Російська влада Криму ініціює судовий процес з метою визнання незаконним входження Кримської області до складу Української РСР у 1954 році. Це, на їхню думку, дозволить довести, що півострів був у складі України «проти волі його жителів» і «дати цьому політичну оцінку». Позитивний вердикт у цій справі, як вони вважають, не дасть підстав посилатися на український статус півострова під час обговорення кримського питання. З ним також пов'язують сподівання на успішні для Росії переговори у межах її повномасштабного вторгнення в Україну. Чи так це, з'ясовували Крим.Реалії.
Робоча група підконтрольного Москві кримського парламенту готує позов до Конституційного суду Росії щодо нелегітимності рішення тодішнього керівництва СРСР про передачу Криму до складу України 1954 року. У межах судового процесу вони хочуть довести незаконність цього рішення та його «юридичну неповноцінність». Ймовірно, рішення суду можуть готувати до 70-річчя акта передачі півострова до складу Української РСР. Ця дата збігатиметься з десятиліттям російської анексії Криму, якщо на той час регіон не буде деокуповано Збройними силами України.
Питання, яке намагаються винести на обговорення в російському суді, торкається низки історичних і політичних моментів. Багато з них Росія вже давно спотворює, намагаючись знайти аргументи для виправдання анексії Кримського півострова. За допомогою цього судового процесу влада Росії намагається породити новий аргумент на противагу позиції міжнародного законодавства, що визначає Крим частиною України.
Як Росія намагалася змінити статус Криму?
На хвилі анексії Криму в 2014 році в російському інформаційному полі почала активно звучати теза, що Микита Хрущов «подарував Крим Україні по п'яні». Історики та журналісти неодноразово спростовували цей міф. Історик із Криму Максим Майоров раніше пояснював Крим.Реалії, що заперечувати передачу Криму Україні 1954 року немає сенсу, враховуючи, що внутрішня зміна кордонів у колишньому СРСР була «звичайною справою».
«Референдумів у Радянському Союзі як таких щодо вирішення територіальних питань, та й взагалі, будь-яких, не було ніколи. Перший референдум, що відбувся у Радянському Союзі, це був референдум у березні 1991 року. Тому говорити про те, що кримчан не спитали, це спекуляція. Оскільки подібні аналогічні рішення щодо інших республік завжди відбувались саме таким шляхом, рішенням органів влади без опертя на якісь референдуми та резолюції народних зборів», – каже Максим Майоров.
Проте російська влада неодноразово намагалася оскаржити питання приналежності Криму. 2014 року це питання планували провести рішенням Держдуми РФ. Спікерка Ради Федерації Валентина Матвієнко анонсувала законопроєкт про визнання недійсним рішення про передачу Криму Україні 1954 року, щоб «привести ситуацію у відповідність до міжнародного права та відновити історичну справедливість». Але такий документ так і не з'явився. Потім була спроба вирішити це питання з юридичного боку. Але й вона провалилася.
2015 року Генпрокуратура Росії у відповідь на запит депутата Сергія Миронова повідомила, що провела перевірку законності цього рішення. У відомстві дійшли висновку, що ухвалені у 1954 році рішення президій Верховної Ради РРФСР та СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР «не відповідали конституціям РРФСР та СРСР». Але ініціювати судовий процес про визнання указу нечинним «неможливо», враховуючи, що оскарження закону колишньої СРСР та перевірка його конституційності до компетенції російських судів загальної юрисдикції не належить, визнали тоді прокурори.
«Вердикт посилить наші позиції на переговорах із Заходом»
Після того, як у 2022 році Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, питання перегляду рішення про передачу Криму до складу України знову почало педалювати підконтрольна Москві кримська влада. Передача півострова до складу УРСР «породила ланцюг беззаконня і досі залишається основою протиправних суджень щодо Криму», вважає спікер російського парламенту Криму Володимир Константинов.
«У складі України ми опинилися незаконно. І ця теза, для нас очевидна, має бути доведена. Мало про це говорити. Має бути незаперечний юридичний вердикт із цього приводу. Потрібно встановити, за законами, що діяли тоді (в радянські часи – КР), Крим був переданий Україні законно чи ні. Якщо було передано законно, то тезу про те, що ми опинилися у складі України, порушуючи союзне законодавство, доведеться зняти», – зазначає він.
Крім того, через рішення Конституційного суду Росії про статус Криму Константинов сподівається «зміцнити позиції» Росії на переговорах у рамках її повномасштабного вторгнення в Україну.
«Як нам бачиться, питання юридичного вердикту посилить наші позиції на переговорах із Заходом, які рано чи пізно все одно відбудуться. І для міжнародної спільноти питання скасування незаконного рішення матиме цілком відчутний резонанс», – вважає він.
«Без підстав і наслідків»
Фейковим називає майбутній російський процес про «переоцінку подій 1954 року» експерт міжнародного права, доктор юридичних наук, професор Борис Бабін.
«Кримські колаборанти хочуть рішення не «кримського арбітражу», а справжнього Конституційного суду Росії. Тому у справі 1954 року «все складніше», ніж, наприклад, у процесі про «збитки від водної блокади» Криму, яка, вочевидь, не вийде за межі фейкової «кримської юрисдикції». Тут розумніші московські голови усвідомлюють небезпеку створення «прецеденту». Власне, «юридичні питання» їх хвилюють найменше. Тому що перепризначений 80-річний Зорькін (Валерій Зорькін – голова Конституційного суду Росії – КР) може й про Марса щось прописати. Питання у «прецеденті». Тому що Росія в середині минулого століття сама отримувала різні території від сусідів і це, звичайно, також можна «переоцінити» через «таку саму процедуру», – заявив він Крим.Реалії.
Зважаючи на це, питання реального розгляду позову про статус Криму Конституційним судом Росії поки залишається відкритим, вважає Борис Бабін.
«Чи порушуватиме агресор «питання 1954 року», ще незрозуміло. Цей «процес» спрямований виключно на пропаганду та самопіар Володимира Константинова. Перенесенню в реальну площину, включно з гіпотетичними «зустрічними претензіями», цей «процес» явно не підлягає. Якби Кремль справді хотів фабрикації якихось «справ», це довірили б явно не Константинову та його «видатним юристам держради», – каже експерт.
Перегляд російським судом статусу Криму «не дасть жодних наслідків і підстав» для зміни позиції міжнародної спільноти з цього питання, вважає український політолог, виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда.
«Основою міжнародного права є незворотність законів. Якщо хтось у Росії намагається ставити під сумнів легітимність рішення про включення Криму до складу України, їм слід також поставити під сумнів законність передачі Росії українських етнічних земель – Таганрога, Бєлгородської області (нині території Росії – КР) тощо. Всі ці односторонні рішення не несуть жодних наслідків для міжнародної спільноти», – сказав він у коментарі Крим.Реалії.
Політолог не відкидає, що Конституційний суд Росії може задовольнити вимоги позивача в рамках цього процесу, виходячи з політичної доцільності та пропагандистських цілей.
«Якщо Конституційний суд Росії дозволяє Володимиру Путіну залишатися на посаді президента необмежену кількість разів, то що ще нас може здивувати?» – каже Євген Магда.
Російська влада Криму наразі оголосила про підготовку позову про статус півострова. Коли його буде скервоано до Конституційного суду Росії, поки що невідомо.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
