«Івангород і Печори наші». Естонія хоче повернути територію, яка зараз у складі Росії

Територіальні претензії до найбільшої країни світу спікер парламенту Естонії скромно виклав у дописі у Facebook. Хенн Пиллуаас заявив, що Росія анексувала східні естонські землі так само, як і окупувала український Крим – тільки на 70 років раніше. А отже, має все повернути. Офіційну Москву такі слова неабияк обурили – суперечка між країнами не вщухає вже третій місяць, а заяви з кожним разом стають усе менш дипломатичними.

Радіо Свобода шукало докази законності територіальних претензій естонців і публікує їх разом із коментарями сторін суперечки.

Про які спірні території йдеться?

«Ми не хочемо жодного квадратного метра російської території, ми хочемо, щоб нашу повернули», – написав у соціальній мережі Хенн Пиллуаас і додав, що Москва анексувала 5 відсотків території Естонії.

Політик говорить про сучасні частини Ленінградської і Псковської областей Росії – Івангород із околицями і місто Печори з прилеглими селами.

Ці міста з 1920 року і по 1940-й були частиною першої незалежної Естонської Республіки. Потім чотири роки Івангород і Печори входили до складу радянської Естонії. Але 1944-го Москва приєднала їх до російських регіонів.

Якими є офіційні позиції сторін?

Із Хенном Пиллуаасом ми зустрічаємось в центрі Таллінна у будівлі Рійґікоґу – естонського парламенту. Його звели на початку двадцятого століття – коли Естонія вперше здобула незалежність. Саме під час боротьби за незалежність військо цієї балтійської країни захопило міста Івангород та Печори, розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода спікер естонського парламенту.

«Естонська Республіка була проголошена 1918 року, і невдовзі більшовицька Росія напала на нашу країну. Бої були запеклі і варто врахувати, що ми були маленькою та молодою республікою. Тим не менш, ми виграли, ми зробили те, чого не зміг зробити Наполеон та Гітлер, – ми перемогли величезну Росію. І після цієї перемоги ми уклали з Москвою Тартуську мирну угоду», – коротко переказує політик епізод з естонської історії, яким тут дуже пишаються.

Саме за Тартуським мирним договором, який уклали 1920-го, Івангород і Печори відійшли Естонії. Але 2020-го на російському державному телебаченні з цього документа і заяв Хенна Пиллуааса взялись глузувати у стилі радянських анекдотів – мовляв, політик «спізнився» на сто років.

Тим не менш, у Кремлі територіальні претензії Естонії сприйняли серйозно. Дмитро Пєсков, речник президента Росії, назвав слова політика з Таллінна «неприйнятними» і «абсурдними». В свою чергу, у російському Міністерстві закордонних справ заявили, що Тартуський мирний договір, на який посилаються естонці, «більше не діє».

Чи діє Тартуський мирний договір?

Мирний договір між Естонією і радянською Росією був підписаний 2 лютого 1920 року у місті Тарту. Документ фактично став першим задокументованим підтвердженням, у якому офіційно визнавалась незалежність балтійської країни. Складений російською та естонською мовами договір пізніше був перекладений французькою і англійською і зареєстрований у Лізі Націй.

На офіційному порталі Організації Об’єднаних Націй у розділі міждержавних документів Ліги Націй знаходимо Тартуський мирний договір.

Цей документ не вписується в сучасну риторику російських політиків і кремлівських державних ЗМІ про росіян – як про «вічний народ-переможець». У договорі з естонцями Москва – як переможена сторона – повністю відмовляється від усіх претензій царської Росії до Естонії. А ще визнає захоплені території, військові фортеці, кораблі й зброю – естонськими. Крім цього, Москва протягом двох місяців після укладання Тартуського миру зобов’язалась перерахувати до скарбниці Естонії 15 мільйонів рублів золотом.

Але цікавішим є розділ із детальним описом – де саме має проходити кордон між Естонією і радянською Росією.

Посилання на Тартуський мирний договір щодо державних кордонів нині внесене до Конституції Естонії. Усі країни-члени ООН, які визнали незалежність балтійської республіки, вважають її правонаступницею не радянської ЕРСР, а саме Естонської Республіки, яка існувала до Другої світової війни. Так вважають усі, крім Росії.

Речниця МЗС Росії Марія Захарова 30 січня вчергове наголосила, що Тартуський мирний договір «є нечинним і належить історії», бо обидві сторони, які його підписали, мовляв, опинились у складі одного суб’єкта міжнародного права – СРСР.

У свою чергу, в МЗС Естонії заявили, що Таллінн приєднання країни до СРСР вважає анексією. Спікер парламенту Хенн Пиллуаас додає: Москва просто вчергове порушує міжнародні зобов’язання.

«МЗС Росії не раз заявляло, що Тартуська мирна угода недійсна, що це лише історичний документ. Але не все так просто. Якщо одна з держав порушує якусь угоду, це не робить автоматично угоду недійсною», – переконаний естонський політик.

Що думають жителі сходу Естонії та їхні гості з Росії?

Естонське прикордонне місто Нарва і весь північно-східний регіон Іда-Вірумаа на 90 відсотків заселений росіянами за національністю. За соціологічними опитуваннями, чимало місцевих жителів симпатизують політиці президента Росії Володимира Путіна. Більшість місцевих, із якими ми спілкувалися, не підтримують територіальні вимоги Таллінна до Москви. Так само, як і росіяни, які переходять прикордонний міст між Івангородом і Нарвою. Більшість із них чи не щотижня їде сюди за європейськими продуктами, забороненими в Росії.

Серед громадян Росії, які різко реагують на запитання про естонські «територіальні претензії», зустрічаємо і тих, хто не проти перегляду кордонів.

Це подружжя пенсіонерів із Санкт-Петербургу приїжджає до Нарви за продуктами двічі на місяць. Вони кажуть, що втомились від московських телеканалів, які розповідають «про ворогів, якими оточена Росія». Самі ж вони від Естонії небезпеки не відчувають, тому в перегляді кордонів нічого поганого не вбачають.

«Якщо народ захоче цього – тоді можна, за згодою можна. Ну, і якщо естонці не будуть тут росіян утискати. Взагалі, це все має вирішуватись у рамках добросусідських відносин», – пояснює свою позицію подружжя росіян.

Чому саме зараз?

У самій Естонії насправді далеко не всі політики підтримують висування територіальних претензій на адресу Москви. Серед супротивників – прем’єр-міністр Юрі Ратас і президентка республіки Керсті Кальюлайд. Остання, до слова, запрошена Володимиром Путіним до Москви – на святкування російського «дня перемоги» 9 травня. У відповідь Кальюлайд запропонувала президентові Росії відвідати Форум угро-фінських народів, який відбудеться влітку в естонському місті Тарту.

Можливо, через потепління у стосунках між Таллінном і Москвою член правої Народної консервативної партії Естонії (EKRE) Хенн Пиллуаас і вирішив знову оголосити «територіальні претензії» – щоб завадити подальшому зближенню з Росією. Партія EKRE – єдина політична сила, яка не підтримала чинну президентку Керсті Кальюлайд на останніх виборах (в Естонії, яка є парламентською республікою, президента з головно церемонійними функціями обирає парламент).

Але сам Хенн Пиллуаас наполягає: для нього головними є національні інтереси Естонії. Повернення Росією міст Івангорода і Печор він вважає справою часу.

«Ми цілі 50 років чекали на власну незалежність, і ми її дочекались. Зараз ми чекаємо, поки в Росії з’явиться демократичний уряд, який дійсно буде зацікавлений у добросусідських відносинах. Коли це станеться – невідомо. Але ми можемо чекати 50 років, 100 років – у нас є терпіння», – заявив спікер парламенту Естонії.

Вже 11 лютого ще одна естонська партія підтримала претензії до Росії щодо повернення Івангорода і Печор. Голова коаліційної партії Isamaa («Вітчизна») Хелір-Валдор Сеедер заявив, що сучасний кордон із Росією не є «практичним» і не відповідає національним інтересам Естонії.

Повне інтерв’ю Радіо Свобода з Хенном Пиллуаасом