У травні 1944 року сталінський режим підготував і здійснив силами НКВС-НКДБ спецоперацію примусового виселення корінного народу Криму – кримських татар. Їх загнали у товарні вагони і повезли у Сибір і Середню Азію. Внаслідок депортації загинув майже кожний другий представник кримськотатарського народу. Тепер Росія, анексувавши Крим, знову чинить тиск на кримських татар.
Весна буяла. Природа ігнорувала війну, яскрава зелень радувала очі, а напоєне пахощами квітів повітря вмикало інстинктивне бажання жити. У цей час – вранці 18 травня 1944 року – у домівки кримських татар прийшли люди зі зброєю.
Понад 32 тисячі бійців військ НКВС обходили усі помешкання кримських татар і оголошували ультиматум: у найкоротший час взяти все необхідне, дітей і немічних старих, повантажитися на вантажівки і під конвоєм їхати до залізничних станцій.
Тих, хто чинив опір, за свідченнями очевидців, розстрілювали на місці.
Нажаханих людей на залізниці «під зав’язку набивали» у товарні вагони.
До четвертої дня 20 травня 1944 року кримських татар у Криму не стало.
Їх відправили в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан, а також у Росію – в Марійську АРСР, на Південний Урал і в Костромську область.
Під час кількатижневої дороги депортованих майже не годували і не поїли. Туалетом слугувала дірка у підлозі вагона.
У телеграмі на ім’я Сталіна НКВС прозвітував про виселення 183 155 осіб. В основному, це були жінки, діти і люди похилого віку. Бо ж чоловіки в цей час іще воювали на фронтах Другої світової війни у лавах Червоної армії.
Самі кримські татари нарахували 423 100 депортованих.
Від нелюдських умов перевезення, а також у перші роки після переселення загинуло понад 46% депортованих кримських татар.
Але й у місцях спецпоселень, завдяки своїй терплячості і працелюбності, кримські татари зуміли пристосуватися і вижити.
Тоді ж, 4 липня 1944 року, НКВС офіційно поінформував Сталіна про те, що спецоперація «переселення кримських татар» завершена.
Але згодом з’ясувалося, що забули про родини кримських татар, які жили на Арабатській стрілці. Щоб не накликати «гнів вождя», 20 липня карателі вигнали людей із домівок, посадили на старий баркас і затопили його в Азовському морі. Тих, хто намагався врятуватися, добили із кулемета.
14 липня 1944 року до Криму дозволили переселитися 51 тисячі людей, переважно росіян. Їм надали для проживання опустілі оселі кримських татар. Заселення Криму російськомовним населенням набуло масового характеру, бо 17 000 спорожнілих кримських колгоспних господарств потребували робочих рук.
30 червня 1945 року радянська влада скасувала автономію Кримської АРСР і приєднала Крим до Російської РФСР.
Чому депортували кримських татар?
Депортація кримських татар є колосальним порушенням прав людини і великим злочином із точки зору сучасного міжнародного права. З огляду на кількість людських жертв, на думку деяких дослідників, депортацію можна прирівняти до геноциду.
Приписування колективної провини й застосування колективного покарання за ознакою етнічної належності є злочином проти людяності, нарівні зі взяттям та розстрілом заручниківПавло Полян
Ось як пише автор одного з новітніх досліджень із історії примусових міграцій в СРСР Павло Полян: «Несправедливість… ‒ у самому прецеденті «покарання народів», що підміняв судові розгляди проти конкретних осіб. Незалежно від будь-якої статистики, приписування колективної провини й застосування колективного покарання за ознакою етнічної належності є серйозним злочином проти людяності, нарівні зі взяттям та розстрілом заручників».
Але 75 років тому депортація кримських татар не була чимось особливим для загальної людожерської політики СРСР.
Спочатку Ленін, а за ним Сталін оголошували «ворогами радянської влади» цілі верстви населення (як, наприклад, українських селян, яких назвали куркулями і виморили штучним голодом), а потім сталінський режим почав карати депортацією цілі народи.
Тож, за звичною для радянських каральних органів (ЧК, НКВС) схемою, кримських татар оголосили «зрадниками» і звинуватили у «пособництві ворогу».
Формальною причиною для цього стало те, що 51-а армія (яка фактично не мала озброєння) не чинила спротиву противникові. Ось як описав ситуацію, що склалася 24 вересня – 16 листопада 1941 року, боєць 476-го полку 51-ї армії Абдураман Барієв у своїх «Спогадах про воєнні роки».
«Було роздано 18 гвинтівок. Решта 700 солдатів із батальйону стояли перед німцями з лопатою та кайлом. Міномети й кулемети були поламані й непридатні…» – розповів Барієв.
Також радянська влада звинуватила кримських татар у співпраці із нацистами, бо окупанти примусили їх створити так звані загони самозахисту.
І ось 11 травня 1944 року виходить постанова Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859. Зокрема, у ній зазначається, що «в період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної армії, в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відзначилися своїми жорстокими розправами щодо радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян у німецьке рабство і масового винищення радянських людей».
Покарання – виселення усіх кримських татар із Криму.
І це при тому, що, лише за офіційними даними, понад 20 тисяч кримських татар воювали у лавах Червоної армії. Є дані про те, що після закінчення війни, у 1945 і 1946 роках, депортували ще майже 9 тисяч кримських татар, які повернулися додому з фронту. Тільки «на спецпоселенні» в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі бойові нагороди.
Натомість більшість істориків вважає, що справжньою причиною депортації кримських татар було те, що СРСР прагнув захопити частину Туреччини і встановити контроль над чорноморськими протоками – Босфором і Дарданеллами. Тому, готуючись до цього нападу, сталінський режим «зачищав» майбутні плацдарми – Крим і Кавказ – від «ненадійного елемента». На Кавказі вибірково виселяли тюрків і калмиків, а із Криму – кримських татар.
Те саме радянські карателі зробили із українцями, які жили на територіях, охоплених активними діями Української повстанської армії (УПА). Так, під час спецоперації «Захід» підрозділи НКВС протягом доби 21 жовтня 1947 року вивезли із Західної України майже 78 тисяч людей до Казахстану і російського Сибіру.
До того ж, усі громадяни «великой страны», які потрапили під нацистську окупацію, автоматично вважалися «ненадійними», а їхні діти та онуки мусили у всіх можливих анкетах – при вступі на навчання чи при оформленні на роботу – обов’язково відповідати на запитання: «находились ли вы или ваши родственники на временно оккупированной территории?».
Сучасна російська влада в анексованому Криму порушує права кримських татар, проводить масові обшуки й арешти.
Україна зібрала і передала у міжнародні суди сотні томів доказів незаконної анексії Криму та порушення прав людей окупаційною владою.
Як вшановуватимуть 75-і роковини депортації
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров звернувся до усіх громадян України, керівників теле- і радіокомпаній, журналістів, блогерів і користувачів соцмереж із закликом 18 травня о 12:00 по всій території України і в окупованому Росією Криму – вшанувати хвилиною мовчання пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу.
Рефат Чубаров поширив відео-метроном хвилини мовчання.
Також опубліковано логотип-символ вшанування 75-х роковин депортації кримських татар.
Як повідомила Радіо Свобода перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джапарова, 18 травня у Національному комплексі «Експоцентр України» (ВДНГ) у Києві о 14-й годині відкриється «надзвичайно емоційний» мистецький проект «Вкрадений Крим».
Від ВДНГ – о 16:30 – стартуватиме автопробіг. А на майдані Незалежності в Києві о 18-й годині вечора розпочнеться жалобний мітинг пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
