У чому унікальність Бахчисарая? Як стикаються старі та нові райони Бахчисарая? Як кримські татари боролися за збереження історичної спадщини свого народу?
Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говорили із заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтемом Чийгозом.
‒ Вам дійсно часто снився Бахчисарай, коли ви перебували в ув'язненні в Криму?
Щоночі бачив уві сні, як я, в чорному костюмі та білій сорочці, йшов своїм улюбленим містом
‒ Так. Щоночі бачив уві сні, як я, в чорному костюмі та білій сорочці, йшов своїм улюбленим містом. Впевненим кроком йшов до старого міста. І, головне, я бачив людей. В умовах, в яких я тоді перебував, поняття сну занадто умовне: постійні несподівані обшуки. Той сон ‒ ніби я опинявся в іншій реальності. Я розумів, що мене не залишать у Криму, але дуже сподівався, що мені дадуть хоча б кілька днів, щоб пройти цими вулицями. У мене все минуле життя залишилося там.
‒ Складається враження, що місто ніби оберігало вас у найважчі дні, надавало вам сил.
‒ Знаєте, мої предки ‒ південнобережні. У 1989 році ми опинилися в Бахчисарайському районі, і відразу почали з акцій протесту, нам із співвітчизниками не давали прописки, можливості будувати будинки. І в старому місті, в Бахчисараї, я вперше відчув: ось наше минуле, ось хто я. Коли я йшов цими вуличками, дивився на збережені стародавні кам'яні будинки, коли побачив Хан Сарай, я відчув наше велике минуле. Відчув гордість. Наче я зрозумів, хто я такий. Відчув себе, нарешті, на батьківщині. Двадцять п'ять років минули в боротьбі за збереження історичних пам'яток, у боротьбі за своє місце, як кримського татарина, в цьому символічному місті та й взагалі в Криму. Але ця боротьба мене надихала, люди, що живуть там, надихали. Я від них сили брав.
Мої предки ‒ південнобережні
‒ Ви говорите про Хан Сарай, немов він ‒ стрижень...
‒ Це символ. Знаєте, нас завжди намагалися подати як сторонніх звідкись. І ось у Бахчисараї, в Хан Сараї, ти відчуваєш себе як націю. У нас була велика держава. Я говорив так: «У нас колись все закінчилося в Бахчисараї, і ми відродимось з Бахчисарая». Для мене Бахчисарай був символом відродження, символом відчуття того, хто ми, кримські татари.
‒ Розкажіть про ваші найулюбленіші куточки Бахчисарая.
‒ Є таке унікальне місце Ашлама-сарай. Там була особлива аура. Коли знаходився час, ми збиралися під скелями. Ці величні місця давали заспокоєння. Про Бахчисарай можна говорити довго, це й Мер'єм-дере, Зинджирли медресе, Ескі-Юрт...
Бачив сон, ніби там, на історичних похованнях, люди тягнуть руки з-під землі, з молитвами
Дуже часто згадую, як ми звільняли територію Азизлер... Пам'ятаю, як ми там понад місяць були на акції. Там і ночували. Одного ранку я прокинувся і розповів хлопцям, що бачив сон. Ніби там, на історичних похованнях, люди тягнуть руки з-під землі, з молитвами. І знаєте, ми звільнили Азизлер, незважаючи на серйозну протидію.
Квітневі етюди: Бахчисарай (фотогалерея)
‒ Ви народилися в Узбекистані, куди ваша сім'я потрапила після депортації. Розкажіть про ваше повернення до Криму. Які почуття ви тоді мали?
‒ З кінця 60-х років, після скасування заборони на відвідування Криму, мій батько намагався нас регулярно возити до Криму. Коли ми слухали розповіді наших бабусь і дідусів про Крим, нам уявлялася якась казка: гарне море, гори... І коли в віці 9-10 років вперше приїхав до Криму, в Буюк Ламбат (село Малий Маяк ‒ КР) під Алуштою, я цю казку побачив на власні очі. Ці красиві ліси, гори, тепле море... Ми навіть ночували в будинку, що колись належав родині мого батька.
У 1979 році ми зробили спробу виїхати: батько, мати, четверо дітей
Мій батько весь рік збирав гроші, щоб поїхати до Криму. Наша сім'я жила тільки одним: як переїхати, проте батькові не дали такої можливості. У 1979 році ми зробили спробу виїхати: батько, мати, четверо дітей. Але батькові дали 24 години на те, щоб залишити територію Криму, і ми осіли на Кубані, в Кримську. На той час у Краснодарському краї жили близько 20-ти тисяч кримських татар, які таким чином намагалися оселитися ближче до Криму.
