Вперше повністю україномовна пісня лунатиме у фіналі «Євробачення». Маючи у скарбниці вже дві перемоги у цьому пісенному конкурсі, Україна впевнено поставила на традицію – пісня «Shum» українського гурту «Go_A» є у жанрі електро-фольк, який поєднує етнічний спів із електронними ритмами.
Оглядачі кажуть, що ще півтора десятиліття тому українцям би не вистачило віри у свої сили, щоб наважитися змагатися із представниками 25 країн піснею без жодного слова англійською. Але нині ця пісня пройшла не лише національний відбір, але і перший півфінал, після якого кліп із виступом українського гурту зібрав близько 6,5 мільйонів переглядів на офіційному YouTube-каналі «Євробачення».
Так гурт «Go_A» став одним із фаворитів фінального змагання, що відбудеться у суботу 22 травня в нідерландському Роттердамі.
У чому магія української народної пісні, яка заворожила українців та меломанів в усьому світі? Про це ми говорили з двома фольколористками, Наталею Хомчак з Києва та Ларисою Лукашенко зі Львова, які одночасно є і теоретиками – обидві кандидатки наук зі списком публікацій, і практиками, бо самі співають у фольклорних гуртах.
Про що мовиться у пісні «Шум»?
А в нашого Шума зеленая шуба,
Дівки гуляли, шубу порвали.
Пісня настільки стара, що є сенс не можуть зрозуміти не лише іноземці, але і багато українців. «Шум» – це ліс, у який давні предки українців приходили закликати весну, співати, грати, виконувати обряди.
«У деяких діалектах це слово для означення лісу ще збереглося», – розповідає фольклористка Наталія Хоменко, яка викладає на Кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та керує студентським фольклорним гуртом «Роксоланія».
Гей, нумо-нумо, заплетемо Шума,
Шума заплетемо, гуляти підемо!
Зелена шуба – це зелене гілля, яке зривали і «заплітали» і «розплітали» у танці, що супроводжувався співом, пояснює фольклористка.
За її словами, ця пісня архаїчна і належить до найдавнішого, дохристиянського пласту української культури.
Веснянка чи гаївка?
«Пісня «Шум» – це гаївка, весняна гра, яка, на відміну від веснянок, виконувалася не ранньою весною, а пізніше, коли ліс вже вкривався першим листям», – каже Наталя Хоменко.
Вона пояснює, що – веснянка-закличка виконувалася на початку весни, бо далекі предки українців вірили, що завдяки такому обряду, можна стимулювати природу до відновлення.
Гаївки – весняні танці та ігри, що, ймовірно, походили з релігійних ритуалів, виконували саме у гаях, які були священним місцем для предків українців.
Сію-вію, сію-вію Конопелечки,
Сію-вію, сію-вію Зеленесенькі!
«У веснянках і гаївках часто можна знайти мотиви аграрної магії – «сію-вію конопелечки», «сію мак», «садимо грушечку». У них відтворюються землеробські ритуали – в них символічно щось садиться, доглядається і збирається, бо люди вірили, що це дійсно дасть добрий врожай», – додає етномузиколог, доцент Кафедри музичної фольклористики Львівської національної музичної академії і учасниця фольклорного гурту «Коралі» Лариса Лукашенко.
Звідки походить гаївка «Шум»?
Як і більшість народних пісень, «Шум» має багато варіантів – вона була поширена у центральній, східній та південній частині України. Той, який співає група «Go_A», подібний до варіанту, який записували на Кіровоградщині.
На цьому записі гаївку «Шум» співає жителька села Розумівка Олександрівського району, що на Кіровоградщині Настя Зеленько 1939 року народження. У проєкті зі збереження фольклору «Баба Єлька» вона також розповідає, як співали, танцювали і «сіяли-віяли конопелечки».
Як каже Наталя Хоменко, є записи цієї пісні і з Наддніпрянщини, і з Поділля, де під час Великодніх свят ще досі можна побачити і живий народний обряд.
«В інших місцях ця пісня збереглася лише у пасивній пам’яті, коли люди пам’ятають, що таке співали, але ні рухів, ні мелодії пісні вже не можуть пригадати», – каже дослідниця, яка сама їздить в експедиції, записує, а потім виконує народні пісні зі своїм гуртом.
Чому почався фольклорний бум?
Ще живий у головах багатьох українців стереотип народної пісні, який продукували і поширювали «клубні колективи», і який не має нічого спільного зі справжньою традиційною культуроюНаталя Хоменко
За радянських часів, каже Наталя Хоменко, фольклор звели на рівень «клубів», перетворили на стилізацію і показували лише у вигляді обробок.
«Тоді вкоренився досі ще живий у головах багатьох українців стереотип народної пісні, який продукували і поширювали «клубні колективи», і який не має нічого спільного зі справжньою традиційною культурою», – говорить Наталя Хоменко.
Для того, щоб позбутися цього стереотипу, Україні були потрібні кілька десятиліть незалежності, поява нового покоління, спраглого до пізнання себе і свого коріння та бум цифрових технологій.
«Якщо раніше народну пісню, яка вже не жила в побуті, можна було почути лише в архівах, доступ до яких мали тільки науковці, то тепер долучитися до народної пісні може кожен охочий із домашнього комп’ютера», – каже Наталя Хоменко.
Наталя Хоменко розповідає, що останніми роками з'явилася велика кількість проєктів, які намагаються зберегти народну пісню, наприклад:
- міжнародний проєкт «Поліфонія», який з 2014 року записав понад дві тисячі пісень у ста селах України;
- проєкт «Народні пісні України» українсько-канадської співачки Марії Марчик, яка зібрала онлайн-архів старовинних українських народних пісень з 14 етнографічних регіонів.
- ще один архів роблять харків’яни – це «Цифровий архів пісень Слобожанщини і Полтавщини».
«Тобто є багато можливостей послухати, подивитися відео і навіть повчитися, як співати народні пісні, а потім на їхній основі творити щось нове, як це зробив гурт «Go_A», наголошує Наталя Хоменко.
Українці доростають до своєї спадщини
За словами Наталі Хоменко, у Києві та інших містах України з'явилися цілі молодіжні рухи, які проводять майстер-класи, фестивалі, літні школи.
Народна пісня вийшла за межі наукових досліджень і стала частиною життяНаталя Хоменко
«У Києві є потужна громадська організація «Рись», яка проводить літню школу традиційної музики. Є когорта молодих людей, які самі їздять в експедиції, записують пісні, вивчають танці. І для них важливо, щоб це була передача живої традиції від тих, хто її ще зберіг», – розповідає Наталя Хоменко.
У молодіжному студентському середовищі, з яким багато спілкується Наталя Хоменко, за її словами, народна пісня, віднайдена та відроджена у новому міському середовищі, перейшла на рівень побутової культури.
«Народна пісня вийшла за межі наукових досліджень і стала частиною життя», – каже Наталя Хоменко.
Етномузиколог зі Львова Лариса Лукашенко також вважає, що українці починають доростати до своєї спадщини.
Інтерес до фольклору почав посилено зростати ще півтора десятиліття тому, а у справжній бум він переріс після 2014 року, коли на тлі російської агресії українці почали шукати захисту в своїй культурі – об’єднувалися у фольклористичні гурти, вивчали народні танці, традиції. Цілі центри створилися у Києві, Львові, Рівному, в інших великих і менших містах.
«Це був час, коли по селах уже вмирали ті бабусі, які були хранительками нашого автентичного фольклору, але і час, коли в містах з’явилася велика кількість молодих людей, які були готові його перейняти – вивчати, співати, повертати до життя, нехай уже і у вторинному виконанні зі сцени», – пояснює Лариса Лукашенко.
Вона додає, що і в сусідніх з Україною країнах – Польщі, Словаччині, Чехії, Балтійських країнах, люди цікавляться своїм фольклором, продовжують його вивчати і співати, але на відміну від України, жива традиція там занепала ще пів століття назад.
На її думку, той факт, що на «Євробачення» українці змогли відправити фактично народну пісню, надавши їй лише трохи сучасного звучання, що за таку пісню активно проголосували, свідчить про зростання культурного та освітнього рівня країни, її дорослішання.
У чому магія народної пісні?
Лариса Лукашенко зауважує, що поки українці йшли назустріч своїй традиції, естрадна музика також проходила свою еволюцію. На її думку, сучасна естрадна музика спростилася за останні десятиліття і за структурою починає наближатися до архаїчних народних форм.
«Сучасні естрадні пісні – сама мелодія, без обробки, без додавання інших голосів, будується за тим самим принципом – вузький діапазон, що складається лише з кількох нот, і багато повторів. І те саме ми бачимо в старих ритуальних, обрядових піснях», – пояснює Лариса Лукашенко і наводить приклад «Щедрика», добре відомого у цілому світі, який також базується на повторі лише чотирьох нот.
У традиційній пісні, і не лише українській, у самих мелодичних інтонаціях є щось таке, що промовляє не так до нашої свідомості, як до більш глибинних пластівНаталя Хоменко
Музика українських виконавців, в основі якої лежать народні мотиви, таких як гурт «Даха-Браха», чи «Онука», вже давно підкорила серця меломанів по всьому світу. Тож Наталя Хоменко не бачить нічого дивного у тому, що фанати «Євробачення» з задоволенням слухають пісню, в якій ні слова не розуміють.
«У традиційній пісні, і не лише українській, у самих мелодичних інтонаціях є щось таке, що промовляє не так до нашої свідомості, як до більш глибинних пластів – до нашого підсвідомого. І ці музичні патерни, які, можливо, ми всі маємо спільні, резонують при звуках народних пісень. Ця музика архаїчна, вона з одного боку – проста, а з іншого дуже складна, не кожен її може виконати», – пояснює співачка і дослідниця.
Також, як каже Наталя Хоменко, людина, яка відчула смак народної музики, уже не може її покинути.
«Мені здається, що сам цей спів гармонізує людину і дає їй життєву енергію. Тому так важливо співати пісні своєї землі, бо це відновлює твій зв’язок з нею. Тоді, коли ти чуєш чужу етнічну музику, то вона починає промовляти до тебе не на рівні слів, а на рівні ритмо-мелодики, на рівні більш глибинних смислів», – вважає фольклористка.
