленькі діти. Я вважаю ‒ нічого не зміниться. Як вирішить суд», ‒ висловив думку в дебатах Руслан Трубач. І додав у останньому виступі: «Я жодного разу не бачив у суді, щоб щось сталося в хорошу сторону. Ви не притягує людей до себе, ви ‒ відштовхуєте».

З аналогічною упевненістю виступив і Бекір Дегерменджи: «Не сподіваюся на суд і не чекаю, що повністю виправдають. Це було б дуже навіть добре. В усякому разі я вимаганням не займався».

«Я не вірю вашому правосуддю», ‒ такими словами закінчив свій короткий виступ Асан Чапух, який так і не оговтався після інсульту в СІЗО.

Упереджений, залежний і непублічний

Під час судового процесу були відзначені порушення стандартів справедливого правосуддя в частині забезпечення публічності судового процесу, а також сумніви в належному забезпеченні принципів неупередженості та незалежності суду. До таких висновків дійшли експерти громадської ініціативи «Кримський процес», які систематизували всі відомості про засідання у цій справі.

Доводи про упередженість та залежність суддів підкріплені твердженнями про те, що суддя Михайло Бєлоусов, який судив активістів у першій інстанції, а також двоє (Едуард Бєлоусов і Нана Петюшева) з трьох суддів колегії, яка розглядала справу в апеляції, ‒ це колишні українські судді, які підозрюються правоохоронними органами України в державній зраді.

Також в огляді цієї справи наводяться спостереження за упередженою поведінкою судді Бєлоусова в першій інстанції, коли він перебивав адвокатів і тиснув на них, обривав свідчення або ставив навідні запитання, а також не дав підсудному Руслану Трубачу висловити все, що він думає, у своєму останньому слові.

До того ж, згідно з підрахунками спостерігачів «Кримського процесу», щонайменше у восьми з п'ятнадцяти судових засідань був порушений принцип гласності судочинства, а також регулярно відзначалися свідомі дії адміністрації суду щодо обмеження кількості слухачів, присутніх на процесі. Навіщо це робилося ‒ не зрозуміло. Але, напевно, не тому, що суддям було соромно за себе й за те «правосуддя», слухняними виконавцями якого вони виступають.

Ігор Воротников, кримський блогер

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції