Потрібно наших німецьких друзів змусити знову згадати про те, що окупація Криму триває – посол Мельник

Упродовж останнього тижня прізвище українського посла в ФРН Андрія Мельника часто згадувалося у новинних стрічках в Україні, Німеччині і Росії. Він не лише публічно відмовився від участі в церемонії покладання вінків спільно з послом Росії, але й запропонував ексканцлеру Ґергарду Шредеру укласти парі, що Росія поверне Крим. Чому Шредер програє парі? Коли відбудеться наступна зустріч лідерів «нормандської четвірки»? Як Німеччина послаблює карантин і чи зможуть українці цього року дістатися Берліну? А ще про українські ліки від коронавірусу, які зараз тестуються в німецьких лабораторіях, про розгляд у Бундесазі петиції про визнання Голодомору геноцидом та багато іншого надзвичайний і повноважний посол України в ФРН Андрій Мельник розповів в інтерв’ю Радіо Свобода.

Інна Кузнецова: Мені розказувала знайома, що один час у неї в телефоні було записано: «Андрій, водій таксі для волонтерів Майдану». Між тим із 1997 року ви в системі МЗС. Це випадок із вашого життя?

– Революція гідності зачепила кожного з нас. Хтось це афішував, а хтось це робив для власної совісті.

У той час, звісно, ми всі працювали, але те, що відбувалося навколо, нікого не залишало байдужим. І тому вдень працював у МЗС, а ночами, коли виходило, намагався хоч якось допомогти, вивозив поранених із Майдану.

Хоча ви перші, хто мені ставить це питання публічно. Про це я ніколи нікому не розповідав. Але це те, що залишається зі мною, з нашою сім’єю. І я не шкодую жодної хвилини і жодної секунди, яку ми провели у ці буремні дні грудня 2013 року, а також на початку 2014 року. Це були справжні незабутні дні.

Дух Майдану, який тоді виник, дозволив мені загубити значною мірою страх і не боятися. Це дуже важливо. І це те, що мене супроводжує кожну хвилину в моїй роботі у Берліні зараз. Це імпульс Майдану. Бо революція не завершилася, вона ж триває, щодня триває, і те, що ми всі разом тоді пережили, продовжує справді жити з нами.

– Точно не залишили небайдужими дуже багато людей (я навіть не знаю, в якій країні більше) ваші минулотижневі заяви. Принаймні, днів зо три рясніли ЗМІ України, Росії, Німеччини коментарями стосовно ваших двох заяв. Перша з них стосувалася того, що ви відмовилися йти на запрошення німецького бургомістра покладати квіти разом із російськими дипломатами, з російським послом. Росіяни точно були від цього не у захваті. І дуже багато про це писали. Писала і німецька преса. Я вже мовчу про українську.

Хтось говорив про те, що, мовляв, це давнє рішення МЗС. Адже посли виконують директиви МЗС. Але, як правило, це відбувається тихо, спокійно – відмовився посол, та й відмовився. Що спонукало вас до того, аби зробити це голосно?

– Справа в тому, що Берлін має надзвичайну специфіку. Для України Берлін, особливо впродовж останніх п'яти років – це, без перебільшення, наш головний політичний партнер. Партнер, який має для нас стратегічне значення. Не є секретом, що багато хто в Німеччині, в політичних колах воліє, щоб нормальні відносини з Росією повернулися якомога швидше, щоб тема війни не обтяжувала.

На мій погляд, рішення зробити це публічно було правильним. Адже ми ще раз заявили на весь світ про те, що війна, яка триває на сході України, продовжується щодня і щоночі, вона забирає життя наших солдатів, вона калічить людей. У Берліні впродовж останніх п'яти років лікуються наші військовослужбовці, які були поранені. Понад 130 солдатів, які пройшли лікування. Один із них досі перебуває тут.

Українці страждають, і ми вимагаємо, щоб цей біль українців так само був почутий і у Берліні. А з іншого боку, цей жест, який дехто вважає «недипломатичним», так само і серед моїх колег (це не секрет), він, на мою думку, вказує, що сьогодні прийшли часи іншої – публічної дипломатії.

Сьогодні не час обмінюватися вербальними нотами і вважати, що таким чином справа зроблена. Сьогодні потрібно виходити до людей і заявляти свою позицію абсолютно чітко і не двозначно.

І, по-друге, нам вдалося завдяки цьому кроку привернути увагу німецького суспільства, громадськості, ЗМІ, а також політичних кіл до величезної ціни, яку український народ заплатив за перемогу над нацизмом, заплатив внаслідок війни на винищення, яку вела Німеччина проти нас на нашій території.

Я не шкодую, що ця відмова відбулася саме у такий спосіб. Оскільки, звісно, сидіти тихенько і підтримувати якусь позицію – це одна ситуація, а набагато ефективніше – заявити на повний голос про те, що нам болить. І мій досвід роботи у Німеччині підтверджує, що лише в такий спосіб можна розворушити людей, можна достукатися не лише до розуму, але і до німецького серця.

– Останнім часом, здається, у Росії вже почали «втрачати грунт під ногами» у такому пропагандистському наративі «єдиного переможця» у Другій світовій війні. Ми відзначаємо 75 років із дня перемоги у Другій світовій війні, перемоги над нацизмом. Як Німеччина відзначає цю дату?

– Я на кожному кроці нагадую німцям про те, що, принаймні, вісім мільйонів наших співвітчизників загинули під час війни. І сьогодні можна сміливо сказати про те, що у Німеччині більше не існує однозначної позиції, що, Росія – це єдина жертва цієї війни, і ми повинні спокутувати свою вину перед теперішньою Росією, російською владою в такий спосіб, що ми можемо закривати очі на ті злочини, які путінський режим здійснює не лише на сході України, в Криму, але й в інших гарячих точках світу – у Сирії, Лівії... Таких прикладів можна наводити дуже багато.

Сьогодні цьому наративу, можна сказати, покладено край. А з другого боку, тема страждання українського народу, яка була абсолютно невідомою ще до останнього часу тут, у Німеччині, поступово-поступово виходить на перший план. І 8 травня у Німеччині – це день визволення від нацизму, визволення Німеччини насамперед, визволення Європи, визволення всього світу.

– Епідемія коронавірусу внесла свої корективи у життя як українців, так і німців. У Німеччині дуже багато людей хворіли чи були інфіковані. Хоча смертність дуже незначна. І зараз карантин послаблюється. Наскільки це послаблення відбувається?

– Так, ви праві. Німеччина, з одного боку, належить до тих країн, які мають найвищі цифри серед тих, хто заразився коронавірусом. Німецькому уряду завдяки справді дуже жорстким карантинним заходам вдалося дуже суттєво знизити рівень заражуваності. Станом на сьогодні він складає трошки більше, ніж 0,7%. У порівнянні з тим, що було 1,5 місяця тому. Це був показник 3 – одна людина заражувала трьох людей. Станом на сьогодні 10 осіб заражують сімох. Це означає, що кожного дня кількість заражених йде на спад. І це дуже позитивно.

І це дало поштовх для тих, хто вимагає поступового відновлення соціального життя, відновлення економіки. Німецька економіка зазнає величезних збитків, через те, що всі заводи автомобільної промисловості були зупинені. Життя фактично повністю завмерло. І тепер спільним рішенням федерального уряду та урядів 16 земель було схвалено план дій для того, щоб поступово зменшувати обмеження, які справді дуже обтяжують німецьке суспільство.

Станом на сьогодні можна збиратися у кількості до 50 осіб. Я сподіваюся, що, можливо, наприкінці травня ці зменшення обмежень будуть ще більш відчутними. Але, з іншого боку, є рішення уряду Німеччини про те, що буде жорстко контролюватися режим у разі, якщо буде зафіксовано понад 50 заражень на 100 тисяч осіб. Тоді обмеження можуть бути знову посилені, але відповідальність вже лежатиме за це не на федеральному уряді, а влади земель, місцевій владі.

– Зараз увійшли в практику так звані віртуальні візити міністрів. Можливо, були такі візити міністра охорони здоров’я чи санітарного лікаря, які радилися з німецькими колегами стосовно того, що можна запровадити в Україні, який досвід можна перейняти?

– Через пандемію, яка має небачені досі масштаби не лише для українців, але й так само і для німців, нам довелося повністю переосмислювати свою роботу. І я дуже щасливий, що свій перший віртуальний візит закордонний наш міністр закордонних справ Дмитро Кулеба здійснив саме до Берліна. І завдяки відеоконференції, яку ми спільно організували, вдалося домовитися про те, як ми діємо не лише на нормандському треку, не лише в контексті посилення наших політичних і економічних відносин, але і для того, щоб спільними зусиллями боротися з пандемією.

У нас справді є дуже непоганий досвід. Саме у німецьких лабораторіях зараз тестуються деякі вітчизняні медичні препарати, які можуть бути застосовані для лікування коронавірусу. Ми дуже активно працюємо над тим, і я сподіваюся, що будуть спільні ініціативи у розвитку вакцини, таким чином ми намагаємося звести наші наукові установи Академії наук із провідними центрами, які працюють у Німеччині.

Завдяки віртуальній дипломатії нам вдалося із допомогою наших німецьких друзів евакуювати українських громадян із далеких точок нашої планети, зокрема з Непалу, Бангладеш, Перу.

– Там у вас у посольстві цілий штаб був, наскільки я розумію.

– Ми за останні тижні організували спільно з МЗС, з урядом 28 рейсів із Німеччини. Всього понад 5,5 тисяч наших громадян змогли завдяки цьому безперешкодно повернутися додому. З Берліна майже дві тисячі наших співгромадян скористалися цією можливістю.

Зараз ми маємо нову хвилю. Вона дещо меншого обсягу. Станом на сьогодні є вже зафіксовані шість нових рейсів. Це ті випадки, які не були критичними, як 4 чи 5 тижнів тому. Таким чином ми цю ситуацію тримаємо на нашому радарі. І всім громадянам, які потрапили у скрутну ситуацію, ми намагаємося в міру можливостей допомогти.

– Як ви думаєте, коли повернеться туризм? Чи про це ще зарано говорити? Коли Німеччина відкриє кордони для туристів?

– Тут поки що зарано давати прогнози. Саме що стосується міжнародного туризму. У мене немає відчуття, що кордон, який держави ЄС (тут кожна держава ухвалює рішення самостійно у цьому випадку), коли цей кордон буде відкритий для українців.

Але ми дуже уважно спостерігаємо за тим, що саме відбувається в самій Німеччині. У самій Німеччині ми бачимо перші сигнали про те, що внутрішній туризм уже до середини літа може бути відкритий. Можливо, вони так само зможуть подорожувати і до деяких країн ЄС, зокрема до Греції, Австрії, Хорватії.

І якщо цей досвід виявиться позитивним, якщо він не спричинить нової хвилі інфекції, я думаю, що ми зможемо розраховувати на те, що поступово і ці обмеження, які були запроваджені в межах ЄС для держав, які поки що не є членами ЄС, будуть так само поступово зняті, і це дозволить українцям, як і раніше, користуватися безвізовим режимом і приїжджати до Німеччини.

– А стосовно тих, хто хоче їхати працювати?

– Зараз у нас відбувається такий прямий діалог стосовно потреб, які німецька сторона заявляє. А впродовж останніх років десятки тисяч українців... Насамперед це були студенти. Вони приїжджали до Німеччини під час збору урожаю. Не лише полуниць, але насамперед спаржі та іншої продукції сільського господарства у Німеччині. У нас є низка офіційних запитів із боку німецької влади.

Йдеться про кілька тисяч осіб, стосовно яких зроблені ці прохання до української влади. Я переконаний, що нам вдасться саме завдяки цьому системному погляду знайти такі рішення, які будуть в інтересах і самих українських заробітчан, і української держави, і наших німецьких партнерів.

– Ви згадували віртуальний візит міністра закордонних справ України. Але так само мав відбутися віртуальний візит прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля до Німеччини. Я не бачила інформації про те, що він відбувся. На який період часу він відкладається і у зв’язку з чим?

– Я сьогодні радий повідомити і підтвердити, що цей віртуальний візит прем’єр-міністра Дениса Шмигаля підтверджений. Він відбудеться 12 травня. Ми його зараз серйозно готуємо. Я щасливий як посол із того, що не тільки глава МЗС України здійснив свій перший віртуальний візит до Берліна, але так само і керівник українського уряду свій перший віртуальний візит звершить до Берліна.

12 травня пройдуть переговори з федеральним канцлером Ангелою Меркель. Це будуть повноцінні переговори, які відбулися б у форматі звичайного візиту. Буде потужна відеоконференція. І я переконаний, що саме завдяки таким крокам нам вдасться отримати підтримку вищого керівництва Німеччини не лише для подальшого пошуку миру на сході України, для деокупації Криму, але так само і для допомоги Україні.

– Які саме теми будуть у центрі цього візиту, переговорів з Ангелою Меркель?

– Подальша підтримка реформ із боку Німеччини. Німеччина є для нас, і це не буде перебільшенням, головним партнером щодо підтримки реформ не лише в ЄС, але й у цілому світі. Приблизно 1,4 мільярда євро були виділені Німеччиною впродовж лише останніх років на підтримку реформ. Німеччина є одним із економічних партнерів України. Торік товарообіг перевищив 9,4 мільярдів американських доларів. І саме про ці теми, яким чином нам не втратити цей потужний темп економічного співробітництва, яким чином Німеччина зараз може допомогти Україні у подоланні наслідків цієї пандемії коронавірусу.

– До речі, Ангела Меркель, мабуть, один із найбільших «адвокатів» України у війні, протистоянні з Росією. Наступного року Німеччина головуватиме в ЄС. Якби ви окреслили вікно можливостей? Могла би Німеччина чи пані Меркель дотиснути Путіна у припиненні військових дій на Донбасі? Наприклад, не зважаючи на скрутну ситуацію в Європі, але Північній Македонії дають перспективи членства... І Албанії так само. Чи можна було би так говорити? Мовляв, якщо ви не припиняєте війну, то ми даємо Україні перспективу членства?

– Ангела Меркель продовжує відігравати вирішальну роль у стримуванні російської агресії. Для нас, українців, головне розуміти одну річ. До того часу, поки Меркель продовжуватиме опікуватися українським файлом, поки Меркель особисто буде щотижня, щодвотижня телефонувати нашому президенту, дзвонити після цього Путіну, і координувати цей весь мирний процес, який є дуже і дуже чутливим, крихким, але до того часу, поки Ангела Меркель залишається і зберігає цю провідну роль, я думаю, що українці можуть спати спокійно, і ми можемо не боятися того, що завтра раптом почнеться чергова ескалація. Оскільки Путін прекрасно розуміє, що в такому випадку ціна, яку він буде змушений заплатити за цю агресію, буде непомірно вищою.

Посередницька роль Німеччини, особисто канцлера продовжується попри всі відкати, складнощі цього процесу. І це для українців, я вважаю, є дуже важливим фактом. Адже російська пропаганда, як ви чудово знаєте, є багатовекторною і спрямована на різні цілі. Одна з цілей є, і про це дуже рідко говорять, посіяти розбрат серед українського суспільства, створити враження, що нібито нас Німеччина кине, зрадить і таким чином виникає в українців відчуття недовіри.

А насправді федеральний уряд, керівництво уряду, всі важливі депутати у Бундестазі, а також, що теж не менш важливо, усі провідні німецькі ЗМІ відчувають надзвичайну історичну відповідальність Німеччини перед Україною. І я переконаний, що пані Меркель цей величезний тягар не кине на півдороги, вона обов’язково доведе свою місію до успішного завершення. Це означає, що до припинення війни, до досягнення миру.

– До речі, наступна зустріч глав держав «нормандської четвірки», як я розумію, віртуальна, планується у Берліні. Чи є якісь плани стосовно часових проміжків?

– Цей саміт (про це домовилися наші лідери у Парижі у грудні минулого року), наступна зустріч на найвищому рівні відбудеться саме у Берліні. Тобто це є очевидним. Питання: коли? Саме над цим зараз працює українська дипломатія повним ходом.

І я дуже радий і щасливий із того, що завдяки позиції нового міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, завдяки його довірливим контактам, які вдалося започаткувати насамперед із його німецьким колегою, міністром Гайко Маасом, ми відновили минулого тижня переговори у форматі «нормандської четвірки» на рівні голів МЗС. Останні такі переговори відбулися майже два роки тому. Таким чином сьогодні переговори ведуться на двох треках – на рівні міністрів, з одного блоку, і на рівні зовнішньополітичних радників лідерів держав – з іншого. Остання така розмова відбулася буквально на днях – 6 травня. Так само у телефонному режимі.

Питання для нас є надзвичайно важливим. Головне – домогтися виконання від Росії зобов’язань, які Путін взяв на себе у Парижі.

І тут у нас дуже багато є того, над чим треба працювати. Тому я не можу давати прогнозів щодо часових параметрів. Але ми маємо залізну критичну волю і готовність офіційного Берліна провести цей наступний саміт, як тільки ми відчуємо, що ми можемо говорити про відчутний прогрес у виконанні «Мінська».

– Алла Шлапак запитує: «А як там просувається «Північний потік-2»?

– Сьогодні ситуація така, що, завдяки в першу чергу американським санкціям будівництво цього газогону призупинено, можливо, і припинено назавжди. Але боротьба продовжується. Оскільки компанія «Північний потік-2» подала клопотання до незалежного німецького регулятора, який може надати цьому проєкту виключення з-під законодавства ЄС.

Для нас такий крок, звісно, був би надзвичайно невигідним. Оскільки намаганням європейських країн поставити «Газпром» у рівні умови з іншими постачальниками енергоносіїв у такий спосіб, був би завданий значний, дошкульний удар.

Станом на сьогодні зарано говорити, яким буде рішення німецького агентства, оскільки це не уряд, а незалежний орган, але завдяки крокам, які здійснює і українська дипломатія спільно з «Нафтогазом», з нашими партнерами, ми можемо з певним оптимізмом говорити про те, що цей дозвіл, виняток для «Північного потоку» все-таки не буде наданий. Рішення очікується до кінця травня цього року. Тобто нам залишилося чекати не так довго.

І я вважаю, що саме від того, яким буде це рішення, ми зможемо говорити і про те, наскільки щирою чи не щирою була позиція офіційного уряду. Оскільки від уряду ми мали завжди запевнення у тому, що незалежно від того, як просуватиметься цей проєкт, буде зроблено все, щоб законодавство ЄС було дотримано стосовно «Північного потоку-2», і для того, щоб (і це, до речі, для нас головне) інтереси України були максимальною мірою враховані.

Я нагадаю лише, що пані канцлер рівно два роки тому пообіцяла, що незалежно від того, якою буде доля «Північного потоку-2», транзитна роль України буде обов’язково забезпечена. І, як ви знаєте, Німеччина дотрималась свого слова – федеральний канцлер Меркель особисто вела переговори з Путіним у грудні минулого року не лише щодо обсягів цих постачань, але так само і щодо цінових параметрів.

– Ваш виклик на парі ексканцлера Німеччини Ґергарда Шредера, який заявив про те, що Крим не буде повернутий Україні. Люди запитують, до речі: на що сперечалися? Я розумію, що не закладалися ні на що. Але людей цікавить.

– Для тих, хто знає і розуміє, як функціонує дипломатична система, як працюють дипломати, цей виклик на парі справді був свого роду певним шоком, не кажучи вже про всіх інших. Так само багато і в німецькому суспільстві були заскочених цією ідеєю. Але, з іншого боку, мета цієї пропозиції полягала в тому, щоб у дещо нестандартний спосіб розворушити наших німецьких друзів, змусити їх знову згадати про те, що окупація Криму триває.

– Ви говорите про друзів. Але є так само і недруги. Ті, які, як і пан Шредер, вважають, що Крим – це «давня російська територія», яку «ніколи не буде повернуто», не зважаючи на санкції. До речі, як ви з ними співпрацюєте? І чи відгукнувся пан Шредер на ваш виклик на парі?

– Пан Шредер поки що не відгукнувся. Але за нього вже заступилися його російські адвокати, які підпрацьовують у посольстві тут у Берліні, так само чимало адвокатів у самій Росії.

З паном Шредером ми ведемо такий неформальний, заочний медійний діалог уже впродовж багатьох років. І тому йому не звикати до того, що Україна не лише реагує на безсоромні заяви, які він робить, безумовно, за прямим замовленням його кремлівських патронів. І це є очевидним.

Але я дуже радий, що позиція пана Шредера відображає лише мізерну меншість німецького суспільства. Я дуже радий, що за останні роки нам вдалося переконати широкі кола громадськості у тому, що ті тези, які проголошує пан Шредер, є абсолютно хибними і не мають нічого спільного з реальністю.

