Спеціально для Крим.Реалії
До виборів до кримського парламенту та місцевих рад залишається трохи більше тиждня. Судячи з агітаційної активності, серйозно розраховують на місця в російському парламенті Криму не тільки представники «команди переможців», а й «Справедливой России» ‒ у всякому разі, їхня агітаційна активність хоч трохи помітна, на відміну від інших. Чи мають шанси на депутатські мандати висуванці не від партії влади на округах східного Криму ‒ у продовженні короткої рубрики «одномандатники» на сайті Крим.Реалії.
Металургійний дев'ятий
У межі округу входить Войковська частина Керчі, з усіма його екологічними та економічними проблемами, постійними поривами труб і купами сміття на околицях міста, боргами із зарплат на металургійному заводі, портом, що не працює, та катастрофічним безробіттям.
«Відродження промислового потенціалу Керчі ‒ ось основна мета, досягнення якої дозволить вирішити практично всі сьогоднішні проблеми міста», ‒ говорила депутат кримського парламенту Ірина Черненко два роки тому, коли перемогла на довиборах до парламенту.
Судячи з інформації офіційного сайту кримського парламенту, за два роки роботи в парламенті Черненко не брала участі в нормотворчій діяльності. Не вдалося знайти також якихось згадок про інші форми роботи, якими Ірина Черненко намагалася «відродити промисловий потенціал» в окрузі. Проте, саме вона сьогодні претендує на перемогу в списках «Единой России».
Цікавим конкурентом виступає представник від ЛДПР Сергій Дремов, про якого відоме тільки те, що позаторік він спробував виборчого щастя на довиборах у Ленінському районі в статусі безробітного, а нині є радником із безпеки гендиректора фірми «Конструктив П». Ця фірма володіє великим торговим центром у Севастополі на землі, виділеній під житло для працівників ФСБ Росії. Власники фірми надійно сховані в Сейшельських офшорах.
Куди обмеженішими у ресурсах і шансах на перемогу виглядають кандидати від інших партій. Так, від організації Леоніда Грача «Коммунисты России» балотується до кримського парламенту вчителька англійської мови Юлія Костренкова. «Справедливая Россия» висунула пенсіонера-кораблебудівника Михайла Мореходова, який закінчив вищу партійну школу «Компартії України» та є членом Петровської академії наук і мистецтв.
Від КПРФ ‒ беззмінний комуніст і депутат міськради, керчанин Іван Желтенко.
А «Родину» представляє один із лідерів «кримської самооборони» в Керчі та ексголова місцевої «Російської громади» Костянтин Ерманов, який періодично публікує в соціальних мережах критику на адресу партії влади, а також очолює бухгалтерську фірму «Східно-кримський консалтинг».
Примітно, що як самовисуванець на окрузі подавав документи Сергій Лєсков, очільник розореного рибколгоспу, якому належить скандально відоме судно «Норд», але виборча комісія відмовила йому в реєстрації.
Підприємницький десятий
Десятий округ ‒ Аршинцевська частина Керчі. Там, де втрати води становлять половину трафіку, у лікарнях немає жодних препаратів, окрім глюкози, а житлові будинки вкрилися тріщинами через будівництво Керченського мосту та траси «Таврида». А ще ‒ зсуви, скиди фекальних мас і загроза розмиву дамби шламосховища Камиш-Бурунського комбінату.
«Створюють надзвичайну ситуацію»: як у Керчі видобувають токсичний пісок (фотогалерея)
Кандидат в окрузі від партії «Единая Россия» Володимир Батуренко знайомий керчанам як голова асоціації підприємців, підконтрольної колишньому меру Керчі Олегу Осадчому. Сьогодні він є депутатом міської ради та засновником фірми ресторанного бізнесу «Турен і Ко», але про всяк випадок зберігає свій статус української фізичної особи-підприємця, а також громадської організації «Керченський клуб мисливців та риболовів «Бекас». Передвиборних обіцянок кандидата знайти не вдалося, як і згадок про якусь помітну діяльність.
Від партії ЛДПР Володимира Жириновського висувається постійний учасник будь-яких виборчих перегонів Олександр Захарчук, зайнятий, переважно, оптовим постачанням свіжомороженої риби. Раніше він активно брав участь у сприянні окупації Криму. З інших політичних активностей у його скарбничці ‒ заява про транспортний колапс у Керчі.
Комуністи розраховують на перемогу голови правління човнового кооперативу Марини Мілютіної, яка також є депутатом міської ради. За роки своєї депутатської діяльності Мілютіна запам'яталася жителям міста хіба скандалом, коли її не пускали на зустріч із Сергієм Аксеновим, тому що не знайшли у списках. Серед реальних досягнень ‒ тримісячна боротьба за обрізання дерев на вулиці Ульянових.
Місцевий гросмейстер, і за сумісництвом власник фірми «Лабораторія краси «Пантіка», Максим Кабанов виступає за партію «Справедливая Россия». Також Кабанов відомий як один зі спонсорів «Боспорського форуму», під час якого до Криму приїжджали художники, поети, літератори з різних країн.
Нерви місцевій еліті псує тільки висуванець «Родины», ренегат із партії «Единая Россия» Віктор Сажин, який активно працює з протестним електоратом і незадоволеними бізнесменами.
Сам Сажин теж із підприємців ‒ він володіє фірмою «Рус-Крим-Тур». Окрім цього, відомо, що кандидат раніше був судимий за «групове порушення громадського порядку», коли зустрічав «потяг дружби» команди Віктора Ющенка в Криму. Прокурором у цій справі виступала Наталя Поклонська.
Сімейний дванадцятий
У межі дванадцятого округу входить весь великий Ленінський район, а також два феодосійських селища ‒ Берегове та Приморське. Ленінський район ‒ найбільший у Криму, і дуже різноманітний: багатий нафтогазовими свердловинами, піщаними кар'єрами, приморськими селами, рибними промислами. При цьому значна частина району ‒ запущені місця, в яких немає води, газу та мобільного зв'язку. Стан доріг такий, що батьки не пускають дітей взимку в школу автобусом, бояться, що він перевернеться. Й інші принади глибинки ‒ поганий стан медицини, соціальної інфраструктури, дефіцит кадрів.
Партія «Единая Россия» вирішила на цей непростий округ делегувати Олександра Шевченка, який володіє місцевою агрофірмою «Схід». Три роки тому батько кандидата, Юрій Шевченко, обраний депутатом кримського парламенту в Ленінському району, раптово помер. Сумнівів у тому, що депутатський мандат, можна сказати, перейде «у спадок», практично не залишається ‒ реальних конкурентів, здатних залучити місцевий адмінресурс, на окрузі не спостерігається.
Від ліберальних демократів балотується Наталія Паша ‒ депутат феодосійської міської ради та гендиректор танцювального ансамблю «Браво». Раніше кандидат фігурувала в корупційному скандалі ‒ разом із трьома колегами надала неповні відомості про свої прибутки. «Родінці» відрядили до Ленінського району головного спеціаліста Кримського геологорозвідувального управління Ігоря Аксентова, у якого тільки один козир ‒ прізвище дуже схоже на прізвище російського глави Криму Сергія Аксенова.
Комуністи висунули жителя міста Щолкіне Ігоря Пепеляєва, який є гендиректором фірми «Російський дім» і займається монтажем пожежної сигналізації з камерами відеоспостереження. Про його політичну вагу красномовно говорить розмір первинної організації КПРФ у Щолкіному ‒ п'ятнадцять осіб. Опоненти з партії Леоніда Грача «Коммунисты России» розраховують на успіх кандидата Семена Зоніна, індивідуального підприємця та депутата Берегівського сільського поселення.
Цікаво, що виборча комісія на цьому окрузі серед інших відмовила в реєстрації самовисуванцю Анатолію Гриценку, колишньому спікеру кримського парламенту, при якому в районі була реалізована низка інфраструктурних проєктів. П'ять років тому Гриценко теж намагався пройти до парламенту, але був знятий судом із передвиборних перегонів, з його слів, на замовлення спікера кримського парламенту Володимира Константинова. Нинішню відмову Гриценко вже ніяк не коментував, але очевидно, що організатори «виборів» перестрахувалися ‒ ім'я Гриценка в районі знає майже кожен житель, а про Шевченка ‒ що батька, що сина ‒ відомо тільки місцевій партійній еліті.
Довідка: російська влада планує провести в Криму вибори депутатів кримського парламенту та місцевих рад 8 вересня 2019 року. В Україні, США, ЄС та низці країн світу не визнають законність проведення Росією виборів на анексованому півострові.
Ігор Воротников, кримський блогер
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
