«Перекладач» (Терджиман) буде служити в міру сил провідником тверезих, корисних відомостей з культурного життя в середовище мусульман і назад, знайомити росіян із їхнім життям, поглядами і потребами. Усвідомлюючи всю важливість і труднощі взятого на себе завдання, редакція зміцнює себе надією, що серед суспільства знайдеться чимало поважних обізнаних людей, які не відмовлять їй у співчутті та допомозі своїми працями». Цими словами редактора відкрилася 132 роки тому нова газета «Терджиман» (Перекладач), якій була передбачена дійсно славетна доля. Перший номер «Терджимана» побачив світ 10 квітня 1883 року...
Ініціатором створення газети став видатний громадський діяч і публіцист, видавець, письменник Ісмаїл Гаспринський. Довгий час «Терджиман» залишався однією з небагатьох тюркських газет в Росії. Газета, що стосувалася найбільш злободенних тем життя людей, друкувалася кримськотатарською та російською мовами. Спочатку це був тижневик, а потім газета виходила і три рази на тиждень, і щодня. Вона проіснувала до самої смерті Гаспринського в 1914 році, а потім ще чотири роки виходила під редакторством його сина – Рефата. 20-річний ювілей «Терджимана» в 1903 році перетворився на загальнонаціональний форум, який закріпив за Гаспринським статус «батька нації» російських мусульман.
Отже, на сотому році життя Криму у складі Російської імперії у корінного народу півострова з'явилася газета...
На сотому році життя Криму у складі Російської імперії у корінного народу півострова з'явилася газета
І вже через кілька днів в одній з публікацій «Терджимана» задавалося риторичне питання – яке прозвучало по суті як основна мета нового видання: «До якого ж часу ми будемо занурені в морок невігластва... Відкриємо ж нарешті наші очі, поглянемо на самих себе і порівняємо своє становище з таким у інших народів. Учитель і майстер все – це знання. Всі твори європейської цивілізації – від нитки до голки – вивчаються і створюються силою знань і училищ. Якщо так, то чому ми настільки бездіяльні?».
«Вчитися наукам від колиски до труни» – такий основний принцип видання та девіз, сформульований великим просвітителем...
І ще один лейтмотив нового видання: «Коран наша священна книга. Він закликає нас вчитися, працювати і жити доброчинно. Просвітництво служить людині. Коран і просвітництво не заважають один одному, як думають багато мусульман... Для добробуту тіла – знання».
Чому може навчити жебрак, який постійно перебуває в турботі про найе елементарніше і насущне, учителю?
Але, на жаль, відзначає видання, – немає нічого дешевше за працю татарського вчителя. «Немає нічого більш забутого і забитого, як татарський учитель», – з гіркотою зазначає «Терджиман» в одній зі статей. І правда – чому може навчити жебрак, який постійно перебуває в турботі про найелементарніше і насущне, учителю?
Як і будь-яке періодичне видання, газета описує повсякденні події кримської життя. Так, 8 березня 1884 року «Терджиман» «із задоволенням» повідомляє про відкриття училища в селі Кок-Таш Феодосійського повіту. На відкритті зібралися 33 учні місцевих жителів кримських татар. «Училище відкривається на кошти казни, але як видно, при теплій участі жителів». Обіцянку допомагати новій школі дали заможні мурзи. «Славна справа, – підсумовує газета, – треба намагатися лише, щоб завжди були учні».
У фокусі уваги видання виявляються найбільш злободенні теми життя кримських татар. У жовтні 1885 року і згодом газета звертала увагу на тяжке становище Медресе «Зинджирли»: «Чотириста років тому другий хан Криму Менглі Гірей... для навчання та просвіти свого народу збудував в Бахчисараї солідну кам'яну будівлю – медресе і влаштував в ньому фонтан... Хан похований в особливому мавзолеї (дюрбе) біля спорудженого училища і як би духовними очима з року в рік стежить за ходом навчання... Але, на жаль, наше зухвале і здрібніле покоління не чутливе до духовного впливу... Що б сказав хан-жертводавець, якби міг бачити положення свого медресе. О, він потріпав би чимало нагайок на наших товстих спинах за те потворне становище, в якому ми утримуємо його медресе на заповідані ним же багаті кошти», – з обуренням пише «Терджиман».
Болюча тема Криму – безземелля кримських татар і, як наслідок, їх зубожіння
А ось ще одна болюча тема Криму – безземелля кримських татар і, як наслідок, їх зубожіння. Проблема ця була в епіцентрі уваги «Терджимана» від самого початку його існування.
Видання пропонувало вирішити земельне питання за допомогою вакуфних земель (вакуфні землі – це землі, вилучені з цивільного обороту і призначені на релігійні та благодійні цілі – Г.Б.) за рахунок поселення на них безземельних кримських татар. Саме тому газета вельми позитивно реагувала на такого роду ініціативи, що походили вже від уряду. Втім, земельна проблема в Криму ні в ХIХ столітті, ні до революцій 1917 року, ні пізніше так і не вирішилася...
Ще одне варте уваги повідомлення датоване лютим 1886 року. З нього читач дізнається, що 4 лютого в Бахчисараї вперше відбудеться вистава кримськотатарською мовою. Що цікаво, грали в цій виставі... – вірменські артисти з Тифліса. За повідомленням газети, через кілька днів, вистава відбулася, і привабила не тільки кримських татар, але й грецьку і караїмську молодь.
«Кожна людина повинна шукати спокою і щастя на своїй батьківщині, а не у вигнанні»Цитата з газети
21 вересня 1886 року газета нагадує читачам про те, що чверть століття тому в Туреччину вимушено емігрували кримські татари: «Тисячі з них загинули на чужині, всі розорилися, а деякі повернулися назад». Не розглядаючи причини та ролі царського уряду в цій еміграції, газета зауважує, що «переселення справа небезпечна і важка... Кожна людина має шукати спокою і щастя на своїй батьківщині, а не у вигнанні». Це безумовно вірне зауваження актуальне і сьогодні...
Знаменитий татарський публіцист Джамал Валід так відгукувався про значення «Терджиману» і його редактора-видавця Ісмаїла Гаспринського: «Його газета видавалася 1-2 рази на тиждень в невеликому форматі і в невеликій кількості примірників, але дія, виконана цим маленьким листком, була в тисячу разів важливіша за вплив російського «Нового часу» або англійського гіганта на кшталт «Таймс». Минуло багато років, і вже плоди його старанної роботи виростали на його очах. Під впливом «Терджимана» відкривалася в різних кінцях Росії маса нових шкіл, багато благодійних установ, починалася літературна діяльність. Мусульмани Росії за допомогою «Терджимана» знайомилися і спілкувалися один з одним. Газета спонукала одних до вдосконалення знань, інших до громадської роботи, третіх до літературної та педагогічної діяльності. Не минуло й десятка років, як Гаспринський знайшов собі сотні прихильників, які розвивали і поширювали ідеї великого вчителя».
І хоча, за словами Валіда, після 1905 року «Терджиман» дещо втратив своє «загальне значення», ім'я його редактора – Ісмаїла Гаспринського – продовжувало користуватися величезною пошаною серед всіх мусульманських народів Росії, про що свідчили одностайні вдячні відгуки з нагоди 25-річного ювілею газети. А смерть Гаспринського «як грім подіяла на мусульманську читаючу публіку».
Що ж, напевно, кожен видавець, редактор і кожна газета мріють про подібну долю і про те, щоб через сторіччя про них згадували добрим словом – як це трапилося з «Терджіманом»...
Гульнара Бекірова, кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
