Радіо Свобода уже два роки публікує розповіді нащадків родин розкуркулених у рамках проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Проєкт реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду. Продовжуємо публікувати короткі історії про розкуркулення, переказані читачами сторінки Радіо Свобода у мережі Facebook
Мого прадіда двічі розкуркулювали. Забираючи вже все вдруге – і воли, і коні, і плуги, і вози, і млин, і олійню, і магазинчик з хлібопекарнею, багато гектарів землі, 15 гектарів лісу і стільки ж лугів, рибацьких човнів та снасті – сказали з дітьми (дев'ятеро) в колгосп, або Сибір.
Опирався, підіймав села на бунт... Схопили, до груші приволокли – вішати. Обламалась гілляка. Відшмагали батогами та кинули, попередивши про сибірське заслання.
Усі його сини загинули на війні, а доньки доробили вік в колгоспному рабстві.
Розкуркулили і моїх рідних: прадідуся Мамчіченка Демяна та Палієнка Федора з Одещини. Відбували покарання під Новосибірськом. Обоє повернулися.
Мій дід Іван 15 років відмантулив на лісоповалі в Сибіру за те, що не віддав мішок зерна. Жили вони з бабусею на хуторі Климківка, що лежить між Решетилівкою та Диканькою Полтавської області. До речі, прізвище в бабусі було Климко, то ж їхня сім’я й вела своє господарство декілька поколінь на хуторі Климківка…
Розповідав дідусь, що коли зайшли до хати «комунари», то зігнали з печі діток, а їх було аж п'ятеро... Шукали «излишки» і знайшли невеличкий вузлик із квасолею, що бабуся заховала під подушками дитячими. Забрали той вузлик та ще й пригрозили. А маленькі діти стояли босими ніжками на холодній землі і плакали... Таке не забувається.
Розкуркулення заможних козачих родів розпочалося 1927 року...В цьому році місцеві сільські активісти ВКП(б), виконуючи вказівки «вищестоящих» комуністичних осередків спочатку описали майно так званих куркулів, а вже в 1929-1931 роках реквізували... В селах Полтавщини все тряслося від беззаконня місцевих посіпак. У мого рідненького дідуся навіть хату зруйнували, а щодо майна то й поготів. Загребли навіть вила, граблі та звичайнісінькі сільські заступи. Залишився один колодязь, який показувала мені моя матуся у 1946-1947 роках. Без домівок залишилися дідусь з бабусею, дядько Петро, дядько Василь і інші...
Дідусь Микита з бабусею Надією мали вісім синів та дочок, і всі вони навіки-вічні залишилися ворогами радянської влади. Вже в 1959-му році при вступі до відповідного рівня навчального закладу, у нас – онуків куркульського роду – в анкеті вимагалося пояснення: Хто батьки та дідусі з бабусями? Де ти був та що робив шестирічним в період німецької окупації?!
Родина мого прадіда була дуже заможна. Прадід був писарем в селі. В родині було 12 дітей і всі тяжко працювали на землі. З приходом комуністів їх розкуркулили. Прадіда заарештували (він так і не повернувся), хату зруйнували (менші діти жили під піччю), прабабусі вибили золоті зуби та позривали сережки. Худобу забрали до колгоспу. А робили це разом з комуністами сусіди, які пиячили та не працювали. Моя бабуся при Союзі боялася нам про це розповідати, заради нашої безпеки.
Мого діда забрали і повезли в Сибір. Ніхто не знає де він пропав. Можливо і не доїхав. Майно забрали і вигнали на вулицю цілу сім'ю з дітьми. Через багато років заявили, що помилилися і подарували моєму батькові за зруйноване життя цілої сім'ї – бритву для гоління.
Мій дідо теж був розкуркуленим та зісланим до Сибіру. Прийшли з сільради й кажуть: «Здавай земельку разом з конем у колгосп, Сидоре Івановичу». А дідо каже: «Та ні, мені радянська влада земельку дала, а коня я за кровні свої купував». І приїхало НКВС, забрали все, але того всього не вистачило, щоб куркулем оголосити, то записали у підкуркульники. Кажуть, що якби ще хоч одні чоботи, то був би куркуль і срок би був більший...
Мій дід так і не зміг з'ясувати, де зник його тато. Лише після його смерті я зміг знайти інформацію і кримінальну справу в СБУ Одеської області, за матеріалами якої його просто розстріляли за рішенням трійки за «антирадянську агітацію», тобто за збір підписів за відновлення у селі церкви... Проте, це вже було після розкуркулення, коли його з родиною залишили в зиму на вулиці, бо у нього було двоє коней і шматок власної землі, що його батько отримав за 25 років служби в армії...
Музей Голодомору-геноциду за підтримки Українського культурного фонду відзняв свідчення очевидців про розкуркулення і Голодомору у селі Велика Лепетиха Херсонської області:
У рамках спільного із Національним музеєм Голодомору-геноциду спеціального проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство – просимо тих, чий рід був розкуркулений, розповісти нам все, що ви знаєте про це. Зокрема, повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників) та історію їхнього розкуркулення. Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати.
Пишіть на адресу Radiosvoboda@rferl.org
Дослідники репресій проти українського селянства наголошують, що після розсекречення архівів МВС стало можливим вивчити десятки тисяч справ про розкуркулення.
Нащадки розкуркулених родів можуть подавати запити до місцевих галузевих архівів МВС і отримувати доступ до документів.
Поради як це робити можна знайти у Facebook – групі UAGenealogy або Доступ до архівів.
