1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.
(Продовження. Попередня частина тут)
Російські революціонери і євреї (продовження)
Ми багато сперечалися з цього питання [тобто про вбивство Петра Столипіна] з друзями-євреями, завдяки чому мої знання про Росію значно розширилися. У Парижі були зорганізовані кілька зборів на цю тему, російські революціонери виголошували палкі промови. Я відчував глибоку повагу і прихильність до цих людей. Вони жили далеко від своєї батьківщини, на чужині, у злиднях, діяли в ім'я найвищих і найсвятіших ідей, я вважав їх ідеалістами, людьми, позбавленими будь-якої матеріальної жадібності і прагнення до вигоди, близькими до Аллаха і вічності. Деякі з них прибули до Парижа, втікши із Сибіру, де провели роки у стражданнях, деякі перед цим роками гнили у царських в'язницях, інші втратили у цій боротьбі найближчих. Незважаючи на це, вони не вагалися, продовжуючи наполегливо, впевнено йти обраним шляхом. Бути як вони... Це була моя найважливіша мета.
У 1911 році з'явилася новина про гадане вбивство євреями в ритуальних цілях у Києві хлопчика-християнина на ім'я Андрій Ющинський. У всьому світі в єврейській і соціалістичної пресі вирували пристрасті. В ході процесу над [Менделем] Бейлісом, звинуваченим у цьому злочині, у важливих центрах Європи і Америки пройшли численні мітинги протесту. Також і у Парижі соціалістична партія і російські революціонери організували низку зборів. Я брав участь у всіх. На одному з них я почув одну з найкращих промов [Жана] Жореса. Київський суд звільнив Бейліса від звинувачень, але звівши наклеп, що хасиди, все ж, вдаються до такої практики, оголосив винним мозаїзм [букв. «Закон Мойсея», тобто іудаїзм]. Бейліс через Париж вирушив до Америки, ставши дуже важливою темою для всієї світової преси.
Я не вважав слушними виступи проти євреїв тільки тому, що вони були євреями
Всю цю велику бурю, що вибухнула навколо Бейліса, я вважав природною. Я припускав, що світовий соціалістичний рух і російські революціонери, організовуючи протести, черпають натхнення у власних принципах, у власному розумінні права і справедливості. У той час я не помічав силу євреїв у міжнародних організаціях, їхній вплив на розумові течії у кожній країні і те, як досконало вони працюють разом, якщо йдеться про їхні національні інтереси — без класових або ідеологічних розрізнень. До тієї пори я трохи чув про сіоністський рух, але, на мою думку, для проповідування єврейської справи на міжнародному рівні та для визнання важливості цього питання єврейська соціалістична партія Бунд прислужилася більше, ніж сіоністи. У той час я дізнався про ці аспекти з промов, виголошених на мітингах. Бунд не зупинився на вихованні молодих єврейських революціонерів, але спробував забезпечити їхній вплив на революціонерів інших народів, проникнувши у їхні ряди. Я не вважав слушними виступи проти євреїв тільки тому, що вони були євреями. З іншого боку, я не сумнівався, що царизм буде використовувати усі види репресій. Найважливішим з усього цього було те, що для мене все, що уражало царизм, будь-яка антицарська діяльність, було священним. Повалення царської тиранії ... Будь-кого, хто прагнув цього, я визнавав союзником.
Триполітанська війна
29 вересня 1911 року Італія оголосила війну Туреччині. У ноті від 23 вересня італійці пред'явили претензію, що «османські офіцери разом із прихильниками «Cemiyeti İttihat ve Terakki» [«Товариства «Єднання і прогрес»] підбурюють фанатичних і неосвічених людей проти італійської держави та її жителів». У той же день Висока Порта [тобто Османська імперія] відповіла на вказану ноту. 28 вересня італійці прислали другу, більш різку ноту. Наступного дня Туреччина відповіла на неї. Незважаючи на обмін документами, Італія оголосила війну.
Французька соціалістична партія перейшла у наступ. На великому мітингу, в якому також брав участь Жорес, позиція Італії була піддана критиці. «L'Humanite» [«Людство»] у найрізкіших словах засудила імперіалістичну політику капіталістичних країн Заходу. Жорес із великим завзяттям і винятковим чуттям проаналізував ситуацію і підкреслив, що найважливішим обов'язком соціалістів у всьому світі сьогодні є запобігання війні. Промова Жореса і статті, які він опублікував у зв'язку із Триполітанською війною, змусили мене полюбити його ще більше.
