На 72-му Каннському кінофестивалі в рамках програми «Особливий погляд» презентували фільм «Додому» кримськотатарського режисера Нарімана Алієва. Це історія батька, який їде ховати свого старшого сина. За сюжетом через анексію Криму герой фільму був змушений переїхати на материк, а тепер везе тіло свого сина на батьківщину, в Крим.
На головні запитання про створення та зміст нової картини в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучою Оленою Ремовською відповідають режисер фільму «Додому», учасник 72-го Каннського кінофестивалю Наріман Алієв, а також режисер, продюсер і актор, виконавець головної ролі у фільмі «Додому» Ахтем Сеітаблаєв.
‒ Чи задоволені ви прем'єрою в Каннах, враховуючи, що лауреатом у номінації «Особливий погляд» став інший фільм?
Алієв: Звісно, я задоволений. Це перший мій повнометражний фільм, і сам факт того, що його презентували в Каннах в одному з найкращих залів світу, ‒ це велика перемога моя та всієї команди. Нагороди на фестивалях, звісно, збільшують привілеї на майбутнє, але турбуватися з цього приводу не варто ніколи. Як би там не було, нам вдалося увійти в канську сім'ю, де наша творчість котирується. Це дасть можливість у майбутньому наші роботи представляти на такому високому рівні.
‒ Як створювалася картина, яким був її шлях до Канн?
Алієв: Ми три роки працювали над цим проектом, і два роки ми з іще не знятим фільмом їздили кіноринком, щоб потенційні партнери знали, з чим матимуть справу, коли фільм буде готовий. Наш проект відібрали у міжнародну тренінгову програму, в межах якої ми працювали над сценарієм, презентацією, представляли його перед професійною індустрією, отримували зворотний зв'язок. При цьому, коли вже фільм був готовий, він був надісланий у три програми Каннського кінофестивалю на селекцію. Нам ще дуже допоміг Жоель Шапрон, який займається в Каннах консультуванням щодо фільмів Східноєвропейського напрямку. Він рекомендував 7 фільмів, із них 3 потрапили до програми, серед них і наш.
‒ Як до вас прийшов сюжет фільму?
Алієв: Ідея належить моєму азербайджанському другу, колезі Наврозу Хікмету, який у 2016 році розповів ідею фільму про родину, яка їхала в далекі краї, щоб забрати тіло загиблого родича та поховати його на батьківщині. Так у мене з'явилася концепція свого сценарію, і друг дозволив мені працювати над фільмом «Додому». У мене немає можливості знімати в Криму, тому я дуже довго шукав форму, щоб торкнутися тих реалій, щодо яких мені хочеться прорефлексувати в кіно і при цьому розповісти кримськотатарську частину, що для мене теж важливо. За сценарієм дві останні сцени фільму відбуваються в Криму, але ми знімали їх на Арабатській стрілці. Фактично це теж частина півострова. Якихось спеціальних заходів щодо імітації Криму нам не доводилося робити.
‒ Про що саме ця історія?
Алієв: У центрі історії у нас конфлікт батьків і дітей на тлі втрати близької людини. Все це доповнюється соціально-політичною ситуацією в Україні. Ми не намагалися показати, хто має рацію, хто винний, ми не артикулювали про війну, про анексію, про політичну ситуацію. Ми намагалися показати історію простих людей, які опинилися сьогодні в такій ситуації, яка впливає на них. Але історію ми намагалися зробити максимально універсальною, щоб вона була зрозуміла й українському глядачеві, і закордонному. Ми намагалися показати трагедію маленької людини на тлі великої трагедії, яка відбувається. Звісно, рефлексія є, і я спробував її висловити.
‒ Фільм був профінансований українською державою. Чи не накладало це додаткові зобов'язання?
Алієв: Ми виграли конкурс фільмів патріотичного спрямування від Міністерства культури, хоча фактично будь-яке українське кіно патріотичне. У нас досить незалежне та конструктивне кінотовариство, яке готове піднімати різні проблеми і всередині України, і поза нею.
‒ Ахтем Сеітаблаєв виконав у фільмі «Додому» головну роль. Чим вас зацікавила робота Нарімана Алієва, враховуючи, що це його перший повнометражний фільм?
Це можливість прокричати і про свій біль, і про свою надію, і про свої мрії, і про те, що Крим є, що є кримські татариАхтем Сеітаблаєв
Сеітаблаєв: Я практично напросився до нього. За творчістю Нарімана я стежу з самого початку, як тільки він з'явився в Києві, дивився його короткометражні фільми. Серед кримських татар не так багато людей, які займаються кіно, а тим більше режисерів. Коли я відкрив сценарій, це один із тих рідкісних випадків, коли я прочитав його захлинаючись, він мені дуже сподобався. Я був здивований, що така молода людина береться за таку серйозну тему, і дуже багато в цьому тексті відгукнулося в мені. Частково це нагадало мені мої стосунки з батьком. Це можливість прокричати і про свій біль, і про свою надію, і про свої мрії, і про те, що Крим є, що є кримські татари.
Ця історія починається як камерна історія патріархальної кримськотатарської сім'ї, але виростає в набагато більше ‒ в історію, яка буде зрозуміла будь-якій людині в будь-якому куточку світу. Я попросився прийти на проби, і я надзвичайно вдячний Наріману та всій групі за те, що вони повірили в те, що я можу це зробити.
‒ Коли можна буде подивитися ваш фільм в Україні, Нарімане?
Алієв: Планується кінопрокат в Україні наприкінці літа ‒ початку осені. Як тільки у нас з'явиться розуміння, ми обов'язково про це оголосимо.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
