Спеціально для Крим.Реалії
Ми регулярно бачимо повідомлення засобів масової інформації про те, що російські органи влади Криму уклали ту чи іншу угоду або договір з органами влади регіонів Росії. Таких договорів, за словами спікера російського кримського парламенту Володимира Константинова, за 2018 рік було вже п'ятнадцять, а додавши 2019-20 роки, я нарахував масштабних внутрішніх меморандумів, угод, договорів близько двадцяти (можливо, щось ще упустив) та угод з іноземними суб'єктами не менше десяти.
На жаль, ніде немає повідомлень про те, як вони виконуються, яку користь принесли та що вони змінили в житті Криму. Поготів, що засоби інформації органів влади Криму, сайти та газети, не містять текстів самих цих договорів. Вони секретні? Чи закритість текстів має на меті захистити ці договори від контролю та аналізу? Але ж жителі Криму мають право знати, які саме договори укладає влада, як вони виконуються. Тим часом справи з виконанням і користю договорів та угод, як ми побачимо надалі, йдуть не так добре, як із підписанням та мріями.
Москва зобов'язала всі регіони Росії надати допомогу кримській владі
Привертає увагу історія більшості договорів нової влади Криму з регіонами Росії. Вона починалася у 2014 році, коли прихід Росії спричинив крах кримської економіки, курорту та соціальної сфери, і Москва зобов'язала всі регіони Росії надати допомогу кримській владі. Наскільки відомо, тоді в регіонах Росії навіть гроші збирали серед населення нібито «для Криму», хоча доля їх так і залишилася невідомою. Санкт-Петербург, наприклад, постачав автобуси, машини для прибирання міста та інші не зайві для самих петербуржців речі. А ось Татарстан надіслав лише делегацію з президентом Рустамом Мінніхановим на чолі, який умовляв кримських татар скоритися долі та змиритися з новою реальністю.
Інші регіони телефонували до кримської Ради міністрів або до парламенту й питали, що найбільше потрібно надіслати, а чиновники просили все, що могли придумати. Спочатку все це було без будь-яких договорів, і тільки до осені 2014 року з Москви надійшла команда укладати договори спочатку ніби на шефство, а потім і на «довготривалу співпрацю».
Так були укладені договори в одних випадках кримського парламенту, в інших кримського уряду або міністерств з мерією та відомствами Санкт-Петербурга, з районами та відомствами Москви, окремо з МДІМВ, а також з Татарстаном, Башкортостаном, Удмуртією, Саратовською, Ульяновською, Тульською, Курською, Брянською областями, Чеченською республікою, Абхазією, Краснодарським краєм і окремо з Республікою Адигея, з Аланією-Північною Осетією, і вже зовсім нещодавно ‒ з Калінінградською областю, а Ялта ‒ з Краснодарським краєм (з Білоріченським районом).
Якщо оцінювати за публічною інформацією ці угоди, то можна чітко простежити декілька тенденцій.
Кримські угоди й договори, перш за все, мають на меті політичні цілі, зокрема, визнання підписантами Криму в складі Росії
По-перше, кримські угоди й договори, перш за все, мають на меті політичні цілі, зокрема, визнання підписантами Криму в складі Росії, що завжди підкреслюється особливо. По-друге, угоди практично завжди мають військово-політичну спрямованість, обмін ідеями в галузі освіти, перш за все, військово-патріотичного російського виховання. Особливо займається просуванням цих тенденцій спікер парламенту Володимир Константинов (тут, тут і тут). Це завжди ставить контрагентів угод у залежне, часом неприйнятне становище. Наприклад, при укладанні договору з Володимирською областю спікер, пояснюючи важливість співпраці з Кримом говорив, що «нас об'єднує спільна історія та спільні корені, ми переплетені єдиними нитками». У Криму спільна історія і коріння з Володимиром? Це, певно, географічне й історичне відкриття...
По-третє, Крим у договорах та угодах використовує владу регіонів Росії для наповнення свого потоку туристів і курортників. Такі пункти є в усіх угодах. Щоправда, вони домовляються про «взаємні» потоки туристів, але хто з курортного Криму поїде «засмагати й купатися» до Курська, Володимира, Саратова, Тули чи до Удмуртії, Ульяновська, Чечні? Тому в угоді з Калінінградом, до якого з Криму потрібно діставатися три доби, вписані цільові пункти про створення груп та їх фінансування з федерального бюджету. Прикрилися для цього словами про військово-патріотичне виховання школярів. Однак можна вважати, що школярі історію приєднання Росією Калінінграда знають, ну а тепер знатимуть й історію «приєднання» Криму.
Багато міжрегіональних договорів Криму мають на меті спільне виробництво зброї
По-четверте, багато міжрегіональних договорів Криму мають на меті спільне виробництво зброї. Наприклад, у договорі з Удмуртією передбачається не тільки організація військово-промислового туризму в Удмуртію, але й взаємодія військових заводів Криму з концерном «Калашников». Поготів, що Дмитро Рогозін, бувши ще віцепрем'єром Росії, говорив про долучення кримських підприємств до цього концерну. Таким чином, навіть міжрегіональні угоди Криму свідчать про те, що Крим щільно втягнутий у військово-промисловий комплекс Росії.
Практично в усіх договорах та угодах залишаються невиконаними до половини, а то й більше пунктів
По-п'яте, ЗМІ не містять конкретної інформації про виконання договорів Криму, проте є багато непрямих свідчень того, що вони укладені наспіх, без прорахунку необхідних умов і результатів. Наприклад, багато договорів, зокрема з Абхазією, містять пункти про те, що «буде організоване транспортне морське сполучення між Ялтою та Сухумі на теплоході «Князь Владимир». Як ми вже знаємо, цей проєкт так і не отримав путівки в життя, оскільки виявився просто нерентабельним. Однак при укладанні договору він виглядав красиво та обнадійливо, але насправді перетворився на мильну бульбашку. І це не єдиний невиконаний пункт. На думку одного з економістів-експертів з Криму, який просив не називати його, практично в усіх договорах та угодах залишаються невиконаними до половини, а то й більше пунктів. Це свідчення або їх невідповідності реальності, або непотрібності, і того, що вписані вони туди «через політику».
І нарешті, про сенс договорів. У жодному з них не вдалося виявити що-небудь таке, що не можна було б зробити... взагалі без договору. Навіщо укладати договори про розвиток туризму між Кримом та Севастополем, якщо він і до цього розвивався, а покращити його розвиток можна простим спільним рішенням без попереднього договору. Адже у 2014 році, коли жодних договорів не було, всі мобілізовані Кремлем регіони постачали до Криму все, що той просив.
Висновок: договори та угоди Криму з регіонами Росії потрібні для політичного ефекту і для задоволення прагнення чиновників до показухи. Одна справа ‒ зібратися, обговорити в кабінеті, вирішити й виконувати. І зовсім інша справа ‒ на велелюдній міжнародній (!) Конференції під світлом софітів та об'єктивами телекамер підписати папірець у червоній течці, під оплески потиснути один одному руки і... потрапити в усі телевізійні новини, ще нічого не зробивши. Проте аналітики в Кремлі це побачать, оцінять і доповідатимуть нагору. Така у кримських чиновників практика...
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
