Хто не визнає війну Росії проти України, той бреше – Фагот

2020-й – «хороший» рік чи «поганий» для ТНМК? Що буде з Jazzy Deluxe та іншими шоу нового року? Про це – в ексклюзивному інтерв’ю для Радіо Свобода фронтмена гурту «Танок на майдані Конґо» Олега Фагота Михайлюти. Фагот розповів:

• Як він переміг коронавірус і як виживає «музично» під час карантинів увесь ТНМК
• Історія України за 5 хвилин і «комплімент» із-за поребрика
• Зеленський на Банковій: президент чи досі шоумен?
• Фагот – не «порохобот»
• І чому в Харкові провалилася «ХНР».

Олександр Лащенко: Ви провели минулий, 2020-й рік. І фактично вже активно зустрічаєте 2021-ий. «Хороший рік. Поганий рік», цей трек і текст – відповідний. Ви визнавали: «ми сиділи без роботи», зокрема. Але, при цьому, головне що? «Здолали» 2020 рік, наполягаєте зараз в нашому етері, підтверджуєте?

– Головне, мені здається, в цій пісні, що «живих кохали».

– І «живих кохали» саме собою.

– Це, мені здається, головне. Якщо любов присутня, то можна подолати все, що завгодно.

– Давайте для початку проведемо рік, який минув, а обов’язково потім перейдемо до нового року.

– Квінтесенція того, що відбувалося у 2020-у – це якраз ми запакували в пісню «Хороший рік. Поганий рік». Мені здається, там ми намагалися тезово пригадати якісь найяскравіші теми, які з нами відбувалися – і позитивні, і негативні. Тому рік був непередбачуваний. Ніхто не очікував, що так буде. Ніхто не вірив, напевне, що таке взагалі можливо. Але ось так: бабах! У нас ще є одна пісня в тому році, яка називається «Ми смішили Бога». Ось це приблизно так. Ти щось собі думаєш, а він «рулить» зовсім по-іншому.

– У новому році знову фактично дежавю – з 8-го по 24 січня знову жорсткі обмеження, називають локдауном. А це ж було і навесні. І ТНМК теж на собі це відчув – ви, Фоззі...

– Так, звісно.

– Як це у 2020 році вдалося подолати? Можливо, якісь нові можливості відкрилися? Можливо, не все так і погано було?

– 100%. Можна сказати, що коли ти у стресовій ситуації, розумієш, що тебе заборонили, тобі сказали, що ти зараз непотрібний, ти давай шукай собі щось нове... Ти розумієш, що «хліба і видовищ» треба буде завжди всім, але «хліб» на першому місці, 100%. Тут не посперечаєшся. Але все рівно треба було щось вигадувати, щось придумувати.

Форматів повигадували нових, але, мені здається, саме формат потужного концерту, «лайвого» – його все рівно ніяк не передаси через онлайн. В онлайн можна робити нові формати, може, лаунжеві, може, джазові, але є над чим працювати. Тобто стресова ситуація тебе або топить, або ти виринаєш і стаєш ще кращим.

– Що вдалося саме у цьому форматі? Хай без подиху живого аудиторії. Але ж все-таки вона все рівно присутня. Ви відчуваєте, можливо, не зразу, а потім цей зв’язок дається взнаки.

– Zoom нам усім в допомогу. Тому що, я думаю, без цього карантин був би зовсім сумний. Без ніякої реклами зайвої. Але що робити? Так воно і є. І навіть ми брали участь у форматі вертикального концерту. До нас надійшла пропозиція. І ми це зробили. Яскраво було, коли глядачі збираються на балконах готелю, перед тобою сцена стоїть, перед готелем, а ти граєш не горизонтальний, а вертикальний концерт. Теж був дуже чудовий експеримент.

І ще, я пам’ятаю, вигадали, у нас така тема була, ми вели з Фоззі одну чудову акцію, коли ми стояли у павільйоні...

– Пан Сидоренко. Хто ще не знає раптом.

– Ми були у павільйоні, який повністю весь з екранів. Усі ці трансляції, а ми в прямому етері виводили усіх цих людей, десятки людей на Zoom і можна було спілкуватися, говорити. Ну, щось вигадували.

– Нагадайте, де це відбувалося?

– У Києві.

– Що ще цікавеньке? У чому «дали джазу» ще у 2020 році, обіцяєте у 2021-у, як ви співали, незважаючи ні на що?