Але найголовніше – те, що попри величезні гонорари, які пан Шредер отримує за свою лобістську діяльність тут у Німеччині, позиція як канцлера Меркель, федерального уряду, так і, до речі, однопартійців пана Шредера, які є членами федерального уряду, є незмінною – санкції були і залишаються, вони будуть продовжені до того часу, поки не відбудеться деокупація Криму. І саме це є найкращою відповіддю пану Шредеру.

– Питання з економічної площини. Зараз МЗС приділяє більше уваги економічній дипломатії. До речі, люди запитують, чим Україна може зацікавити економіку Німеччини, крім традиційних остарбайтерів?

– Німеччина є одним із головних не тільки торговельних партнерів. Я вже згадував про цифри. Наш експорт минулого року зріс знову на 6%. І перевищив три мільярди доларів. Але так само Німеччина є четвертим інвестиційним партнером України. І Німеччина створила в Україні понад 50 тисяч робочих місць лише у сфері автомобілебудування. Автомобілебудування було і залишатиметься «хребтом» німецької економіки. І Україна вже стала невід’ємною частиною цього промислового процесу.

І я вам скажу, що головна частина експорту до Німеччини, який щороку зростає, не лише, як раніше це було, сировина чи металопродукція, деревина, аграрна продукція. Станом на сьогодні найбільша частка нашого експорту до Німеччини – це частини, які використовуються у виробничому процесі німецького автопрому. І це не лише електрокабелі, обігрівачі керма, наприклад, це вже справді високоточна продукція.

І саме тому для нас важливо зараз у часи пандемії зберегти ці виробничі зв’язки, які виникли. Я думаю, що і під час переговорів 12 травня між прем’єр-міністром Денисом Шмигалем і канцлером Ангелою Меркель це питання так само буде порушене.

– Не знаю, чи обговорюватимуться під час цього віртуального візиту Дениса Шмигаля до Німеччини питання співробітництва «Укрзалізниці» і «Дойче Банку». Бо цього тижня міністр інфраструктури Владислав Криклій оголосив про те, що це співробітництво відбудеться. У чому воно полягатиме?

– Я дуже радий, що зрештою ми наближаємося до того, що наша українська залізниця і «Дойче Банк» почнуть співпрацювати справді як стратегічні партнери. Станом на сьогодні йдеться лише про консультування. Тобто про те, що завдяки фахівцям німецької залізниці реформа, яка була започаткована в Україні, буде не лише продовжена, але здійснюватиметься ще більш швидкими темпами.

До речі, мало хто знає, що за обсягами і перевезень, і пасажирів, і вантажів німецька і українська залізниці фактично на одному рівні. Тобто ці обсяги одного виміру. Вантажопотоки в Україні навіть вищі, ніж у Німеччині. Тому, якщо нам вдасться співпраці, яка була започаткована, надати практичного продовження, то я переконаний, що від такого партнерства Україна лише зможе виграти.

– Питання з зовсім іншої сфери. Воно стосується пам’яті. Це питання петиції до Бундестагу щодо визнання Голодомору геноцидом українського народу. Я знаю, що ви досить довго працюєте над цим. І це не просте питання. Більше того, найбільш неприємне в тому, що відбувається дискусія не тільки з німцями, а й з українцями. І серед них такі відомі науковці, як Ярослав Грицак.

– Я вважаю не лише своїм обов’язком як дипломат зробити все можливе для того, щоб пам'ять про жертв Голодомору була визнана і вшанована в Німеччині. Але для мене це, якщо хочете, моральне зобов’язання і питання честі як для людини зробити все можливе, щоб німецька громадськість зрештою дізналася про ті жахіття, які сталінський режим вчинив в Україні у 1932-1933 роках. І не лише домогтися визнання цього історичного факту на політичному рівні, але й насамперед домогтися (і це для мене має не менш важливе значення) кроків, яких німецька сторона вживатиме для того, щоб компенсувати брак знань про цю подію.

Йдеться насамперед про те, щоб про Голодомор можна було дізнатися у шкільних підручниках. Станом на сьогодні, на жаль, про це можна дуже рідко прочитати. І йдеться так само про те, щоб це вшанування мало значення. Бо тема Голодомору – це не лише тема України і українців. Це тема, яка має глобальний вимір. Це тема, яка стосується безпосередньо самої Німеччини.

Адже, повірте мені, упродовж останніх років мені не раз доводилося чути, особливо після того, коли петиція набрала достатню кількість голосів і зараз розглядається у Бундестазі: а при чому тут Німеччина до Голодомору? Прямим текстом запитують: чому ви до нас пристали, ми ж там, так би мовити, не є причетні – це нас не стосується. Моя відповідь є дуже простою. У час, коли в Україні люди масово вмирали від голоду, в Німеччині прекрасно володіли інформацією про те, що відбувалося, але нічого не було зроблено для того, щоб, принаймні, звернути увагу світової громадськості на цю величезну гуманітарну трагедію і також вжити заходів для того, щоб надати допомогу. Це один елемент.

А другий елемент, який теж має безпосереднє значення до Німеччини у контексті Голодомору. Про це, на жаль, мало хто говорить. Навіть наші історики чомусь відмовчуються. Він полягає в тому, що Гітлер прекрасно знав, що відбувається в Україні, як масово вмирають українці по селах. І він використав дуже цинічно, але, на жаль, дуже ефективно ці злочини комуністичного режиму саме для того, щоб під час критичних для нього парламентських виборів, які відбулися 5 березня 1933 року, вбити клин між Соціал-демократичною партією Німеччини та Компартією, запобігти їхній співпраці і таким чином йому шлях був відкритий на вершину влади в Німеччині. Чим це закінчилося? Мені, думаю, не варто про це далі розповідати. Війна, Голокост...

– А які перспективи ухвалення рішення?

– 21 жовтня Бундестаг розпочав розгляд цієї петиції. Поки рано говорити, коли саме буде рішення. Я думаю, що рішення навряд чи варто чекати раніше кінця цього року. У цьому є свої плюси. Це дає нам змогу задіювати всі можливі інструменти, насамперед медійні, з тим, щоб інформувати німецький політикум, але так само і німецьку громадськість про те, що таке Голодомор, чому для Німеччини є важливим визнати факт Голодомору і зробити цей важливий політичний жест, з одного боку.

А з іншого боку, я все-таки не втрачаю надії... Ви згадали пана Грицака, і загадали так звану німецько-українську комісію істориків. Це теж дуже болюча тема для мене особисто, оскільки я не приховував і не приховую свого розчарування з того приводу, що комісія, яка вже працює понад п'ять років, фактично нічого не зробила для того, щоб поширювати знання про Голодомор не тільки серед німецьких науковців, тобто німецькі науковці – це теж непогано, але для нас важливо достукатися до широкого німецького загалу.

Я сподіваюся, що пан Грицак і інші члени цієї комісії не сприйматимуть мої заклики до них, як якусь особисту вендету – нам нічого з ними ділити, ми повинні робити спільну справу, захищати національні інтереси України закордоном незалежно від того, чи ти – дипломат, чи – науковець. Я дуже сподіваюся, що пан Грицак все-таки долучиться до цієї величезної інформаційної кампанії, яку веде українська дипломатія впродовж останніх років, і скаже своє вагоме наукове слово, яке буде почуте у Німеччині. Від цього, я переконаний, залежатиме і результат розгляду цієї петиції.

– Я ще хотіла би поговорити про тили. Наскільки дружини допомагають, наскільки вони є «невидимим фронтом» у роботі послів?

– Мені пощастило з дружиною. Це людина, яка мені допомагає, яка мене морально підтримує, постійно думає, живе цією роботою, як на мене, більше, ніж це потрібно навіть. І вона просто марить тим, щоб якимось чином допомогти і мені, і нашій посольській команді, яка, на жаль, є не дуже великою тут у Берліні, виконувати цю непросту роботу, яку ми повинні робити. Я не знаю, чи це можна вважати прикладом для інших. І це, швидше, напевне, якийсь виняток, що моя дружина є таким позаштатним членом дипломатичної команди нашої у Берліні.

Але для мене більш важливо було би, якби наша вітчизняна дипломатична система справді, зрештою, створила такі умови для подружжя, щоб вони незалежно від того, чи це безпосередньо допомога чоловіку чи дружині, могли реалізовувати свої таланти.