Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
У лютому 2014 року напад Росії на Україну та окупація Криму сприймалися багатьма на Заході мало не як задоволення «історичних» претензій Росії до сусідньої країни – на тлі путінських розмов про «сакральність» Криму.
Коли почалася війна на Донбасі, західні політики погоджувалися з міфологією «сепаратизму» і робили зусилля щодо заморожування конфлікту. Ні в тому, ні в іншому випадку зв'язки з Росією не були заморожені, у тому числі й найважливіші для Москви – енергетичні.
У 2022 році повномасштабний напад Росії на Україну розглядався насамперед як війна на пострадянському просторі, яка не повинна «виплеснутися» через українські кордони і тим більше стати конфліктом Росії та НАТО.
У 2024 році все більше західних політиків і спостерігачів кажуть, що Росія буде здатна атакувати країни НАТО через кілька років
У 2024 році все більше західних політиків і спостерігачів кажуть, що Росія буде здатна атакувати країни НАТО через кілька років. Тож сьогодні допомога Україні виглядає вже не просто як підтримка Києва у протистоянні російській агресії, але як спроба запобігти війнам у самій Європі – що значно змінює ситуацію.
При цьому доводиться визнати, що не лише Україна, а й Захід не були готові до такої великої та довгої війни. Адже Росія навіть не так готувалася до війни, як мала можливість принаймні перші роки використати весь той арсенал, який залишився їй у спадок від Радянського Союзу – а зараз відбувається переформатування російської економіки, її перехід на військові рейки ціною значного зниження соціальних можливостей держави. Але російське суспільство спокійно ставиться до цього, бо звикло жити в режимі затягування поясів – до того ж Володимир Путін не шкодує грошей на охочих воювати.
А Заходу доводиться буквально зараз повертатися до виробництва зброї – тому відбувається постійний пошук озброєнь у третіх країнах. Захід явно не розраховував, що знову опиниться в режимі жорстокого протистояння з тоталітарним режимом. І, до речі, той факт, що якраз напередодні річниці нападу в Росії фактично демонстративно розправилися з опозиціонером Олексієм Навальним, впевнений, мало продемонструвати Заходу, наскільки нахабно Путін ігнорує оцінки цивілізованого світу і наскільки далеко він готовий зайти для того, щоб продемонструвати свою безкарність.
Нездатність Путіна перемогти в Україні може створити загрозу для його влади в майбутньому
Тому недарма після того як стало відомо про смерть Навального, багато західних політиків говорили, що найкраща можливість відповісти на цей злочин – допомогти Україні. Бо саме перемога України може створити умови для деградації та краху путінського режиму.
В Україні люблять говорити, що війну може зупинити крах режиму Путіна, але, на мою думку, існує, скоріше, зворотна залежність – нездатність Путіна перемогти в Україні може створити загрозу для його влади в майбутньому. І саме тому російському керівникові так потрібна ця війна, а Заходу – успіх України.
Але якби десять років тому, в дні окупації Криму, цивілізований світ дав більш адекватні оцінки діям Кремля, ми не дійшли б до нинішньої ситуації та страху війни в Європі.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
