Між ними була солідна різниця у віці ‒ 20 років. Однак це не завадило їм співпрацювати і дружити. Спілкування двох геніїв ‒ завжди неординарне явище. А саме такими людьми можна по праву назвати Ісмаїла Гаспринського та Агатангела Кримського.
Ісмаїл Гаспринський ‒ видатний кримськотатарський громадський діяч, видавець, письменник, реформатор тюркського та мусульманського світу.
Його молодший товариш Агатангел Кримський ‒ філолог, лінгвіст-поліглот, поет, перекладач, основоположник українського сходознавства. Він народився в 1871 році у Володимирі-Волинському. На його походження вельми красномовно вказує прізвище ‒ батько був родом з кримських татар, його предки покинули Бахчисарай наприкінці XVII століття, влаштувавшись у Білорусі (на той момент це була територія польсько-литовської Речі Посполитої).
Вивчення їхньої творчої спадщини ‒ захоплива та цікава інтелектуальна подорож. У нас трохи відомостей про спілкування двох геніїв, проте ми маємо у своєму розпорядженні велику статтю Агатангела Кримського про Ісмаїла Гаспринського. Розділ про життя та діяльність Гаспринського представлений у праці Агатангела Кримського «Література кримських татар».
На самому початку Кримський наголошує на важливій історичній вісі: «Кінець процвітання кримськотатарської літератури ХV-ХVIII століття поклало російське завоювання Криму». Не стало ханів, не стало меценатів, припинилася літературна діяльність, кількість читачів «сильно зменшилася через масову еміграцію кримських татар до Туреччини». Таким чином, пише Кримський, «давня література завмерла і... потроху почала зовсім забуватися».
Зафіксував тенденцію в середовищі кримськотатарської аристократії ‒ обрусіння та часткову асиміляцію
Агатангел Кримський зафіксував негативну тенденцію в середовищі кримськотатарської аристократії в цей період ‒ обрусіння та часткову асиміляцію, оскільки представники мурзачества (дворянства) рано долучалися до російської культури ‒ навчалися в російській школі, а потім служили на урядовій або військовій службі, ‒ втрачаючи при цьому кримськотатарську ідентичність.
Втім, у більшості кримських татар доступу до елітної освіти не було. Що стосується загальноприйнятої освіти, то «вона була в руках консерваторів-клерикалів», зазначає Кримський. Навчання в мектебе (початковій мусульманській школі) та медресе було архаїчним («дитину більше затуркували, ніж навчали», пише Кримський). Такий стан справ існував навіть у найпрославленішій духовній школі вищого ступеня ‒ Зинджирли медресе в Бахчисараї, яка була заснована ще при ханові Менглі-Гірєї близько 1500 року.
Так тривало до початку 1880-х років, коли, за словами Кримського, «почалася епохальна просвітницько-письменницька діяльність Ісмаїла Гаспринського ‒ освіченого, передового педагога та літератора. Він був мурза (дворянин), освіту здобув у Москві, у Парижі (1871-1874), у Константинополі (1874-1875)».
Він був мурза (дворянин), освіту здобув у Москві, Парижі, Константинополі
Детально зупиняється Агатангел Кримський на настільки значимій події в біографії Гаспринського, як створення і випуск газети «Терджиман». Кримський пише: «У 1883 році в столітню річницю російського завоювання Криму він заснував, двома мовами, у Бахчисараї російсько-татарську газету «Терджиман» («Перекладач»), і вона упродовж багатьох років систематично пропагувала нові методи у шкільній науці для татар і нові передові ідеї в мусульманському житті... Головну свою енергію Гаспринський віддав газеті «Терджиман», редагував він її до самої смерті, понад тридцять років. Газета згуртувала навколо себе місцеві культурні сили».
Підсумовуючи значення цього видання, Кримський писав: «Терджиман» понад два десятки років був єдиною (або мало не єдиною) мусульманською газетою, з величезним впливом на всіх тюрків; і тому, наприклад, казанські татари згадують ім'я Ісмаїла Гаспринського як велике ім'я у своїй власній історії літератури.
Кримський детально зупиняється на літературній діяльності Гаспринського: «Ісмаїл Гаспринський був не тільки талановитий журналіст і педагог, але й письменник-белетрист. Іноді він публікував белетристичні переклади («Робін Крузо»), іноді писав власні твори. Любив він форму «подорожніх записів», як у подорожі «мулли Аббаса Французького»; частина з них склала утопічну повість «Дар-ур-рахат» («Край вічного блаженства») про ідеальну мусульманську висококультурну країну, яка нібито вціліла в недосяжно-неприступних горах південної Іспанії, як залишок Гранади, яку наприкінці XV століття зруйнували іспанці. Роман Гаспринського «Кунъ догъды» («Сонце зійшло»), опублікований у середині 1890-х роках у «Терджимані», більшою мірою має характер автобіографічний».
Кримський вказує, що після революції 1905 року Гаспринський, окрім «Терджимана» почав видавати в Бахчисараї сатиричний журнал «Ха-ха-ха!», журнал для мусульманських жінок «Алеми-Нисван» («Жіночий світ») та журнал «Алеми Субьян», «важливий для історика татарської літератури через те, що в ньому вперше виступили деякі молоді письменницькі сили, які потім перетворилися на значних татарських письменників (наприклад, Лятіф-заде)». Він пише про те, що Гаспринський брав участь у створенні в Петербурзі органу думських депутатів-мусульман («Миллет» ‒ «Нація»), виступав на політичних всеросійських з'їздах російських мусульман.
Агатангел Кримський зазначав найважливіше значення діяльності Гаспринського як духовного вчителя, наставника цілої плеяди кримськотатарських інтелектуалів – поетів, письменників, журналістів –Абдулли Лятіф-заде, Алі Боданінського, Османа Акчокракли, Ісмаїла Леманова, Асана Сабрі Айвазова. Всі вони, як і багато інших його молодих послідовників, продовжили головну справу свого великого вчителя – просвітництво і відродження кримськотатарського народу на його єдиній батьківщині в Криму.