Україна запровадила воєнний стан у прикордонних з Росією областях, що діятиме до 26 грудня. Прикордонна служба перейшла на посилений режим роботи, але що змінилося для звичайних жителів міст і селищ уздовж державного кордону? Чому багато українців продовжують їздити до Росії і які «страшилки» про Україну розповідають росіяни? Журналісти спеціального проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії» побували по обидва боки українсько-російського кордону та шукали відповіді на ці запитання.
Невелике містечко Шебекіно у Бєлгородській області Росії. Місцеві жителі розповідають, що раніше це було «місто хіміків».
«У всіх була робота, у всіх була зарплата, ну а тепер ось так. Зараз у нас просто курортне місто, можна сказати, – річка та ліс», – розповідає місцева жителька.
Із Шебекіно до Харківської області – 10 кілометрів. Але в Україну місцеві жителі зараз їздять нечасто, хіба що до родичів.
«Ми зробили закордонні паспорти, зробили виклики, все одно у зв’язку з останніми подіями тато не може виїхати до своїх родичів», – розповідає жителька міста Анастасія Костоглодова.
Те, що до кордону рукою подати, на життя російського районного центру зараз не впливає. Зовні все спокійно і з українського боку.
Воєнний стан у прикордонному Глухові
Україна, Сумська область, місто Глухів. Звідси до російського кордону – усього 15 кілометрів. Зараз тут діє воєнний стан. У провінційному містечку все як зазвичай – на вулицях немає військових, паніки серед людей також немає. Місцеві кажуть: нічого не змінилося. Дехто впевнений: воєнний стан треба скасовувати.
На місцевий ринок до початку бойових дій приїжджало багато росіян. Але останнім часом таких одиниці.
«Мало, зовсім мало. Один, знаю їздить чоловік – дріжджі бере. Сказав, що дешевше у нас, а так...», – розповідає продавець на глухівському ринку Віктор.
Тепер головні покупці на цьому ринку – пенсіонери. Ті, які молодші, з міста поїхали, розповідають глухівчани.
«У нас тут вже, в принципі, й працювати нікому. У нас залишилися старі, студенти і «шизики», – каже місцева жителька Тетяна.
«Знайомі, сусіди – багато виїжджає. Працювати переважно на заробітки їдуть. Якби я був здоровіший, теж поїхав би», – додає житель Глухова Петро.
Автобуси з Глухова до Росії курсують нечасто. Кілька рейсів на тиждень – з Києва і Сум у Москву.
«Я до Росії не їжджу. У мене – син в Росії. Він – громадянин Росії, але він сюди не їздить. Він боїться», – каже глухівчанка Тетяна.
По той бік кордону: що кажуть росіяни?
Водночас у російському Шебекіно «страшилки» про Україну – звична справа. Серед причин побоювання називають як «терористів», так й «легалізацію наркотиків в Україні». Вони чергуються з розмовами про «дружбу народів».
«Всі розуміють, що саме я у конкретної людини в Україні, у харків’янина, нічого не відбирала, я ні в кого не стріляла. Я так само мирно налаштована до цих людей», – каже жителька Шебекіно Валентина Єгупова.
«Ми їздити туди зараз перестали, бо побоюємося трохи – там же ці люди, терористи бігають», – розповідає жителька Шебекіно Інна Неронова.
«Наркотики, ось це ось все, легалізували наркотики. Тож зараз там не найкращий час та місце для проживання», – переконаний житель російського містечка Прохор Ненедін.
Пункт пропуску «Шебекіно» з російського боку працює, але машин тут небагато. За час війни у селі Нова Таволжанка, де проходить кордон, з’явився паркан.
«Ми повинні бути насторожі, тому що самі розумієте – у нас прикордонна зона, бозна-які там у них в голові думки», – переймається жителька Шебекіно.
Соснівка і незнайомці з камерою
З українського боку кордону журналісти «Донбас.Реалії» з Глухова їдуть ще ближче до Росії. Блокпост на в’їзді до села Соснівка вдалося проїхати без зупинок. Тут живе півтисячі українців.
«В понеділок їхав о 4-й годині, поставили знаки, але я не звернув уваги, в маршрутці, просто повна була, а так не знаю, начебто нічого не змінилось», – розповідає житель села Соснівка Михайло. За його словами, на блокпосту зупиняють легкові автомобілі, а от пасажирів маршруток перевіряють не надто ретельно.
Про появу журналістів місцеві жителі одразу повідомили керівництво села. Виконувач обов’язків старости телефоном викликає поліцейського та прикордонників. Каже: під час воєнного стану тут усі напоготові.
«У нас і охоронці проінструктовані, і кочегари, які цілодобово перебувають на роботі. При виявленні сторонніх людей, чи навіть якихось незнайомців, вони мають мені повідомляти. Я повинен одразу викликати дільничного прикордонника», – пояснює виконувач обов’язків старости сіл Соснівка та Катеринівка Сергій Шестерненко.
Поки журналісти чекали на прикордонника, Сергій Шестеренко запевнив, що в цілому в селі нічого не змінилося. Коли до журналістів «Донбас.Реалії» підійшов працівник прикордонної служби, в.о старости жартівливо назвав журналістів «затриманими диверсантами». За результатом розмови, вести зйомку в прикордонній Сосновці заборонили.
У сусідніх же селах люди розповідають: українці продовжують їздити до Росії, але самих росіян в Україні стало менше.
«На дорозі, дивлюся, так зараз номерів наче не видно російських, саме російських машин. До воєнного стану такі легковики їздили спокійно тут», – каже Анатолій, житель села Заруцьке, що в Глухівському районі.
Ще один житель села Заруцьке упевнений: українців і росіян багато чого пов’язує, тож «ми не можемо просто так взяти і відмовитися від них».
А Микола, житель Білокопитового – ще одного села в Глухівському районі – переконаний, що «ворога треба відбити».
«Вони на нас напали, вони ж агресори. Ну-то яке може бути ставлення до агресора? Його треба відбити і набити йому так, щоб він більше не ліз», – каже житель села Білокопитове Микола.
Утім, за розмовами про війну, політику і дружбу ховається звичайне тихе життя прикордонної глибинки.