– Я дуже радію за Фоззі. Йому вдалося двох дітей народити. Мені здається, що це головне досягнення 2020 року.

– Музика, творчість – це передовсім натхнення, передовсім любов аудиторії. Але ж і матеріальна частина – куди ж без неї. Це був рік виживання для гурту ТНКМ чи ні?

– Звісно. Ми давно живемо. І, напевне, ми десь підсвідомо були місцями готові до того всього. Але це було дуже важко, коли ти розраховуєш на щось, у тебе є родина, і ти заробляєш щось, ти робиш свою улюблену справу, до тебе приходить якась монетизація, а тут повністю все відключили.

Я не зовсім розумію іноді тієї логіки. Тому що, коли повністю локдаун, усе закривається і транспорт теж, то я розумію, що це крок для того, щоб перервати той ланцюжок поширення вірусу. Але коли забороняються всі концерти, всі шоу забороняються, але транспорт працює... А один, два, три вагони метро за годину – це декілька концертів.

– То, може, дарма це все? Навесні і транспорт був закритий. Цього разу...

– Я ж і говорю, що тоді локдаун – це воно так чи інакше працює. А зараз в нас у січні з 8-го, але транспорт працює. І що це? До чого приведе? Те, що декілька галузей, наприклад, шоу-бізнесова, кафе, бари, ресторани, можуть взагалі померти, а вірус так і буде поширюватися, тому що метро працює, тому що потяги їздять. І я думаю, що ми що, всі розумніші за наш уряд? Це ж на поверхні лежить! Чому вони ухвалюють такі рішення, а люди розумні, котрі просто логічно мислять, говорять: це ж безглузді рішення! І у нас що, безглуздий уряд? Я не розумію. Вони думають, що... аби «відмазатися».

– Вам особисто довелося на собі «корону» вдягнути, перепрошую.

– Так, само собою. Я зараз офіційно «коронована» особа. Добре, що у мене був, може, якийсь легкий штам...

– Уся ж сім’я?

– Так. Два тижні «поковбасило»...

– «Ковбасило» і на початку добряче. Ви писали у фейсбуці...

– Перші 4-5 днів дуже крутило, викручувало повністю м’язи, суглоби, шкіра горіла. Але глобально, у порівнянні з тим, що з деякими моїми друзями відбувається, то я ще легко «відстрілявся».

– Є підозра, можливо, де заразились?

– Ти ніколи не зрозумієш, де. Тому що воно може прилетіти будь-де.

– Цікавий пост ви у ТНМК написали ще 9 грудня: «Що вам сказати? Цей рік навчив радіти не завдяки, а всупереч. Тому я сумую, що, наприклад, 13 грудня ми не зможемо зіграти наш феєричний Jazzy Deluxe у «Стерео Плазі». Це один із прикладів таких от втрат, якщо їх називати втратами?

– Так. Те, що купа фестивалів відмінилася цього року, те, що купа промоутерів не могли ризикувати і організовувати якісь концерти – це одне питання. Але, наприклад, ми двічі переносили. Перший раз ми перенесли Jazzy Deluxe наш, тому що ми захворіли на «корону». Вдруге ми перенесли Jazzy Deluxe, тому що, за новими концертними нормами уряду, ми можемо на концерт запросити і продати тільки квитки 20 особам. І тому саме собою, що ніякого сенсу проводити це ні для кого – ні для промоутера, ні для майданчика...

Тому ми знову перенесли концерт на 20 лютого. Сподіваюся, що до лютого у нас вже більш-менш буде «розрулено» нормально і не буде помаранчевої зони. Я хочу вірити в це просто. Тому 20 лютого запрошую: приходьте!

– Що ще цікавеньке? Вже перейшли до 2021-го...

– Та тьма! Я встиг на мотоциклі помандрувати країною. Тому що виїхати можна, але важко. І не хочеться...

– В офіс Радіо Свобода сюди, на Антоновича, в Києві на чому прибули? Зараз погода не дуже...

– Погода не зовсім. Коли сухо, то я завжди на «моцику». Причому, температура – то вже така тема. А от зараз поки так. Машинка, ожеледиця – вона така, підступна.

– Все-таки я хотів би, щоб ви розповіли. Крім цього 20 лютого, що ще? Можливо, якісь певні дати? Можете запросити, запропонувати своїй аудиторії.

– Це головне і нагальне завдання. Загальна потреба повинна бути в усіх 20 лютого з’явитися у «Стерео Плазі» на наш чудовий концерт, який ми спеціально робили ще 2019 року, робили спеціальну програму під львівський джазфест Leopolis. І тільки там львів’яни, які були на тому фестивалі, чули цю програму. Тому ми дуже хочемо її показати і Києву теж. Спочатку Києву. То підтягуйтеся. ТНМК з біг-бендом – це дуже красиво!

– «Хороший рік. Поганий рік» – цей трек. А є ще такий, я звернув увагу, теж «крутий», року, що минув. «Історія України». Можна сказати, за 5 хвилин все, все пройшли від «великого вибуху» до «та не вмре України ні слава, ні воля, завжди посміхатися нам буде доля, тому буде жито і синєє небо, а що буде далі – залежить від тебе!» Як виникла ідея? Це дуже такий цікавий, повчальний дуже момент. Без пафосу, не просто класна пісня, а зміст має значення.

– Я дуже радий, що ця пісня в нас зараз...

– Вона в топі.

– Так, по YUNA. Ми у двох номінаціях: «найкращий хіп-хоп-хіт» і «найкращий кліп», який Сашко Даниленко робив. Але все це намалювалося так дуже феєрично, від вірша Артема Полежаки.

– Артем Полежака – автор тексту. А музика, вокал – Олег Михайлюта.

– Так, ми все це зробили, скрутили, звертіли. Я дуже радий, що ця ідея прилетіла від тоді ще існувало Міністерство інформполітики.

– А, це ще тоді було?

– Так, тоді ще було, дуже давно.

– Пан Бородянський? Чи ще раніше?

– Ні-ні, ще до. І що дуже цікаво? Найголовніший комплімент про цей трек я отримав, як не на диво, із-за поребрика. Тому що на другий день, як ми запрезентували, «залили» на наш канал на ютуб, такий «пропагандонський сайт» Кисельова «Україна.Ру». Знаєте, який заголовок вони зробили? Вони запостили лінк на наш канал...

– Ти вже «бандерівець»?

– ...написали: «Мультяшний нацизм для дітей». Я зрозумів, що в мене з’явилося ще одне «поганяло». Я тепер «мультяшний нацист»! Ось це головний комплімент.

– Я процитую текст пісні: «І знову зі сходу солдатиків соває кремлівський виродок закомплексований». Мабуть, за це у тому числі дісталося?

– Може. За це, знаєте, що дісталося? За цей рядочок кліп чомусь не показали на виставці Ukraine WOW.

– Визнали вони цей факт, що саме через це? Чи просто знайшли якийсь інший привід відмовити?

– Ні-ні. Мені так і сказали: ти знаєш, там є такий рядочок, а в нас зараз новий президент і «вєктор памєнялся» – ми не можемо це показувати. Я так здивувався. Думаю: от так в нас якось підлаштовується нова влада і люди, які навколо, під те, що відбувається. Дуже цікаво!

– А стикався з Володимиром Зеленським до, після?

– Так, бувало. Звісно.

– Які враження? Шоумен також, колеги ви у чомусь.

– Так він і лишився шоуменом. Лишився шоуменом навіть на посаді президента. Не знаю, чи це плюс, чи мінус. Час покаже.

– А спілкуватися доводилося?

– Вже після?

– І після, і до.

– Після – ні. До – звісно. Ну як? Ми спілкувалися на програмах, ми приходили на «Квартал» у гості, на якихось вечірках пересікалися. Але після – ні.

– Закидають критики Зеленському, що, мовляв, подивіться, який він був у шоу, вже тоді можна було зрозуміти, який це «патріот», він вже тоді (тоді ще не було цього мему, але), з його виступів зрозуміли «какая разніца», всі ці... Ви згодні з такою оцінкою Зеленського, що він, м’яко кажучи, аполітична людина, що йому нібито українські ці справи...?

– Згоден. Це було помітно і тоді, і помітно зараз по справах.

– А Порошенко тоді краще, з точки зору того, що він відстоював інтереси України як президент?

– Як президент – 100%. Звісно. Є люди, які заявляють, що вони є патріоти і не приховують цього, а є люди, які заявляють, що вони не є патріоти, і їм треба трошки по-іншому ставитися до того всього.

– Перепрошую, ви – «порохобот»?

– Ні. Чому? Я ж просто бачу, що відбувається. Я до чого? Ідеальних людей немає. І до Порошенка є дуже багато претензій, і до цього, що зараз відбувається, купа претензій. Але якщо говорити про патріотичний стан ставлення до своєї країни, то зараз у мене набагато більше питань. Дуже-дуже багато питань! До речі, чому «Ріф» до цього часу сидить? Президент теж у тому брав участь. Чому? Немає жодної доказової бази, а вже більше року сидить «Ріфмастер» ні за що! Вони не можуть нічого довести, а він сидить. Чому він сидить?

– А ви маєте доступ до цієї справи, щоб так стверджувати?

– Звісно! А як? Адвокати мають доступ. Прокурори мають доступ. Доказової бази немає – людина сидить. Це що, демократична країна? А всі в цьому, уряд, вся влада брали в цьому участь, президент брав у цьому участь. «Ріф» сидить. Президент його посадив. А доказової бази немає! Вони тільки на здогадках його тримають там. Яким чином? Це що, правова держава? Це свавілля!

– До речі, якщо почитати вашу сторінку в мережі «Фейсбук», ви дійсно ніколи не приховуєте своєї громадянської позиції. Буквально грудень – ви привітали ЗСУ з їхнім днем. Це відносно нове свято. Привітали і волонтерів...

– Та я думаю, що без волонтерів, без ЗСУ України вже не існувало б. І президента, не існувало би й України.

– І у цьому привітанні ви визнали, що «у наш прагматичний час, коли ідейність майже не існує»... От цікава думка. Ви так бачите цей час зараз?

– Це ж так і є. Мені здається, що зараз все загострилося тільки. Тому що більшість йде завжди не за ідеєю, а за грішми. Тому що всі так чи інакше прагматичні розуміють, що життя може закінчитися у будь-який час, навіщо та ідея – треба дітей годувати. Але мені здається, що прогрес відбувається виключно через ідею. Якщо ти будеш думати виключно про те, щоб пожерти, ніякого прогресу не буде.

– Активна частина суспільства, та меншість все-таки «бере гору», пасіонарії ті ж самі?

– Вони за собою тягнуть весь цей кагал байдужих.

– Тут немає соцопитувань. Якби їх провели, то навряд чи вони були об’єктивними. Але ти ось у цьому (я не хочу образити жодним чином) шоу-бізнесі, якщо його так називати, взагалі у цьому творчому світі, музичному і не лише – у меншості.

– 100%!

– Сашко Положинський, ви, Фоззі – у меншості.

– Так і є. 100%.

– Ви спілкуєтесь з людьми, які сповідують іншу точку зору, що мистецтво поза політикою, треба – поїдемо і до Росії. Ольга Полякова, наприклад, не вважає ганебним виступати з Філіпом Кіркоровим. І таких прикладів безліч на сьомий рік розв’язаної Росією війни.

– Тому що вони йдуть за грішми. Їм не ідея головна. Їм головне – щоб «лаве» було.

– Аргументація, що «це політики сваряться, «б’ють горщики», а ми – музика, ми над цим, «ми за мир»...

– Усі за мир! Усі за мир. Але хтось нападає, а хтось захищається. І це треба усвідомлювати в першу чергу.

– Тобто музикант, рокер, будь-який відомий виконавець – він нормально: є громадянська позиція?

– Кожен собі обирає. Ніхто не хоче воювати. Всі хочуть миру, спокою і займатися творчістю. Але коли відбуваються конкретні дії, коли йде війна, я не можу до цього по-іншому ставитися. А колаборанти завжди були, завжди і є.

– Як у тому ж таки треку «Історія України» (теж процитую, бо тут багато рядків, які не можуть не зачіпати), «одних прогнали – інші прийшли, смерть не питає, на чиєму ти боці, знов переможені чи перемогли – сумний Святий Вечір (це події після Другої світової війни) в сорок шостім році».

Я так розумію, що зараз не набагато інша, ви вважаєте, ситуація в Україні за складністю? Можливо, така сама...?

– Ну, так. Просто, що не відкрито. Наш головний ворог (зараз усе помінялося) – вони вже відкрито ніхто не говорить про війну. Вже скільки? Я десь читав статистику. Хтось писав, що останній раз офіційно держава оголошувала війну іншій державі щось у 1970-их роках. Тобто вже минуло пів століття – війни продовжуються, але ніхто офіційно війну вже ніколи не оголошує. Всі роблять це тишком-нишком, навмання. Гібридні речі! І це треба теж усвідомлювати. А ті люди, котрі говорять, що «у нас же ж немає війни», вони брешуть самі собі, вони лицемірять.

– Ти – харків’янин, як і Сашко Сидоренко, Фоззі. Ви цю групу зробили там. Ви ж не з Галичини, наприклад. Не з «Бандерштату».

– Ні.

– Як вам вдалося? Чому? Звідки такий світогляд? Це цікавий момент. Харків – російськомовне місто. Це ж факт.

– Це головна помилка. Люди чомусь усвідомлюють, що Харків це зараз, після того, як...

– Не в 1930-ті роки при Скрипнику. Зараз.

– Зараз? Так. Але ж ми говоримо про Харків споконвічний. Споконвічний Харків розмовляв українською мовою.

– Звичайно. Хвильовий, Лесь Курбас...

– Подивіться фотки. Та тьма! Будинок «Слово» той же ж. Подивіться фотки початку ХХ століття – всі магазини, всі вивіски були українською мовою. Це тим, хто розказує, що Харків завжди був російськомовним містом. Ні! Це наслідок війни. Комуністи окупували Україну і русифікували Харків. І він зараз так, російськомовний. Найбільше, що мене дратує, що в Харківській області, мені здається, одна або тільки дві українські церкви! Все решта – це теж окупаційна тема. Важко з цим боротися. Але все рівно треба. Як по-іншому?

– Поступ якийсь є? Пам’ятаємо події. На межі все ж було 2014 року. На межі! Могла би бути та ж сама «ХНР». У Донецьку це вдалося підтримуваним Росією силам. Росія фактично все там ініціювала. У Харкові ледь-ледь встояли. Чому в Харкові не вдалося? Я й Жадану ставив це запитання. До речі, Жадан тоді постраждав фізично в облдержадміністрації.

– Так.

– Чому все ж таки вдалося Харків відстояти?

– Тому що люди, які керують Харковом, скажімо так, клани, які тримають владу в Харкові, більш розумніші, ніж донецькі та луганські. Вони зрозуміли, що якщо вони зараз зроблять «ХНР», то перші, хто постраждає, будуть вони. Тому що саме в них заберуть все. І вони це зрозуміли. Ми ж розуміємо, що і Коломойський тоді зрозумів, що треба воювати за Дніпропетровську область. А чомусь луганські й донецькі менш розумні були. Ці – «прошарені», «прохавані», що називається. І тому в нас є зараз Харків частиною України.

– А аудиторія харківська, київська, можливо, львівська, тернопільська, черкаська – якась відмінність є? Чи ви відчуваєте той самий заряд будь-де? Цікаво, чи відмінність відчуваєте регіональну?

– Якщо люди приходять на наш концерт, якщо вони приходять саме на ТНМК, то я не відчуваю відмінності взагалі. Але якщо ти починаєш ходити містами, спілкуватися з людьми, тоді іноді так, ти це відчуваєш. Тому що коли ти в супермаркеті в Харкові починаєш звертатися українською мовою до касира, то спочатку очі відкриваються, але потім (ще мені сподобалося, я зараз три днів був у Харкові) радісно всі переходять на українську.

– Немає агресії все-таки?

– Я не відчував. Але спочатку дивуються. Ти починаєш говорити українською – спочатку ступор, вона на тебе дивиться, але –хоп! – переходить на українську і радісно посміхається. Тут зі мною таке відбулося. І це мені приємно.

– Ну, і вся ця харківська когорта. Я згадував і Фоззі, і вся група ваша, і той же Жадан, й інші... Як ви, разом тримаєтеся? Чи для вас, коли ви вже більше в Києві, можливо, перебуваєте, записуєте новий альбом, хтось пише книжку і так далі, то тут вже немає такого, що от харківська така громада, якщо завгодно?

– Чому? Я зараз, може, трохи заспойлерую, але, я думаю, 2021 рік для нас буде теж таким, якщо говорити про колаборацію... От ти сказав, що є якийсь такий харківський потужний кулак, і Жадан теж належить...

– Він один чого вартує!

– Так, сам по собі. Буде в нас теж спільна маленька прем’єра. Поки нічого не буду говорити. Але побачите, почуєте.