Декілька місяців тому координаторка громадської ініціативи «Кримське дитинство» Муміне Салієва створила фотопроєкт. Вона присвятила його дітям кримських татар, мусульман, звинувачених у членстві в організації «Хізб ут-Тахрір», забороненій у Росії. Її фотопроєкт під назвою «Народжені після арешту» складається з дванадцяти фотографій дітей, які ніколи не бачили своїх батьків. Вони з'явилися на світ після того, як їхні батьки потрапили за ґрати. Міжнародні та українські правозахисні організації називають усіх звинувачених і засуджених за кримськими «справами Хізб ут-Тахрір» політичними в'язнями.

«Діти всього народу»

Авторка фотопроєкту розповідає, що давно займалася темою дітей, ще до перших арештів на півострові. Після анексії Криму Росією Муміне із заарештованим чоловіком, фігурантом другої бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір» Сейраном Салієвим були волонтерами в декількох дитячих організаціях, допомагали багатодітним нужденним сім'ям, вдовам. Вперше вона зіткнулася з поняттям «дитина політв'язня» у 2015 році, коли заарештували «севастопольську четвірку»: Руслана Зейтуллаєва, Ферата Сайфуллаєва, Нурі Прімова та Рустема Ваїтова. Семеро дітей залишилися без батьків в один день ‒ 23 січня 2015 року. Дочка Рустема Ваїтова Сафія народилася після арешту тата. Сайфуллаєв, Прімов та Ваїтов вийшли з колоній, відбувши весь термін покарання. Руслан Зейтуллаєв досі залишається в неволі, він засуджений до 15 років колонії суворого режиму.

Зараз близько сотні людей з Криму звинувачені за статтею 205.5 Кримінального кодексу Росії («участь у діяльності терористичної організації» ‒ КР) у членстві в організації «Хізб ут-Тахрір». Зараз у Криму 191 дитина залишилася без батька ‒ таку цифру називає ініціатива «Кримське дитинство». «Раніше я не відчувала тієї масовості в кількісному плані. Я відвідувала сім'ї й намагалася зрозуміти цей один єдиний день, який залишив такий серйозний відбиток у їхньому житті. Після масових арештів березня 2017 року, коли дітей стало сто, я зрозуміла, що потрібно вивчати цю проблематику ще більше. Важливим кроком для того, щоб народився цей проєкт, стали зустрічі жінок з пологових будинків. Коли люди з усього Криму їхали з квітами та кульками, наголошуючи, що новонароджені діти ‒ це тепер діти всього народу», ‒ каже Муміне Салієва. Вона згадує, що в очах матерів новонароджених вона бачила одночасно радість від масової підтримки у знаменний для них день і біль через те, що їхні чоловіки не можуть бути поруч з ними.

«Тато ‒ мій герой»

Чим частіше Муміне їздила до сімей заарештованих, тим більше розуміла: діти, народжені після арешту батька, або ті, які були зовсім маленькими, коли в їхній будинок прийшли російські силовики, не зовсім розуміють, хто такий тато. «Я бачила, що це діти, які знають своїх батьків лише за розповідями матерів. Ось їм показуєш фотографію, зокрема, як дочці Іззета Абдуллаєва (фігуранта другої сімферопольської «справи Хізб ут-Тахрір», йдеться про його молодшу дочку Софію, вона народилася через тиждень після арешту Абдуллаєва ‒ КР). У неї коли питаєш про те, хто такий тато, вона відповідає, що тато ‒ мій герой», ‒ розповідає Муміне. Вона вважає, що діти сприймають своїх батьків, яких вони ніколи не бачили наживо, як персонажів з анімаційного фільму або героїв книжки. За словами Салієвої, під час роботи над фотопроєктом «Народжені після арешту» вона помітила цю тенденцію практично в усіх дванадцяти дітей, з якими спілкувалася.

Дружина правозахисника та громадянського журналіста Різи Ізетова Зейнеб народила сина після арешту Різи. Маленькому Мухаммаду два роки, і він жодного разу не бачив тата наживо. «Я показую фотографію, кажу йому, що це ‒ тато, баба («баба» ‒ батько кримськотатарською ‒ КР). Можливо, він завчив, звичайно, тому що я постійно це повторюю йому, та ніби пізнає його, так», ‒ говорить Зейнеб.

Молодшій доньці громадянського журналіста Владлена Абдулкадирова Ніаль було 17 днів, коли її батька заарештували. Він є фігурантом другої сімферопольської «справи Хізб ут-Тахрір». «Він лише встиг забрати її з пологового будинку, і його забрали, місяця не минуло», ‒ розповідає дружина Владлена Гульзар.

Тоді жінка говорила: кожен день ловить себе на думці, що чекає ‒ відчиняться двері, і Владлен зайде. Зараз Ніаль два роки й чотири місяці. Батька вона не бачила відтоді, як йому зачитали обвинувачення в березні 2019 року й повели в наручниках.

«Мені здається, що тато покинув мене»

Муміне розповідає: під час роботи над проєктом вона чула безліч пояснень від дітей про те, куди поділися їхні батьки. Дочка Іззета Абдуллаєва, відповідаючи на це запитання, висловлює припущення, що тато її покинув: «Мені здається, що тато покинув мене. Ось про це вона каже. І в її словах відчувається така образа. Коли я питаю, чому вона так думає, Софія просто знизує плічками». Ще одна дитина, народжена після арешту, ‒ дочка заарештованого кримського татарина Меджита Абдурахманова Сульбіє. Салієва розповідає, що мама Сульбіє намагається не говорити з нею про те, що сталося з батьком. «Все одно періодично, переглядаючи якусь хроніку арештів у Криму, вловлюючи розмови дорослих, вона говорить про те, що її тата забрали погані дядьки. А молодший син Різи Ізетова Іса постійно малює ґрати. Хоча він маленький зовсім, йому близько двох років теж. Він не усвідомлює, що таке в'язниця. Поки що. Але він малює і говорить, що тато в тюрмі», ‒ переказує Салієва.

Асія Джемаденова, дочка фігуранта першої сімферопольської «справи Хізб ут-Тахрір» Еміля Джемаденова, народилася через дев'ять днів після його арешту. У жовтні 2021 року дівчинці виповниться п'ять років. За словами Муміне, дівчинка, розповідаючи, де зараз тато, використовує дорослі формулювання: «З Асією, коли розмовляєш, вона дуже спокійно розповідає, що, мовляв, так і так. Тато у в'язниці, він сидить у колонії і ми з мамою, напевно, скоро до нього поїдемо. Тобто для п'ятирічного віку вона дуже точно відповідає на запитання про реальність, в яку вона, будучи зовсім крихіткою, потрапила».

«Ми зараз забираємо Різу до в'язниці, і ти більше ніколи його не побачиш», ‒ сказав один із російських силовиків Мадіне, старшій дочці Різи Ізетова. Кожного разу, коли їй кажуть, що Різа скоро повернеться, вона перепитує й не вірить: «Мені ж сказали, що я більше ніколи його не побачу», ‒ сумнівається п'ятирічна дитина. Коли з обшуком прийшли до громадянського журналіста, фігуранта другої бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір» Марлена Асанова, то співробітники російських силових структур сказали його дітям, що вони просто знімають фільм про їхнього тата. Діти Марлена, за словами Муміне, досі запитують, що за фільм вони знімають так довго.

Муміне, поспілкувавшись із дітьми і зробивши фотопроєкт «Народжені після арешту», говорить: «Я дивлюся на цих дітей і постійно крутиться запитання: вся їхня комунікація з батьками, найріднішими людьми, відбувалася в умовах неволі, в'язниці, судів. Як вони вибудовуватимуть свою комунікацію, коли їхні батьки знову будуть вільні? А головне ‒ наскільки сильно на них вплинуть події того дня, коли вони залишилися без батьків?»

Раніше спікерка російського МЗС Марія Захарова на брифінгу 23 вересня 2020 року прокоментувала заяву представника зовнішньополітичної служби Євросоюзу, який закликав звільнити всіх засуджених кримських татар. «Вважаємо за необхідне внести ясність у цьому питанні й зробити це публічно. Йдеться про учасників кримського осередку ісламістської організації «Хізб ут-Тахрір», які отримали різні терміни покарання за доведені кримінальні злочини терористичної спрямованості. Їхні політичні погляди, національність чи приналежність до етнічних груп ‒ як це намагаються вивернути в Брюсселі ‒ не мають жодного стосунку до вердикту суду», ‒ повідомила Захарова. Речниця МЗС Росії мала на увазі вирок, ухвалений російським судом фігурантам другої бахчисарайської «справи Хізб ут-Тахрір».

Також російський глава Криму Сергій Аксенов раніше писав на своїй сторінці у Facebook: «Кримським прихильникам «Хізб ут-Тахрір» наполегливо раджу відмовитися від ідей, які проповідує ця терористична секта, прикриваючись релігією, і звернутися до істинних духовних і моральних цінностей».

Раніше міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров стверджував, що розмови про порушення прав людини в анексованому Криму ‒ це вигадка.