Інкерман ‒ невелике місто в Балаклавському районі Севастополя. Але пам'яток у ньому більше, ніж у деяких областях. Територія ця була населена в епоху мезоліту ‒ середньокам'яного століття. Наприклад, у з'єднанні Мартинівського та Циганського ярів, в урочищі Аланар (по-тюркськи ‒ галявини ‒ авт.) були стоянки давніх людей XI-VI століть до нашої ери. Зараз на цьому місці ‒ вулиці Шовкопляса, Мудрика та Раєнка. В Інкерманській долині зафіксовані залишки близько 30 поселень і могильників епохи бронзи ‒ раннього заліза ‒ III-I тисячоліття до н.е. Але ці пам'ятки оглянути ніяк не вийде, хоча артефакти минулих культур на навколишніх схилах іноді вимиває. А ось середньовічна фортеця Каламіта, печерний Свято-Климентівський монастир збереглися досить непогано. Поруч з ними ‒ інкерманські кар'єри, які теж цікаво подивитися.
Якщо їхати до Інкермана з Севастополя, то відразу за мостом через річку Чорна стоїть дорожній покажчик, який інформує, що до Свято-Климентівського монастиря ‒ 300 метрів. Тут же зупинка громадського транспорту.
Золотий хрест монастирського храму видно з дороги, а над ним, на білій скелі ‒ руїни середньовічної фортеці Каламіта. Завдяки їй у XV столітті Інкерман і отримав свою назву, яка в перекладі з турецької означає «печерна фортеця». У період з 1976 до 1991 року місто мало ім'я Білокам'янськ і теж зрозуміло чому: видобуток пиляного вапняку в цих місцях відомий мінімум із другого століття нашої ери.
Шлях до монастиря лежить через невеликий тунель, над яким проходять залізничні колії. На виході з тунелю ‒ своєрідний кам'яний іконостас, його зробили не так давно, кілька років тому.
Про виникнення монастиря є переказ, хоча точних історичних джерел не збереглося. Виник він у пам'ять Папи Римського Климента, засланого імператором Траяном у 98 році в каменоломні поблизу Херсонеса проповідувати християнство. Однак Климент продовжував проповідувати і в Херсонесі, за що за таємним наказом імператора був убитий ‒ втоплений ‒ у 101 році. Сьогодні в Інкерманському монастирі діють шість храмів, чотири з яких повністю розташовані в печерах.
Приміщення монастиря були висічені в VIII-IX століттях у Чернечій горі. Численні келії розташовані в кілька ярусів, також тут було 27 печерних церков. На фото ‒ дві келії з балкончиками, до яких ведуть ходи зі сходинками. У печерах є все необхідне: ложе, де монах відпочивав, вирубки під ікони та сховище води, димохідні отвори. На схилах Монастирської скелі розташовується до 200 печер, створених у різний час.
На фронтоні храму Святого Пантелеймона напис на згадку про порятунок імператорської сім'ї в залізничній катастрофі у1888 році. Храм був зведений у 1895 році, під час Другої світової зруйнований дощенту, відновлення почалося в 2001-му й завершилося в 2010 році.
Скеля порізана не тільки рукотворними печерами, є й природні, де туристи люблять палити багаття, як робили їхні предки, рятуючись під скельними навісами від негоди.
До дальніх печер бредуть паломники: не всі люблять помпезність сучасних храмів, інші просто хочуть усамітнитися в молитві.
На Чернечій горі, прямо над монастирем, руїни середньовічної фортеці Каламіта. Її почали будувати в VI столітті при візантійському імператорі Юстиніані I, зміцнюючи форпостами кордони імперії в Північному Причорномор'ї. Перша назва фортеці невідома. На венеціанській морській карті XIII століття пункт наприкінці Північної бухти названий Газарія, на генуезькій 1318 року ‒ Каламіта. У 1427 році імператор кримського князівства Феодоро князь Олексій на руїнах фортеці VI століття звів нову. Вона складалася з шести веж, з'єднаних чотирма куртинами, три з яких не збереглися. На фото ‒ найкраще пережила століття вежа №4. Вона виконувала роль барбакана ‒ самостійного фортифікаційного укріплення для захисту рову або воріт, винесеного за загальну лінію оборони.
Зверху відкривається приголомшливий краєвид. Огляд на десятки кілометрів, а це найголовніше для оборонної фортеці. На сусідній Загайтанській скелі можна помітити чимало вирубаних багатоярусних печер. Ліва частина скелі повністю «з'їдена» кар'єром, в якому добували інкерманський камінь-вапняк. З нього збудована велика частина будинків «старого» Севастополя, через що місто називають білокам'яним. Внизу ‒ залізниця.
Біля руїн кріпосної стіни табличка, що попереджає про небезпеку. Далі ‒ обрив.
На древніх каменях можна розгледіти висічені не менш стародавні написи.
Просто на плато валяється блок інкерманського каменю з вирізаним хрестом.
Збережений вхід у висічену печеру. Дальня її частина зрізана кар'єром для видобутку каменю-вапняку. Древнє печерне місто в цьому місці дуже постраждало, за радянських часів ніхто, окрім вчених, особливо не дбав про збереження археологічних пам'яток. Економічна доцільність була важливішою.
Вироблений кар'єр. Величезні машини з потужними циркулярним пилами за десятиліття повністю з'їли гору. Добувати камінь у цих місцях почали ще в античні часи. У Рим, наприклад, відсилали тільки високоякісний, кондиційний матеріал, так званий пильний вапняк.
Сусідній кар'єр повністю затоплений. До 1978 року в монастирі било джерело, виявлене, за переказами, ще святим Климентом. Під час вибухових робіт підземні водотоки пошкодилися, джерело висохло, а кар'єр почав швидко наповнюватися водою, що, власне, і врятувало печерний монастир від розпилювання. За оцінкою, максимальна глибина озера може становити до 60 метрів, рівень води завжди постійний. У місті його називають озером святого Климента, на берегах полюбляють відпочивати, ловити рибу та раків інкерманці та севастопольці.
В околицях кар'єрів розкидані тисячі бракованих пиляних будівельних блоків з інкерманського каменю, а у відвалах з них утворилися цілі терикони. Мабуть, не один десяток будинків можна було б збудувати.
На згадку Святого Климента встановлена колона з хрестом. Напис на табличці викарбуваний простий: «Клименту».
На плато поблизу фортеці Каламіта є могила кулеметника Дмитриченка, як написано, «героїчно загиблого 2 травня 1942 року, прикриваючи відхід жінок і дітей». Історія не зберегла імені та по батькові героя, але й на тому спасибі. Адже скільки ще невідомих солдат лежить у землі з тієї війни.
Євген Жук, блогер із Севастополя (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
