1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.
(Продовження. Попередня частина тут)
Новий вчитель французької
З французької літератури завдяки йому я познайомився із «Телемаком» [Франсуа Фенелона]. На його думку, це було найбільше досягнення французької літератури, перлина мови і уяви. Він жив цією книгою. Він вважав, що це була єдина робота, здатна виховати молодь. Хоча цей старий не зіграв головної ролі у моєму вивченні французької мови, можу стверджувати, що це він підживив мою любов до літератури. Тому я згадую його із вдячністю. Він також здійснив на мене вплив своїм життям і своєю філософією. Всупереч стражданням, він був задоволений життям. Він нагадував дервіша. Я був глибоко зачарований його аскетизмом, відмовою від будь-якої похоті та показухи, тим, що він понад усе ставить душевний спокій, його вибором залишатися самотнім, подалі від суспільства і людей – тільки із книгами і власними думками. Коли певного разу я сказав йому, що вступив на право, він серйозно поговорив зі мною – він не визнав право областю знань. Для нього всім була філософія. Він стверджував, що література повинна черпати натхнення більше з філософії, ніж з життя. Тому він рекомендував мені вивчати радше філософію з літературою.
Певний невеликий жест з мого боку дуже зворушив мого старого та чуйного вчителя: одного разу, коли я йшов на його урок, я приніс йому фрукти. Цей мій вчинок настільки його зворушив, що я ще кілька разів приходив до нього із таким подарунком. Посилаючись на мою поведінку, він провів важливе порівняння Сходу із Заходом. Він сказав: «Цивілізація підсилює в людині егоїзм, самолюбство, на Сході ж багатство природи, нерозвиненість економічного життя і, особливо, невелике населення – все це запобігає егоїзмові». Ці слова старця пізніше, бувало, змушували мене задуматися про те, чи впливає негативно цивілізація на мораль. Я пам'ятаю, як він розповів мені про [Жан-Жака] Руссо і рекомендував прочитати «Еміль, або Про виховання». Домашньою роботою він задав мені коротко проаналізувати цей твір з точки зору впливу цивілізації на мораль.
Аллах з нами
У цей період я отримав листа від Ахмета Шукрі, одного з моїх стамбульських друзів. Він писав, що буває в Криму, описав ситуацію на півострові й, зокрема, одну дуже важливу для мене подію. Він повідомив, що перебуваючи на півострові, пішов до моїх батьків, взяв у матері написані мною листи і папери і, після аналізу, спалив ті, які могли б бути небезпечні у випадку обшуку. Він писав, що мама дуже просила, щоб він не спалював ці листи, вона ж бо зберігала їх як сувенір від мене. Він відзначав, що своєчасно знищив ці листи, позаяк, відповідно до того, що дійшло до його вух, тижнем пізніше російські жандарми оточили наше село і провели ретельний обшук у нашому будинку. Він назвав спалення паперів рятівним рішенням.
Вірив, що релігія не є перешкодою для прогресу
Він писав: «Аллах з нами… значить, ми на правильному шляху, раз у той день Аллах надихнув мене думкою перевірити твої листи». Він зробив такий висновок з цієї події не тому, що вивчав богослов'я і був навчений цього в школі, а тому, що він був глибоко релігійний. Він глибоко вірив, що релігія не є перешкодою для прогресу. З цієї причини він пізніше зіграв дуже важливу роль для нашого народу.
Батько шукає поради у Ісмаїла Бея Гаспирали
Згаданий лист мого товариша також дав відповідь на питання, над яким я ламав голову раніше: навіщо мій батько вирушив до Бахчисарая? Справа в тім, що мій батько побачив сцени з паризького життя у кіно. Він вирішив, що те, що було показано на екрані – танці та любовні сцени – є абсолютно неправильним, і що така обстановка розбестить мене, внаслідок чого він прийшов до висновку, що я не повинен навчатися у такому місті. Однак одночасно з обережності він вирішив, що було б правильно поговорити про це з Ісмаїлом Беєм Гаспирали [Гаспринським]. Той заявив, що картини, показані в кіно, – це тільки одна сторона медалі, а інша сторона – це цілковито інший світ. Він підкреслив, що не вважає, що моє перебування у Парижі зашкодить моїй моралі, і додав, що батько повинен бути щасливий з того, що його син здобуває знання у Парижі. В результаті батько ухвалив рішення вислати мені гроші. Почуття пошани і прихильності, яке я відчував до Ісмаїла Бея, після цього випадку в мені посилилося. Вдячність йому я ношу у своєму серці.
Я записуюсь на право
Прийшов час записуватися на право. Я подав заяву, надавши завірене свідоцтво із ідаді [тобто старших класів закінченої Сейдаметом стамбульської школи «Numune-i Terakki»]. У секретаріаті факультету через запис у моєму паспорті мене хотіли зареєструвати як росіянина. У свою чергу я наполягав на тому, що у мене й справді є російське громадянство, але за національністю я татарин. Хоча я довго сперечався зі службовцем, мені не вдалося його переконати. З цією проблемою я пізніше зіткнувся і серед французької інтелігенції – більшість французів визначають національність на основі документа, що змішує національність із громадянством.
Мене хотіли зареєструвати як росіянина
Навчальний рік почався, я став відвідувати заняття. Після полудня я займався у бібліотеці факультету, вечорами – у бібліотеці Сент-Женев'єв. Після десятої вечора я читав у своїй кімнаті твори французької літератури.
Абдурахім [Сукуті] також удосконалив свою французьку мову. Але, на жаль, його батько не вважав за доцільне залишити його у Парижі. Його брат, який обіцяв, незважаючи ні на що, надсилати гроші, у свою чергу був не в кращій фінансової кондиції. У зв'язку з цим ми влаштували Абдурахіма помічником в аптеці, в якій працював Кертікян. Він трудився там деякий час, але, врешті-решт, повернувся до Криму. Я був дуже засмучений тим, що йому не вдалося вчитися у Парижі. Хоча ми переконували його залишитися з нами, він не витримав. Коли він отримав звістку, що його брат пішов у запій і виявив надмірно велике бажання їздити до Москви, то ухвалив рішення повернутися.
Російські революціонери і євреї
Через кілька днів після початку занять в університеті я познайомився із двома єврейськими студентами з Росії. Один був родом з Акмесджіту. Обидва були інтелігентні, працьовиті, і з ліво-соціалістичними переконаннями. Через них я познайомився із діючими у Парижі російськими революціонерами, бібліотеками, газетами та видавництвами. Завдяки моєму знайомству із ними я слухав доповіді [Анатолія] Луначарського [пізніше – першого наркома освіти радянської Росії] про соціалізм і мистецтво. Я дізнався про боротьбу, яку вів [Володимир] Бурцев [знаменитий журналіст-розслідувач початку ХХ століття] проти російської таємної поліції [т.зв. «охранки»]. Я з великим інтересом спостерігав за справою [Евно] Азефа. Він був людиною, котра завоювала повну довіру фракції, що керувала терористичним крилом [партії] соціалістів-революціонерів. Бурцев висунув Азефу звинувачення у тому, що той співпрацює із російською таємною поліцією, і довів це. Ми стежили за розвитком подій, ми довідалися, як Бурцев у мюнхенській пивоварні вів розмови із Азефом і як викрив його. В результаті Азефу вдалося замести сліди і втекти. У Бурцева полетіло каміння. Пізніше, однак, все визнали, що розкривши справжнє обличчя Азефа, він зробив велику послугу революційному рухові. Я регулярно читав газету Бурцева – тижневик «Майбутнє».
Я був задоволений тим, що тиран убитий
14 вересня 1911 року у Києві революціонером [Дмитром Богровим], що проник у ряди таємної поліції, був убитий знаменитий [Петро] Столипін, прем'єр-міністр Росії [насправді 1(14) вересня стався замах, смерть наступила 5(18) вересня]. Ця подія надихнула російських революціонерів на діяльність. Знищення революціонером цього страшного ворога порадувало і мене. Я був задоволений тим, що тиран убитий. Мої єврейські товариші краще розуміли значення Столипіна, краще зналися на російській дійсності. У радості революціонерів через смерть прем'єр-міністра була ще одна причина. Справа в тім, що Столипін старався запобігти революції, намагаючись усунути фактори, що провадили до неї. Він вжив заходів для значного збільшення в Росії числа селян – дрібних землевласників, він намагався домогтися швидкої реалізації цього проекту. У такий спосіб повинна була зникнути спільна сільська власність – мир, яку російські соціалісти вважали фундаментальним чинником, що вів до революції. Столипін також зміцнив позиції буржуазії та вжив деяких заходів для поліпшення життя робітників.
Далі буде
Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту
