«Спланований геноцид»: як Україна та Крим постраждали від «Великого голоду»

В Україні та низці інших країн світу 28 листопада згадували жертв Голодомору ‒ спланованого акту геноциду українського народу, організованого партійним керівництвом СРСР. Згідно з результатами судової науково-демографічної експертизи, у результаті масового голоду 1932-1933 років в Україні загинули 3,94 мільйона осіб.

Окрім того, втрати серед ненароджених українців фахівці оцінюють у більше ніж 6 мільйонів осіб. У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Тим часом у Криму голод припав на початок 1920-х років, однак на місцевому рівні немає жодної політики пам'яті щодо тих подій. Про ці історичні епізоди йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Український історик з Криму Андрій Іванець розповів Крим.Реалії, які події передували голоду 1930-х в УРСР.

‒ Україна у 1920 році була позбавлена державності й потрапила до складу Радянського Союзу. Тоді влада дозволила українізацію, однак вона привела до неприйнятних для імперського центру наслідків, до того ж треба було проводити форсовану індустріалізацію, колективізацію. В Україні кремлівська влада зіткнулася з великим спротивом через психологію місцевих селян. За інформацією Об'єднаного державного політичного управління, більше ніж мільйон осіб пручалися колективізації ‒ були навіть повстання за участю тисячі осіб під гаслами незалежності України. Все це привело імперський центр до рішення організувати Голодомор. Підготовка тривала декілька років, але у 1932 році спусковим гачком послужили надзвичайно завищені завдання щодо заготівлі хліба. У результаті влада стала вилучати не тільки зерно, а й взагалі будь-яке продовольство.

Андрій Іванець вказує на те, що до січня 1933 року більшовицький уряд заборонив виїзд з України, фактично заблокувавши людей у голодних регіонах.

‒ При цьому, дійсно, голод тоді був не тільки в Україні, але і в інших частинах Радянського Союзу ‒ зокрема, у Казахстані, де у відносних цифрах загинуло навіть більше, ніж у нас. Проводячи таку політику, влада завдавала удару селянам взагалі, щоб взяти їх під контроль, але, наприклад, у Брянській області заборони на пересування не було, і люди могли врятуватися. На Кубані ж і потім в Україні ввели систему «чорних дощок», коли у цілих сіл забирали хліб, оточували їх військами і не дозволяли їх жителям іти й торгувати з будь-ким. У Криму ситуація була набагато легшою, ніж у сусідній Херсонській області, адже між ними проходив кордон УРСР і РРФСР. Продовольство забороняли вивозити за межі півострова, але частина людей, рятуючись від голоду, перебиралися туди ‒ є такі спогади і в українських, і в кримськотатарських сім'ях.

Голод, який вразив Крим за десять років до Голодомору, був зумовлений як природними, так і штучними причинами, ‒ вважає кримський історик Гульнара Абдулаєва.

‒ Як причини катастрофи 1921 року називають лише природні катаклізми: небачену за пів століття посуху, нашестя сарани, проливні дощі 1922 року. Однак за цим, на мій погляд, стояла політика, спрямована на зменшення чисельності населення півострова. Все почалося з завищення звітності, коли кримський ревком повідомив до Москви, що у 1921 році було зібрано 9 мільйонів пудів хліба. Фактично тоді вродило лише 2 мільйони, і їх би цілком вистачило на все населення. Але у відповідь наркомат продовольства РРФСР встановив податок на 1922 рік у розмірі 1,2 мільйона пудів ‒ при цьому поля заборонили засівати доти, поки цей обсяг не вилучений. Почалося насильницьке вилучення хліба у селян за указом Володимира Леніна, і у грудні 1921 року загинуло вже півтори тисячі осіб ‒ переважно кримських татар. Влада не звертала на це уваги.

Гульнара Абдулаєва зазначає, що тоді радянська влада розгорнула кампанію допомоги Поволжю, яке голодувало, і проводили її серед іншого й у Криму, незважаючи на місцеві проблеми з продовольством.

‒ До того ж на півострів стали переселяти людей з Поволжя ‒ переважно дітей казанських татар. Тільки у 1922 році Севастопольський, Ялтинський, Джанкойський округи були офіційно визнані неврожайними, і в лютому-березні від голоду помирали тисячі ‒ цілі селища. Люди кинулися в міста, щоб якось вижити. Об'єктивної статистики у нас немає, але врешті-решт населення Криму скоротилося більш ніж на 53%. Є доповідна записка від травня 1922 року, де йшлося про те, що у Криму голодують понад 400 тисяч осіб, 75 тисяч загинули від голоду, а серед них 50 тисяч були кримськими татарами ‒ більше ніж одна п'ята всього кримськотатарського населення. Тоді ж нарешті організували комітет допомоги тим, хто голодував у Криму, і добровільна допомога пішла з Грузії, Азербайджану, свою внесок зробили також американці, євреї, навіть представники Папи Римського. Голод став відступати.

Кримський історик Володимир Поляков називає кримський голод наслідком некомпетентності радянської влади.

‒ З огляду на географічне положення економіка Криму практично не зазнала великих потрясінь під час Громадянської війни, до того ж тут не було продрозкладки. Голод на півострові був рукотворним, він був результатом зміни економічних формацій і цілеспрямованої політики. Це була некомпетентність вищого рівня, однак вона не сприймалася як помилка ‒ швидше як природний процес. Продрозкладка тоді прокотилася всюди ‒ тільки десь повставали, десь помирали. Приблизно тоді ж відбулося повстання в Тамбові. У результаті влада була змушена перейти до продовольчого податку, тому що колишня політика спричиняла або народні виступи, або смерті.

Творець російського проєкту «Безсмертний барак» Андрій Шалаєв нарікає на те, що тема організованого владою голоду в нинішній Росії залишається практично табуйованою.

‒ У сучасній Росії пам'ять про голод ніяк не зберігається, і, напевно, причиною цього є політичні міркування. Єдиний державний документ, який вказує на пам'ять про голод ‒ заява Державної думи від 2008 року, ухвалена у відповідь на рішення Верховної Ради України про геноцид 1932-1933 років. Після цього ніяких офіційних документів і заяв більше не було. У Росії немає дня пам'яті ні голоду 1920-х, ні голоду 1930-х, ні післявоєнного. Пам'яток і музеїв теж немає, розсекречено дуже мало архівних документів. Найімовірніше, Росії дуже складно визнати, що ті епізоди голоду були викликані саме штучними причинами ‒ що це був спланований державний акт і геноцид щодо окремих республік та областей.

До чергового дня пам'яті Голодомору місія України в ООН опублікувала спільну декларацію держав-членів ООН від 2003 року, до якої тоді приєдналася і Росія ‒ причому серед підписантів значиться нинішній голова Міністерства закордонних справ Росії Сергій Лавров.

У самому документі Голодомор не називається геноцидом, проте там стверджується, що в Радянському Союзі мільйони людей «стали жертвами жорстоких дій і політики тоталітарного режиму», а також що «Голодомор ‒ Великий голод 1932-1933 років в Україні ‒ забрав життя від 7 до 10 мільйонів ні в чому не винних людей і став національною трагедією для українського народу».

(Текст підготував Владислав Ленцев)