Деякі дотепники кажуть, що в боротьбі за незалежність і соборність Україна пройшла шлях від «зелених чоловічків» 2014 року до «зеленських чоловічків» 2019 року. В українському суспільстві точаться дискусії на тему, чи є нині в Україні політичний реванш вчорашніх сил чи його ще немає. Проте знаний журналіст Віталій Портников уже назвав чинну владу «модернізованою версією Партії регіонів». А спікер Верховної Ради Андрій Парубій сказав, що «колишні члени Партії регіонів стають «новими обличчями» партії «Слуга народу».
Справді, чимало соратників лідера регіоналів терміново змінили біло-сині кольори на яскраво-зелений. Має свою власну «кредитну історію» в Партії регіонів і нинішній вождь партії «Слуга народу» Дмитро Разумков. Ще більше таких досвідчених регіональних партійних бійців є за межами столиці, де багато людей з інших структур бажають приєднатися до успішного політичного проекту Зеленського-Коломойського.
Сьогодні, коли президент Зеленський ухиляється від чіткої артикуляції своїх позицій і пропонованого країні курсу розвитку, залишається робити висновки про це, виходячи з численних, хоча і взаємно суперечливих заяв його радників, помічників і співробітників штабу. Нещодавно зробив свою заяву шеф офісу Зеленського Андрій Богдан. Він зажадав особливого мовного (російського) статусу для Донбасу. Отже, крім виведення українських військ з облаштованих позицій на лінії фронту, пропонується виведення української мови з Донбасу. А це на практиці означає повернення до мовно-колоніального закону Ківалова-Колесніченка, що передбачає мовну фрагментацію країни з її неминучою наступною політичною фрагментацією. Є підстава вважати, що Зе-команда збирається розбудовувати неукраїнську Україну, перетворюючи найважливіший чинник національної ідентифікації на об’єкт політичного гендлярства.
У шефа Зе-офісу знайшлися однодумці, зокрема знаний Олесь Доній у студії телеканалу ZIK запитав, а як Донбас повернеться без російської мови? Звісно, під контролем Москви Донбас без російської мови не повернеться, без неї Кремль Донбас не повертатиме. Як і без багатьох інших надзвичайно обтяжливих і руйнівних для України умов… А Вадим Карасьов заявив, що з політикою національної пам’яті в стилі В’ятровича, з декомунізацією, з українізацією Донбас не повернеться. Себто частині України офіс Зеленського готовий надати ексклюзивне право бути неукраїнською (чи навіть антиукраїнською) та тоталітарною?
Вони хочуть залишити анклави Росії всередині України, хоча 2014 рік показав, чим наявність таких анклавів закінчується.
Зрозуміло, що РФ набридло утримувати ОРДЛО, і там хотіли б покласти цей тягар на Україну, за схемою: Росія керує Донбасом і все там визначає, а Україна оплачує те, що вимагає промосковський, ліво-радянський, російсько-шовіністичний, українофобський Донбас. Насправді Донбас може повернутися лише як органічна складова частина України, на українських умовах. ОРДЛО як російський троянський кінь Україні не потрібен, бо є смертельно небезпечним для неї. Політолог Карасьов чомусь впевнений, що Україна не зможе повернути Донбас силовим шляхом. Впевненість сформувалася у пана Карасьова під час його дуже частих виступів на ток-шоу московських телеканалів? Зе-команда активно рекламує «мир на Донбасі», хоча він більше схожий на капітуляцію і послідовне виконання плану Путіна.
Казус Коломойського
Президент Зеленський, його оточення та й Ігор Коломойський всіляко намагаються довести, що в політичному просторі України вони існують цілком окремо. Однак повірити в це дуже важко. Досить згадати значення для президентської виборчої кампанії Зеленського каналу «1+1», що належить Коломойському, розпочатому ще у 2015 році серіалу «Слуга народу» і так далі.
Є підстави вважати, що в середовищі Зе-команди вплив пана Коломойського є дуже великим. А деякі близькі соратники Зеленського мають власну історію бізнесових взаємин із олігархом. Останнім часом погляди Коломойського, зокрема на російсько-українську війну, почали радикально змінюватися, про що він публічно розповідає.
У 2014 році Коломойський, очолюючи опір і захист південного сходу, не мав жодних сумнівів щодо російської збройної агресії проти України, ба більш, навіть щодо особистої ролі в цьому Путіна, про що й казав у доволі образливій для кремлівського диктатора формі. Тоді чимало українців вирішили, що у Коломойського прокинулися патріотичні почуття. Але згодом з’ясувалося, що все значно простіше. Під час окупації Криму окупанти захопили на півострові всі активи Коломойського за давньою російською схемою: «Було ваше, стало наше». Олігархові довелося рятувати свої активи на материковій Україні. Водночас довелося рятувати також Українську державу.
Проте за цей час відбулися деякі дуже суттєві події. В Австрії вже кілька років практично під арештом перебуває ще один олігарх із України Дмитро Фірташ. Його екстрадиції вимагає Феміда Сполучених Штатів Америки за звинуваченнями Фірташа в корупції, підкупі та інших злочинах, що у США суворо караються. Фірташеві вдалося відбивати ці атаки через певні особливості правової системи Австрії (там рішення про екстрадицію ще має затвердити міністр внутрішніх справ). Зараз та ж ситуація: суд удруге вирішив відправити Фірташа до США. Затримка знову за міністром внутрішніх справ.
А тут у 2019 році ФБР США активно зацікавилося паном Коломойським, проти якого розпочато розслідування. У 2014-му Коломойський за підтримки Заходу захищав свої активи проти Росії (і разом із ними Україну, так співпало). А в 2019 році він сподівається захищати свої активи проти Заходу з допомогою Росії? Але це може дуже дорого коштувати Україні. Бо Росія захоче величезних поступок від чинної влади в Києві, що є близькою до пана Коломойського. Принаймні, сам Коломойський постійно заявляє, що на Донбасі точиться громадянський конфлікт, а не російсько-українська війна, що російських військ там немає чи вони там присутні лише символічно і таке інше.
Казус Коломойського ще раз підтвердив, що олігарх за визначенням не може бути переконаним і послідовним патріотом України, хіба ситуативним союзником, коли інтереси збігаються. Бо головне для олігарха – це його статки, в ім’я яких можна пожертвувати країною, зробивши її розмінною монетою, в даному випадку в іграх із Кремлем.
Чи вбереже себе Україна?
За всі 28 років відновленої незалежності існування України ще ніколи не було настільки загроженим, як зараз. Чинна влада не має чітких позицій і сформованих стійких поглядів, а тому під впливом ситуації може піти в будь-якому напрямі. Один із цих напрямів, дуже небезпечний для України, практично суїцидний, символізує пан Коломойський.
Зе-команда здатна стати таким собі додатком до планів олігарха, що сьогодні з інтересами України аж ніяк не збігаються. Не зазнавши поразки на фронті, Україна може програти війну і капітулювати через підтримані Кремлем внутрішньополітичні інтриги в Києві. Залишається сподіватися тільки на загартоване громадянське суспільство України…
Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