У 1986-1989 році активність боротьби за повернення на батьківщину була дуже висока. Нас переслідували міліція, КДБ. Ми зустрічали один одного на дорогах, за номерами (машин ‒ КР) пізнавали. Попри все ми починали будувати. Не було якихось сумнівів, побоювань. Ми були молоді, енергійні, знали, чого хочемо. У 1989 році я, нарешті, приїхав на батьківщину й сказав: «Тепер я вдома».
Цей будинок я будував своїми руками. Я мрію будував
‒ Розкажіть про ваш будинок у Бахчисараї.
‒ Цей будинок я будував своїми руками. Я мрію будував. Це був не перший мій будинок, але я будував його таким, яким я бачив свій будинок у Криму. Там кожен камінь, кожне дерево... Я всі дерева сам садив, виноград сам посадив, я отримував велике задоволення від цього. Там є «зимовий дворик», де ростуть блакитні ялини, є дикий ялівець. В саду росте черешня, груші, яблука, кизил, абрикоси та кримська слива. Крим ‒ це мій дім, все ‒ в цьому виразі. Іншого місця я не бачу, ми обов'язково поїдемо додому.
Брали корж, я зрізав ножицями кілька грон білого винограду, ми сідали й пили каву
Увечері ми з дружиною поверталися додому, брали корж, я зрізав ножицями кілька грон білого винограду, ми сідали на дерев'яній веранді й пили каву. Вранці нас будив щебет птахів. Ось це й було розуміння нашого дому, нашого щастя.
‒ Фактично було два Бахчисарая ‒ старий і новий. І здавалося, що вони майже не перетиналися. Що ви думаєте про це?
‒ Наприкінці 80-х, початку 90-х років, коли ми стали масово повертатися, нам відмовляли в нормальному отриманні землі, і після багатьох місяців акцій протесту, нам визначили, як це зараз називають, сьомий і шостий мікрорайони. Шостий мікрорайон називали «зоною відчуження», «північ»: там завжди холодно, великі вітри, багато десятиліть там було звалище, ми закрили його незадовго до окупації в 2013 році. Сьомий мікрорайон був при в'їзді в місто. А між мікрорайонами внизу, в ущелині, знаходиться стара частина Бахчисарая. А «нове місто» будувалося вже за радянських часів. Про архітектуру, як і в багатьох інших місцях, влада не думала. Але ми з 90-х років мріяли й домоглися туристичного розвитку старої частини міста.
Шостий мікрорайон називали «зоною відчуження»: там холодно, великі вітри, багато десятиліть було звалище
Напевно, в Україні не було людей, які не хотіли б приїхати та пройтися старим Бахчисараєм. У 2000-х роках з'явилися кримськотатарські кафе, хоча влада дуже перешкоджала цьому. А ми на ярусах із приватних будиночків намагалися зробити привабливі кафе, відродити національну культуру, кухню. Спиртне в нас практично ніде в кафе не продавалося. Старе місто, про яке ми мріяли, жило цілодобово, воно було завжди живе, а «нове місто» стало спальним районом. Ми всі сконцентрувалися на нашому історичному минулому.
‒ Поговорімо про протести кримських татар у Бахчисараї: події 2006 року, коли на місці кримськотатарського кладовища «Азизлер» зробили ринок, акції 2010 року, коли монастир хотів збудувати екскурсійний кіоск на землі загального користування, а через два роки ви виступили проти нелегальних парковок.
‒ Я завжди говорив, що за ці 25 років боротьби відпочивати часу не було. Але ми боролися за історичні місця, і ця справедливість надавала сил. Народ дуже підтримував і мене, і команду. Весь Крим підтримував, тому що ми в Бахчисараї сконцентрували боротьбу навколо історичних місць. І там ми зійшлися з проросійськими силами. Так званий монастир взагалі був російською «п'ятою колоною», час це показав. Але ми завжди перемагали, тому що справедливість була на нашому боці, й українські високопосадовці нас підтримували.
‒ У ті роки, напевно, вперше в Криму застосували практику, коли людей спеціально привозили для силової участі в подібних конфліктах. Тоді ви могли подумати, до чого це може призвести?
‒ Ми завжди з цим занепокоєнням жили. Не скажу, що у нас страх був, тому що ми завжди рішучі були до такої відсічі. Але ми завжди бачили на акціях чужих людей з Севастополя, з російської чорноморської бази. Ми детально розповідали СБУшникам, хто приїжджав. Але СБУ вже тоді була не зацікавленою, вони працювали спільно з цими силами. Загрозою для всіх виставляли кримськотатарський фактор. Я зараз це говорю не від образи або злості, а щоб ми більше цього не повторювали.
Текстова версія програми підготовлена за участю Юлії Щетіної в межах Програми межредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED
