«Хамерман знищує віруси» ‒ музична група, створена в українському місті Суми 1996 року. Її засновники та незмінні учасники ‒ Володимир Пахолюк та Альберт Цукренко ‒ збираються на Koktebel Jazz Festival. Що вони готують для гостей фестивалю ‒ про це в програмі «Кримський вечір» на Радіо Крим.Реалії.
‒ Коли ви востаннє були в Криму?
Альберт Цукренко: Ми виступали в Криму 2004 року. Виступали ми тоді в шароварах і співали пісню «Українці ми». Це був фестиваль «Рейвах», який влаштовували хлопці з Тернополя в Євпаторії.
‒ Чому шаровари й чому такий репертуар?
Альберт Цукренко: Ми тоді були артистами й на кожен концерт придумували собі новий образ. Виступали ми тоді разом із культовою російською групою «Ном», і нам хотілося виглядати якось інакше, а з фантазією було не дуже, й ми не придумали нічого кращого, ніж шаровари.
‒ Я, коли побувала на вашому виступі, була дещо шокована. Бачила підбірки ваших костюмів в інтернеті, й там на вас іноді буває вкрай мало одягу. Прямо скажемо, іноді без нього.
Альберт Цукренко: Так, одяг ‒ це не наш коник. При всьому при тому, група «Хамерман знищує віруси» ‒ адекватна, доросла, ми осягли життєву мудрість і нам є що транслювати.
‒ Ви про все говорите відверто?
Альберт Цукренко: Звісно, а навіщо говорити завуальовано? На наші концерти приходять дуже розумні люди, з ними потрібно говорити прямо.
‒ Як у вас це все народжується? Ви разом пишете текст чи у вас хтось один відповідає за слова?
Альберт Цукренко: У нас розподіл праці: Вова пише вірші, я пишу музику.
‒ Звідки така назва ‒ «Хаммерман знищує віруси»?
Володимир Пахолюк: Там дуже багато приголосних, які утворюють таку фонетичну структуру, люди добре запам'ятовують таке поєднання звуків.
‒ А чому ви вирішили створити гімн Криму?
Альберт Цукренко: Тому, що це був 2014-й, весна.
Крим – це зараз токсична територія
Володимир Пахолюк: Тому що в Криму замість потоку українських туристів завелася хвороба під назвою «Няш-мяш». Коли-небудь, коли все стане з голови на ноги, ми напишемо інший гімн, а поки що буде ця версія.
‒ З останніх новин: Лайма Вайкуле сказала, що не поїде з концертами до Криму до скасування санкцій. Реакція російських чиновників на це була колосальна.
Альберт Цукренко: Але ж самі чиновники, банки, великі мобільні оператори не хочуть працювати в Криму, тому що це зараз токсична територія. Тому вона правильно робить.
‒ До речі, Володимир Пахолюк раніше говорив, що до Криму він теж ні ногою. Це у вас спільна думка?
Альберт Цукренко: Так. У нас там є родичі, але я з сім'єю туди поїду, коли Крим знову стане теплим, прекрасним, хіпповим, а не мілітаристським, божевільним, істеричним.
‒ Але ви ж там не були з 2014 року?
Поїду до Криму, коли він знову стане теплим, прекрасним, хіпповим, а не мілітаристським, божевільним, істеричним
Альберт Цукренко: Це просто з міркувань безпеки. Тому що нас там «повинтять» моментально ‒ навіть до ворожки не ходи. Там же ФСБ, катівні, тортури, всі справи... Тільки не пишіть в коментах, що це неправда ‒ це все правда.
‒ Це ви знаєте з новин?
Володимир Пахолюк: У мене є друзі й родичі, які живуть у Криму. Є кримські татари, які виїхали, й ті, які не виїхали. Ми прекрасно знаємо, що там відбувається й що може статися з проукраїнськи налаштованими публічними людьми.
‒ У Чорноморську (Одеська область) з 16 серпня проходить Koktebel Jazz Festival. І ви теж будете там. Що готуєте для публіки?
Альберт Цукренко: Ось яка штука: багато фестивалів розмивають формат, щоб запросити туди якомога більше різноперих людей. А ми завжди думали, що «Джаз Коктебель» за форматом дуже чітко стежить. Ми навіть туди не сунулися, тому що ну який ми джаз? А потім, коли у нас джаз з'явився, справжній, зіграний найкращими музикантами країни, ми зрозуміли, що нам не варто соромитись, треба їхати на «Джаз Коктебель» і ставити там всіх на вуха. Тому, якщо у вас є можливість, кидайте все ‒ й швиденько до Чорноморська.
Володимир Пахолюк: Ми виступаємо вночі, з 19-го на 20-е, на головній сцені. У нас дуже великий склад: окрім нас двох ще шість чоловік на сцені. Керує цим колективом Андрій Арнаутов ‒ легендарний басист, який жив у Нью-Йорку й працював зі світовими величинами джазу. Алік Фантаєв, я вважаю, ‒ найкращий барабанщик України, який із багатьма працював, від Земфіри до Каті Чілі. Дуже крутий склад духових: Мітя Герасимов, Pushkin Klezmer Band, прекрасний кларнет. Саша Морозова, піаністка, трубач Яків Цветинський, тромбоніст Саша Чаркін.
‒ Цього року два фестивалі ‒ Koktebel Jazz Festival і Koktebel Jazz Party ‒ відбуваються в різний час (у минулі роки вони були одночасно). Тому в любителів фестивалю є можливість і порівняти, й отримати подвійну дозу музики та кайфу, відвідавши й Чорноморськ, й Коктебель. Як ви ставитеся до такого туризму?
Альберт Цукренко: Мені було б западло їхати до Криму зараз. Це як їхати до Росії на Чемпіонат з футболу. Мені здається, це недобре.
Може, це такий екстремізм: поїхати в Крим і подивитися, потрапиш ти в лапи ФСБ чи ні
Володимир Пахолюк: А мені хотілося б почути аргументи цих людей. Тому що «я люблю футбол» ‒ в цьому випадку не аргумент. І «я люблю Koktebel Jazz Fest у Криму» ‒ теж не аргумент. Може, це такий політичний екстремізм: поїхати в Крим і подивитися, потрапиш ти в лапи ФСБ чи ні, підвісять тебе за кульки в Севастополі чи ні.
‒ Тим не менше, є люди, які відпочивають у Криму, зокрема й українці. Вони можуть сказати: Крим ‒ це Україна, я сюди їздив 10, 20 років. Чому я не можу зараз приїхати?
Володимир Пахолюк: Дуже важко, будучи в Криму, нібито російському, продовжувати вважати, що це Україна.
Альберт Цукренко: Мені здається, що, по-перше, на такому заході дуже важко розслабитися. По-друге, навіщо фінансувати ворога? Навіщо відвозити бабло цим виродкам?
‒ Інтернет-середовище знає бабу Люду, талісман Коктебеля. Може у вас вийде з нею що-небудь зіграти. Вона зустрічає туристів у Коктебелі, її знімають зокрема й у телевізійних сюжетах. Брала участь і в українських, і в російських шоу, пише непристойні вірші.
Фестивалі та концерти ‒ це острівці свободи Зараз вони потрібні ще більше, ніж до війни
Володимир Пахолюк: Є таке повір'я, що «Хамерман знищує віруси» має стосунок до чогось непристойного. Це не правда. Єдине непристойне, до чого ми всі маємо відношення, ‒ це смерть. В іншому ми працюємо в рамках пристойності.
‒ У коментарях іноді обурюються: як можна в такий час, коли в країні йде війна, проводити фестивалі та веселитися?
Володимир Пахолюк: Фестивалі та концерти ‒ це острівці свободи. Тут люди виявляють у собі дари свободи, які не можуть розгледіти в звичайний час. Тому такі заходи зараз потрібні ще більше, ніж до війни. Щоб люди відчули в собі покликання до чогось іншого, ніж Радянський Союз, який нам продовжують нав'язувати. А Криму вже нав'язали, на жаль.