«İttihat ve Terakki» зцілити Туреччину
«İttihat ve Terakki»... Вороги Туреччини вважали своїм обов'язком атакувати це товариство. Імперіалісти за всяку ціну не хотіли дати можливості «İttihat ve Terakki» зцілити Туреччину – «хвору людину Європи». Хіба революція 1909 року, проведена в Туреччині силами саме «İttihat ve Terakki», не була реакцією на пакт, укладений проти Туреччини 10-11 червня королем Англії Едуардом VII із царем Миколою II у Ревелі [з 1918 року — Таллінні]? Турецька революція була не тільки бар'єром для антитурецьких дій імперіалістів, але також потрясінням, що загрожувало у перспективі їхнім ненаситним апетитам, спрямованим на весь Схід. Тому було природним, що імперіалістичні держави разом із балканськими країнами виступили проти «İttihat ve Terakki». Було легко зробити висновок, що є причиною цього. Важче було зрозуміти, чому внутрішні вороги також виступають проти цього товариства за кожної нагоди.
Визнаний одним з найважливіших політиків епохи [султана] Абдул-Хаміда II і мешрутієта, старий [прем'єр-міністр] Каміль Паша у знаменитому меморандумі, врученому їм султану [Мехмеду V] 7 грудня 1327 [1911] року, а потім опублікованому у пресі, писав: «Італія, як стверджує перша нота, передана італійським посольством, хоче здійснити вторгнення і опанування Триполі та Бенгазі шляхом оголошення війни не в Високій Порті, а «Cemiyeti İttihat ve Terakki». Наче цього було недостатньо, стверджуючи, що «помилкова позиція уряду, який піддався впливу і тиранії «Cemiyeti İttihat ve Terakki», відкриває шлях до розділу Туреччини, і особливо зосередившись на «загрожених меншинах», відповідальність за всі нещастя він поклав на «Cemiyeti İttihat ve Terakki».
Однак «Cemiyeti İttihat ve Terakki», незважаючи на атаки зовнішніх і внутрішніх ворогів, мужньо робило все можливе, аби виконати свій національний обов'язок. Енвер Паша, Мустафа Кемаль, [Сулейман] Фетхі Бей та інші найвидатніші з-посеред молодих і жертовних офіцерів, творців турецької революції, таємно, незважаючи на виниклі труднощі, поспішили на захист Триполі. Там, за допомогою нечисленного турецького гарнізону, вони готувалися захищати арабських патріотів. Вони заклали основу оборони, яка протягом багатьох років утримувала італійців від маршу з узбережжя у глиб країни...
Іслам містить у собі усі принципи, що стимулюють прогрес і соціальну взаємодопомогу
Під час Триполітанської війни я випадково познайомився із Фехмі Бєєм –одним з єгипетських студентів, які навчалися у Парижі. Інтелігентний, спраглий знань, із широкими поглядами, високим моральним духом і громадянською відвагою, він зачарував мене. Він був на 6-7 років старшим, ніж я. Певного разу він привів мене на зустріч із мусульманськими студентами, які збиралися у кімнатці над кафе «Soufflot». Так я познайомився із арабським національним рухом і переконався у єдності, що панувала серед арабської молоді. Єгипетські студенти не приховували свого обурення італійською агресією.
З розмов, які у мене пізніше відбулися із Фехмі Бєєм, я зорієнтувався, що арабська молодь розділена на два табори. Перші — прихильники погляду, що думаючи передовсім про свою батьківщину, не можна нехтувати згуртованістю із неарабським населенням країни. Мусульманська єдність для цієї групи була істотною. Другу групу становили ті, для кого головним гаслом була незалежність Єгипту, вони згадували про славу епохи фараонів, досягнення стародавнього Єгипту, вони бачили наріжну роль своєї країни у становленні світової цивілізації. У той час вони були у меншості. Фехмі Бей був гарячим прихильником рівночасно і арабської єдності, і зміцнення мусульманського братства. Він написав надзвичайно цікаву і важливу роботу про ідею святості у мусульманської релігії. Він представляв погляд, що іслам містить у собі усі принципи, що стимулюють прогрес і соціальну взаємодопомогу, стверджуючи, що його занепад відбувається не через саму релігію, а викликаний фанатизмом і невіглаством.
Далі буде.
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту
