Голод 1921-1923 років став тяжким ударом для населення Криму. Страшні демографічні втрати, внаслідок яких загинув фактично кожен сьомий кримчанин, були викликані політикою російських більшовиків у Криму, яка втілювалася на тлі природних бід і спустошень після кількох років воєн та революцій.
На жаль, сьогодні про масовий голод 1921-1923 років майже забули, і в Криму досі немає жодного пам'ятника ста тисячам кримчан, які стали жертвами цієї катастрофи. Українські історики досі приділяють цьому історичному факту уваги менше, ніж він на те заслуговує. Навіть деякі західні вчені, якщо і згадують голод у Криму 1921-23 років, то вважають його подією незначною. Не кажучи вже про те, що російські історики взагалі постаралися цю катастрофу приховати від наступних поколінь. Тим часом реальна смертність від голоду в Криму вражає своїми масштабами, особливо серед кримських татар вона непропорційно висока щодо решти населення півострова. Справа частково в тому, що ця трагедія «потрапила в тінь» ще більшої катастрофи – геноциду кримськотатарського народу в середині ХХ століття, і тому на ній не концентрується увага. Проте голод у Криму в 1921-23 роках був частиною програмної російської політики стосовно околиць і неросійських народів, і вже це змушує пам'ятати й говорити про нього.
18 грудня 2023 року, в соту річницю трагедії голоду в Криму 1921-1923 років, Національним музеєм Голодомору-геноциду, Скарбницею Національного музею історії України, Інститутом культурології Національної академії мистецтв України та кримськотатарською громадською організацією «Алем» проведена публічна дискусія, під час якої розкрито подробиці цієї трагедії та її жертв.
У публічному діалозі брали участь провідний науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду, кандидат історичних наук Андрій Іванець, старша наукова співробітниця Інституту культурології НАМ України, редакторка книжкової серії «Кримськотатарська проза українською» Надія Гончаренко, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного музею Олексій Савченко, який разом із головою ГО «Алєм» Есмою Аджієвою є кураторами виставки кримськотатарського прикладного мистецтва «MIRAS. Спадщина».
На обласній конференції жінок Сходу делегатки-татарки вказували, що татарські діти «мруть як мухиМірсаїд Султан-Галієв
Як зазначив у своєму виступі Андрій Іванець, сьогодні серед учених-кримознавців немає єдиної точки зору про те, коли – восени чи навесні 1921 року? – почався голод у Криму, та про його справжні причини. Крапку в цій суперечці можуть поставити слова члена колегії Наркомнацу РРФСР Мірсаїда Султан-Галієва, який у середині квітня 1921 року повідомляв про ситуацію на Кримському півострові: «Жахлива економічна криза... Продовольче становище погіршується з кожним днем. Весь Південний (споживаючий) район, населений переважно татарським населенням, на цей час буквально голодує. Хліб дають лише радянським службовцям, а решта населення як у містах, так і в селах нічого не отримує. У татарських селах спостерігаються випадки голодної смерті. Особливо посилюється дитяча смертність. На обласній конференції жінок Сходу делегатки-татарки вказували, що татарські діти «мруть як мухи».
Отже, початок масового голоду в Криму – весна 1921 року.
Що стосується причин голоду, то, звичайно, не можна скинути з рахунків і такі фактори, як малосніжна зима та наступна небувала за останні 50 років посуха 1921 року, дощі й навала саранчі в 1922 році, наслідки семи років воєн і революцій, зокрема мобілізацій селян та худоби, пограбування села білими, червоними та іншими військово-політичними силами. Дався взнаки також недолік інвентаря. Однак, по-перше, не ці причини були головними, а по-друге, вони значною мірою могли бути подолані, якби в державі були вжиті заходи допомоги кримчанам, які опинилися у скрутному становищі. Крім того, були й інші причини. Але військово-політичні події в країні лише погіршили становище у Криму, що й спричинило трагедію. Вкрай загострили становище реквізиції продовольства військами РРФСР, що завоювали Крим.
