У парламентських виборах, які 21 липня відбудуться в Україні, бере участь низка політиків, громадських активістів з анексованого Криму, які переїхали на материкову частину країни після 2014 року або раніше були тісно пов'язані з півостровом. У списку партії «Голос» під номером 18 у народні депутати йде Рустем Умеров. Він підприємець і меценат, який живе в Києві, його сім'я родом з Алушти.
Що відомо про діяльність Рустема Умерова? Що він може зробити у Верховній Раді для кримчан? Чому він обрав політичну партію «Голос»? В ефірі ток-шоу Радіо Крим.Реалії ведуча Катерина Некреча шукала відповіді на ці запитання з директором компанії ASTEM, делегатом Курултаю кримськотатарського народу, кандидатом у народні депутати України від партії «Голос» Рустемом Умеровим.
‒ Чи вступили ви в партію «Голос», Рустеме?
‒ Ні, я не вступив. Про таке зобов'язання нам не говорили. Умови абсолютно відкриті та прозорі, ніхто до мене не приходив і не говорив про те, що «обов'язково вступи в партію, і тоді будеш кандидатом». Такого не було.
‒ Окрім того, що ви ‒ підприємець, меценат і делегат Курултаю, ви ще й радник Мустафи Джемілєва. Яким був ваш шлях до нинішнього висунення?
‒ Я приїхав до Києва навчатися у 1999 році і перебував у різних проєвропейських студентських організаціях. Після закінчення університету я заснував «Фонд розвитку Криму» і п'ять років робив це більше як суспільно-політичний проєкт, а потім познайомився з Мустафою Джемілєвим і вже став делегатом. Тобто, я й так народний депутат від кримських татар з 2007 року. Є мажоритарники, а я був у списку. До 2010 року потрібно було керувати низкою проєктів, і ми заснували «Фонд розвитку Криму», який почав займатися інституційною підтримкою. Тобто, у нас є Меджліс, Курултай, Духовне управління Криму. Відповідно, ми сфокусувалися лише на цих інститутах ‒ допомагали їм втілювати в життя їхні проєкти. Відповідно, це не так, що я прибіг кудись у політику. Я просто зараз публічно висловлююся. До цього не запрошували, я й не висловлювався.
‒ Що з цього для вас головне: громадська діяльність, бізнес, політика?
‒ Головна місія ‒ любити Бога й допомагати людям. Вона у мене ніколи не змінювалася, і якщо ви запитаєте моїх колег зі студентських часів, або з часів, коли я працював у компанії Life, і після того як став делегатом, я ніколи не змінювався. Працював, любив свою роботу. В результаті у мене абсолютно нічого не змінилося в баченні, у цілях, просто з'явився шанс масштабувати це на всю Україну, і я його використовую.
‒ Перелічіть основні свої успішні проєкти за цей час.
‒ З 1999 року студенти з Криму приїжджали до Києва та навчалися у прогресивних вишах. Ми тоді фокусувалися на тому, щоб студенти, приїжджаючи сюди, не губилися, спілкувалися між собою. Ми орендували якісь квартири, намагалися жити разом, якось просувати думку про кримських татар у Києві. Пізніше, коли ми почали працювати на інституційній платформі, то подумали, що у Меджлісу має бути платформа з дипломатами. Ми організували щорічну зустріч дипломатів, акредитованих в Україні, з керівництвом Меджлісу.
У мене нічого не змінилося в баченні, у цілях, просто з'явився шанс масштабувати це на всю Україну
Це почалося у 2010 році, і програма досить успішно до сьогоднішнього дня працює. Один з культурних проєктів ‒ відновлення історичної мечеті в Бахчисараї. Це тільки знакові проєкти, а ті, що трохи менше, я б і не порахував, напевно.
‒ В яких сферах ви консультуєте лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва?
‒ Я починав як радник з економічних питань на початку 2000-х, а до 2014 року, коли практично всі були в Криму, а Мустафі Джемілєву потрібно було взяти на себе лідерську позицію і їздити усім світом, ми почали консультувати з питань зовнішньої та внутрішньої політики. Також з'явилися питання безпеки. Взагалі, у нього багато і радників, і помічників. Мустафа Джемілєв зміг досягти у внутрішній та у зовнішній політиці досить великого визнання. Якщо ми хоч десь були корисними, то слава Богу.
‒ Чому ви не пішли на парламентські вибори у 2014 році?
‒ І Мустафа Джемілєв, і Рефат Чубаров тоді пропонували й наполягали на тому, щоб я пішов. Просто я сказав, що для того, щоб робити ту роботу, яку я тоді робив, потрібно було комусь сфокусуватися на цьому. Людей вбивали в Криму. Потрібно було знаходити якісь рішення ‒ політичні, дипломатичні. Люди виїжджали з Криму ‒ вони мали реінтегруватися якось. І це великий кластер робіт. Я займався втіленням у життя ухвалених рішень. В той момент я переконав лідерів у тому, що буду корисний на цій ділянці роботи. Я командний гравець, для мене не самоціль стати народним депутатом.
Ми сказали, що Меджліс не зможе підтримувати одну політичну партію
‒ Як вийшло, що ви все ж висунулися на цих виборах?
‒ Якось заведено було, що Меджліс ніколи нічого не просить. Перед цим радники, помічники висловлювали думку, що потрібно ухвалити якесь рішення. Деякі партії приходили до нас, цікавилися, говорили, що хочуть, щоб кримські татари та їх лідери їх підтримали. Ми організували зустріч з Петром Порошенком, і з ним, як зі своїм союзником, зі своїм партнером, обговорювали питання, щоб розширити поле. Ми сказали, що Меджліс, як інститут кримських татар, не зможе підтримувати одну політичну партію. У підсумку ми проаналізували й вирішили, що усі, окрім проросійських сил, можуть бути «кошерними» для нас. Демократичні сили ‒ хороші, правильні, проукраїнські сили.
‒ Як ухвалювалося рішення щодо партії «Голос»?
‒ У нас взагалі була ідея, щоб на базі тієї партії, яку кримські татари завжди підтримували ‒ «Народний рух» ‒ сформувати політичну єдність, куди б ми залучили багатьох патріотичних, проукраїнських, проєвропейських людей. У самій програмі партії прописана національно-територіальна автономія. Однак у всіх виявилися вже свої підготовлені політичні проекти, тобто, у нас вже є кілька політичних сил, які хочуть нас запросити. Я був знайомий зі Святославом Вакарчуком, і він висловив бажання, щоб кримські татари обов'язково підтримували «Голос» з тієї причини, що в програмі цієї партії є пункт про політичну націю. Без корінного народу Криму вона неможлива. У партії «Голос» є людиноцентричність, верховенство права ‒ це близькі нам цінності. Була пропозиція Святослава, щоб я пішов, і ми запропонували ще низку кандидатів, яких уже вибирали за рейтингом.
Вакарчук висловив бажання, щоб кримські татари обов'язково підтримували «Голос»
‒ Чи правда, що вас хотіли бачити у списку «Слуги народу»?
‒ Це правда. Я не знайомий ні з президентом, ні з тими, хто вів ці переговори, я не в курсі, але нам повідомили про те, що кандидатуру розглядали фактично після того, як ми домовилися з партією «Голос». У нас немає антагонізму з партією президента, просто вийшло, що їхні учасники переговорів, може бути, запізно до нас звернулися. От і все. У будь-якому випадку, якщо б вони звернулися раніше, рішення було б колегіальним.
‒ Чим саме ви плануєте займатися у Верховній Раді?
‒ З огляду на те, що у нас дуже сильна правозахисна група, є досить сильні люди, які займаються внутрішньо переміщеними особами ‒ Таміла Ташева, Олександра Дворецька ‒ я вважаю, що ми маємо сфокусуватися на національній безпеці. Питання гноблення, політв'язнів, військовополонених ‒ це питання національної безпеки. Необхідно розуміти, що у внутрішньополітичній системі нам потрібні союзники, але потрібні вони й за кордоном. Друге, на чому б я сфокусувався, це економічний розвиток. Ліберальна економіка, інноваційність ‒ це те, що я розумію, це важливо для нашого спільного майбутнього.
‒ Що ви можете зробити для людей в анексованому Криму?
‒ Складно пояснити слухачам у Криму що, з огляду на ситуацію, яка склалася, ми є їхніми представниками. Вони нас не обирали, у них забрали це право. Основний меседж, який я хочу сказати: якщо вони дозволять зі свого боку представляти їхній голос, для нас це велика честь. Ми представляємо свій регіон, ми звідти, ми з Криму. Одночасно ми нашою метою ставимо деокупацію. Ми хочемо повернути собі те, що було силою у нас забране. Ми зобов'язані реінтеґрувати цю територію ‒ всі ці роки проходять дуже болісно ‒ культурно, політично, освітньо, за всіма пунктами, яких потребують люди. І якщо ми зможемо бути тими, хто воює за їх уми і серця, якщо вони можуть надавати підтримку навіть культурологічну, перебуваючи в Криму... Я завжди кажу, що боротьба зараз і культурологічна може бути. Тобто, спілкуватися зі своїми родичами, вивчати свою релігію, свою мову, традиції, звичаї, давати хорошу освіту дітям. Це теж форма спротиву ‒ ми маємо бути сильними, щоб рухатися вперед. Те, що я перебуваю на материковій Україні, дозволяє мені приділяти увагу всім тим аспектам, яким вони не можуть. А для них дуже важливо розуміти, що ми стаємо сильнішими, щоб їх захистити. Як політично, так і дипломатично. Наше завдання в першу чергу ‒ виграти розуми та серця цих людей і давати надію на те, що ми працюємо разом з ними, щоб деокупувати цю територію.
‒ Що саме можна зробити зараз для деокупації Криму?
‒ Росія нав'язує свій порядок денний, за якою Україна слідує. Військова агресія, проблеми на Донбасі ‒ це їхній порядок денний. Вони хочуть, щоб ми внутрішньо, політично й зовні, дипломатично були пов'язані їхнім порядком денним. Відповідно, нам потрібно зробити стратегію розвитку України, де обов'язково прописати, як ми будемо деокупувати ці території ‒ політичним, дипломатичним чи військовим шляхом. Це не обов'язково робити, але ми зобов'язані моделювати й готувати ці речі. Саме через те, що Росія нав'язує нам свій порядок денний, ми не маємо стратегії розвитку нашої країни. Тому й складно відповісти на запитання, що саме я збираюся робити. Я збираюся сфокусуватися на тому, щоб разом з колегами ініціювати написання цієї стратегії розвитку країни, і точно так само ‒ стратегії деокупації. Потрібно, щоб вона існувала в публічній формі, щоб люди розуміли: що ми збираємося робити, як ми збираємося робити, до чого це може привести. А вибір вже буде за людьми.
Також читайте інтерв'ю з кандидатами в народні депутати України, пов'язаними з Кримом:
(Текст підготував Владислав Ленцев)
