Відгриміли травневі свята в Криму. Судячи зі спроб надати видимості масштабності проведених акцій, російська пропагандистська машина хотіла вичавити максимум з усіх цих заходів. Але замість цього викликала ще більше відторгнення у кримчан. Як то кажуть, перестаралися ‒ як у тій приказці: «Пошли дурня Богу молитися ‒ він і лоба розіб'є».
Всі ці дні мені здавалося, що нам старанно намагалися нав'язати якусь картинку шаленої вакханалії чи карнавалу абсурду. Виряджені козаки, діти у військовій формі, дорослі в пілотках, депутати, які ніколи не служили в армії, напнули на себе офіцерську форму військових років... У людних місцях вивісили гігантські прапори Росії, ніби підкреслюючи, як «широка страна моя родная». Кримчани з подивом дивилися на всі ці потуги російських пропагандистів і лише ще частіше ставили питання: «Куди ми потрапили?». А від знайомих у ці дні найчастіше чула фразу: «Коли ж цей кошмар закінчиться і ми повернемося додому!».
Вони кляли зобов'язалівку участі в цих «карнавальних» ходах та акціях
Іноді складалося відчуття, що до Криму завезли якусь масовку з сусідньої Росії для створення потрібної пропагандистам картинки! Потім зрозуміла, що як масовка виступають підконтрольні Росії місцеві держслужбовці. Причому так само не з власної волі. Є в мене знайомі пересічні клерки, так вони кляли на чому світ стоїть зобов'язалівку участі в цих «карнавальних» ходах та акціях. А було все суворо ‒ прийшов під підпис, пішов за згодою начальника структурного підрозділу. Ось і спробуй тут проігноруй. Тільки не врахувало начальство, що такі методи лише озлоблять людей, зокрема й рядових держслужбовців. Загалом масштабного зомбування людей не вийшло, а, на мій погляд, навпаки, кримчани ще більше засумували за свободу, до якої звикли при українській владі до анексії Криму.
В усіх школах, знову ж таки, за рознарядкою згори, організували концерти, де дітвора змушена була демонструвати військово-патріотичні виступи з піснями, сценками та танцями. Ось тільки радості такі концерти з примусу, заради звітів в управління освіти, мало кому принесли. А тому й відбувалися ці концерти в напівпорожніх залах, куди зганяли школярів і вчителів. Звичайно ж, пройшли концерти й на головних площах Севастополя, Сімферополя та багатьох інших міст. Десь виступали відомі артисти, десь місцева самодіяльність, але все це заради махання прапором і виступів керівників «Единой России» з уже передвиборними спічами.
І, звичайно, родзинкою на цьому торті фейкового патріотичного екстазу стали «безсмертні полки», які вже примудрилися проводити не тільки в містах, але й у деяких селах Криму! Як то кажуть, «цирк поїхав...»
Потішив у цьому контексті новий призначенець Сергія Аксенова на роль «лідера» кримськотатарського народу Руслан Бальбек («з'їв» як павук у банці усіх своїх конкурентів: Ремзі Ільясова, Ескендера Білялова, Заура Смирнова). Бальбек сформував свій «безсмертний полк» з кримських татар, куди знову ж примусово загнали держслужбовців та інших залежних від «лідера» кримських татар. Тим самим Бальбек, очевидно, вирішив одним пострілом вбити двох зайців. Перше ‒ продемонстрував кремлівським кураторам свою креативність, вплив і значимість серед кримських татар, друге ‒ закріпив перед Аксеновим свою монополію як «головного кримського татарина» на півострові. Але вийшло це якось непереконливо.
Закріпив перед Аксеновим свою монополію як «головного кримського татарина» на півострові
І все це відбувається на тлі наближення траурної дати ‒ дня депортації кримськотатарського народу з Криму. Тому більшості кримських татар подвійно неприємно було спостерігати всю цю святкову мішуру. А розбитий меморіал з іменами кримських татар, загиблих у роки війни, розбив і всі старання Руслана Бальбека, пославши однозначний посил кримським
татарам, що їм на цьому «карнавалі перемоги» не місце. Втім, кримським татарам ці «карнавали» й не дуже потрібні, а ось розбитий меморіал ще більше розколов кримське суспільство.
Знаємо, що 18 травня знову над нашими головами закружляють військові вертольоти, а тисячі поліцейських вийдуть, щоб не дати народу масово вшанувати жертв того страшного дня 1944 року й наступних за ним днів, місяців і довгих років за межами Батьківщини, без права повернутися на неї, з клеймом репресованого народу...
Зарема Сейтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