Мірсаїд Султан-Галієв писав у 1921 році про економічне знекровлення Криму Південним фронтом так: «Після завоювання Криму на цій маленькій території перебувало цілих 6 армій… Усі вони харчувалися за рахунок Криму, і кожна з них, залишаючи Крим, вивозила з собою дуже велику кількість «трофейних продуктів», а також коней… Окремі червоноармійські загони займалися пограбуваннями, і ніхто їх не міг зупинити…»
Важливою причиною голоду була політика більшовицької влади Росії. Незважаючи на те, що 1920 р. виявився в Криму неврожайним і було зібрано лише 7,5 млн пудів зерна, російські більшовики наклали на кримських селян непомірну продрозкладку. За деякими оцінками, вона склала 2 млн пудів продовольчого зерна, 2,4 млн пудів кормового зерна, 2,4 млн пудів фуражу, 80 тисяч голів великої рогатої та іншої худоби. З боку влади до Москви було відправлено (можливо, інспіроване центром) повідомлення про те, що в Криму врожай зернових 1921 року може становити 9 мільйонів пудів, тоді як реально валовий збір зерна становив лише 1,8-2 мільйони пудів. У зв'язку з цим навесні 1921 року на Крим більшовицьким режимом було накладено непосильну ношу продподатку і здійснювалося вивезення продовольства до Росії.
Велику роль у створенні обстановки голоду відіграла політика центру щодо створення на Кримському півострові радгоспів. У грудні 1920 року більшовицька влада націоналізувала в Криму 1134 маєтки поміщиків, але селянам їхню землю здебільшого не віддали. У 1921 році було утворено понад 1 тис. радгоспів, яким належав 1 мільйон десятин землі. У результаті більшість землі, передана радгоспам навесні 1921 року, залишилася необробленою. Восени 1921 року через неефективність радгоспів і протести селян їх кількість скоротили до 102-х, у їхньому розпорядженні залишилося 122 тисячі десятин землі. Причому значна частина їх функціонувала на ПБК, де переважало кримськотатарське селянство.
Нас змушують знову працювати, як кріпаків у радгоспі, відправляючи на 15 верст від села та погрожуючи репресіямиІззет Адан Мамут
Уповноважений с. Кизилташ (нині с. Краснокам'янка Ялтинської міської ради АР Крим) Іззет Адан Мамут повідомляв Наркомнац РРФСР, що радгоспи використовували щодо селян позаекономічний примус. «Протягом усієї зими 1920-1921 років кизилташців змушували возити з лісу до Гурзуфа дрова для опалення електричної станції. Тим часом ми, селяни, не користуємося струмом, а як кріпаки повинні на когось працювати. Після настання теплих днів, коли почалися весняні роботи у садах, нас почали нещадно експлуатувати. Південрадрадгосп змушує виконувати всі роботи в радгоспі в той час, коли наші сади, виноградники та тютюнові плантації залишилися необробленими… Тепер же, коли ми не встигаємо виконувати свою роботу, нас змушують знову працювати, як кріпаків у радгоспі, відправляючи на 15 верст від села та погрожуючи репресіями».
Голодуючий Крим у 1921 році зобов'язали допомагати голодуючим Поволжя
Згубну роль відіграли політика військового комунізму та заборона вільної торгівлі. Це ускладнювало, а часом унеможливлювало придбання кримчанами потрібних продуктів. Селянин, який вивозив продукти на ринок, оголошувався «найсмертельнішим ворогом Радянської влади та робітничо-селянської справи». У зв'язку з воєнним станом було утруднене або часом і неможливе пересування, тому кримчани з регіонів, що постраждали, не завжди могли поїхати за їжею до менш постраждалих.
Більше того, голодуючий Крим у 1921 році зобов'язали допомагати голодуючим Поволжя. Також після оголошення Криму всеросійською оздоровницею 1921 року на його території відпочило 17 тисяч курортників, що також загострило продовольче становище. У той самий час Президія ВЦВК РРФСР визнала всю територію Криму голодуючою лише за рік – 16 лютого 1922 року.
Жахи голоду починають набувати кошмарних форм. Людожерство стає звичайним явищемЗі звіту КримЧК
Як свідчать документи тієї епохи, страх голоду зустрічався на кожному кроці і вражав уяву. Так, Андрій Іванець навів такі записи добових звітів КримЧК у 1922 році: 4 лютого: «Населення збирає залишки шкіри та їсть їх». 16 лютого: «Населення їсть котів і собак». 3 березня: «Жахи голоду починають набувати кошмарних форм. Людожерство стає звичайним явищем». 5 березня: «Населення почало харчуватися травою і равликами». 11-12 березня: «Батько зарізав своїх двох крихіток (дітей – ред.) і з'їв їх разом із дружиною. Третього зарізати не встиг, бо його заарештували. У вбивстві зізнався і згодом помер». 13 березня: «Голодні маси у великому відсотку харчуються воловою та овечою шкірою, також забираючи зі шкіряних заводів залишки, що побували в обробці та вапні». Відтоді рахунок зниклих дітей пішов на десятки у кожному місті, а в Карасубазарі у квітні 1922 року виявили склад із 17-ма засоленими трупами, переважно дитячими.
При цьому більшість голодуючих складали саме кримські татари. Так, секретар Кримського обкому РКП(б) та голова КримЦК Помгол Юрій Гавен на VI обласній конференції РКП(б) 13-16 березня 1922 року заявив: «Голод тут проявився в дуже різких формах, він не поступається голоду в Поволжі. Але він не так впадає в око, як у Поволжі. Це відбувається головним чином через національно-побутові умови. Кримські татари так пов'язані зі своїм селом, що навіть голод не може вигнати їх звідти. І вони тихо вмирають у своїх селах... Близько 70% усієї кількості голодуючих – татари».
Андрій Іванець навів конкретні факти, почерпнуті з тогочасних документів. Квітень 1922: «Населення Ельбузлів восени 1921 складалося з 760 людей, тепер залишилося 400 осіб, усі інші померли від голоду. Село Великий Таракташ. У жовтні 1921 року населення було понад 2000 осіб. З листопада 1921 року до 1 квітня 1922 року померло з голоду понад 800 людей. Село Малий Таракташ. У жовтні 1921 року було 1867 осіб, до 1 квітня залишилося 1152, померло з голоду 715 осіб... з них 299 дітей. … У Токлуці був раз випадок, коли викопали труп людини з могили, щоб з'їсти. У Козах восени 1921 року було 1092 особи, до 1 квітня ц.р. померли з голоду 346 людей. … Зафіксовано 3 випадки людожерства…»
Більше ніж п'ята частина всього татарського населення загинула від голодуОсман Абдулг'ані Дерен-Айирли
Місцева влада Криму того часу намагалася допомогти співвітчизникам. Наприклад, 12 травня 1922 року Юрій Гавен та голова кримськотатарської безпартійної конференції Осман Абдулг'ані Дерен-Айирли телеграфують Раді народних комісарів Азербайджану: «У Криму голодують понад 400 000 осіб, тобто понад 60% всього кримського населення. Від голоду загинуло понад 75 тисяч осіб, у тому числі понад 50 тисяч татар. Більше ніж п'ята частина всього татарського населення загинула від голоду».
Наслідки голоду були катастрофічними. За даними Андрія Іванця, почерпнутими з історичних документів, кількість жителів кримських сіл зменшилася на 76,6 тис. осіб, а міст – на 75,5 тис. осіб. За різними оцінками, із 100-110 тис. загиблих кримські татари становили 66-75%. У Карасубазарі чисельність мешканців зменшилася на 48%, у Старому Криму – на 40,9%, у Феодосії – на 35,7%, у Судацькому районі – на 36%. Багато сіл гірського Криму вимерли повністю. З 1 травня 1921 до 1 січня 1923 року на півострові також значно скоротилося загальне поголів'я худоби: коней – на 72 %, великої рогатої худоби – на 62 %, овець – на 70 %, свиней – на 92 %, кіз – на 81 %.
У своєму виступі на публічному діалозі провідний науковий співробітник Національного музею історії України кандидат історичних наук Олексій Савченко зазначив, що ці факти практично вперше оприлюднюються в українському науковому середовищі, вони не відомі багатьом науковцям на Заході, ними не оперують міжнародні організації. Однак масштаб цієї події свідчить про те, що вона не була незначною, вона має світове значення і має бути введена в науковий обіг.
Старша наукова співробітниця Інституту культурології НАМ України, редакторка книжкової серії «Кримськотатарська проза українською» Надія Гончаренко представила свої підсумки вивчення кримськотатарської літератури та розповіла про ті рідкісні твори, в яких відображаються події та підсумки голоду 1921-23 років у Криму. Їх небагато, але вони підтверджують страшні факти страждань, смертей та інших трагедій, яких зазнали жителі Криму в ті роки. Вона зазначила, що морально-психологічна, історична травма, пережита кримчанами у ті часи, не подолана і до сьогодні, і це вимагає нових досліджень, нових відкриттів та уточнень, нового вивчення історичних документів і свідчень живих людей, щоб не лише показати нелюдяність та злочинний характер більшовицької влади, а й відновити історичну правду й увічнити пам'ять про безневинні жертви того страшного століття.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
