Спеціально для Крим.Реалії
Україна вп'яте відзначає День Незалежності фактично без анексованого Криму та окупованих районів Донбасу. Захоплення півострова стало переломним моментом у новітній історії нашої країни. Україна та її суспільство змінилися. Країна перестала бути певним продовженням УРСР. Незмінними лише залишилися геополітичні обставини: Москва, як сотню років тому, докладає величезних зусиль, щоб вчергове відібрати в українців їхню державність.
Після перемоги Революції гідності й анексії Криму почався новий етап вітчизняної історії: Україна порвала з колоніальним минулим. Разом із тим, захоплення півострова дало українській владі та суспільству низку хворобливих «уроків», які доведеться завчити, інакше ми ризикуємо втратити державну незалежність.
Урок перший – Москва сама не зупиниться
Урок перший – Москва сама не зупиниться. Кінцева мета Кремля – не легалізація російської присутності в Криму або визнання ватажків терористичних «республік» Донбасу повноправними учасниками переговорного процесу. Єдине, що зараз реально турбує кремлівських клептократів, – можливість економічної війни з Заходом, запровадження санкцій щодо Росії, що «калічать» її економіку. В іншому стратегічна мета російського керівництва залишається незмінною: підпорядкувати собі Україну, знову перетворивши її в колонію, або ж повністю знищити нашу державу, розчленувавши її на кілька шматків. Проекти «новоросії» і «малоросії» відклали надовго, але не відкинули. За першої же можливості кремлівське керівництво повернеться до їхньої реалізації.
За час, що минув з анексії півострова, президент Росії Володимир Путін багаторазово переконувався, що Захід не «подарує» йому Україну, спокусившись на сумнівні дари кремлівських «данайців». Єдиний реальний для Кремля варіант – розвалити нашу країну зсередини, спровокувати гостру політичну кризу. Москва створює для цього всі умови: військовий тиск на Донбасі та в акваторії Азовського моря; дестабілізація суспільної ситуації в прифронтових районах і на півдні Херсонської області.
Урок другий – «компроміс» щодо Криму означає втрату суверенітету
Урок другий – «компроміс» щодо Криму означає втрату суверенітету. Будь-які пропозиції здати півострів в «оренду», полегшити водну і транспортну блокаду, забезпечити Крим електрикою та промисловими товарами повинні бути зустрінуті жорстким «ні». Відповідно до міжнародного права, захоплену територію повинен забезпечувати виключно окупант – Росія. Київ нічого не винен. Будь-який політик, який пропонує подібні варіанти, несвідомо або спеціально працює в інтересах Кремля. Будь-які послаблення з боку Києва будуть сприйняті Москвою як «прогин» і готовність здавати державні позиції далі.
Проблема в тому, що на п'ятий рік війни деякі українські політики, яких важко запідозрити в симпатіях до Москви, намагаються намацати грунт для «діалогу» з росіянами. Третій президент України Віктор Ющенко днями опублікував у Facebook пост про необхідність переговорів із Росією.
«Багато років Україна не мала своєї держави, у нас забирали мову, рвали. Але у нас немає протиріч, що б змусили взятися за зброю. На порядку денному питання, як врегулювати такий конфлікт, глибокий, не національний. Дуже важливо, щоб за столом переговорів сиділи ті, хто є авторами конфлікту. Інакше такий конфлікт триватиме вічно!» – написав Віктор Ющенко.
На цих словах його текст завершився. Екс-президент поставив крапку в найцікавішому місці. Про що домовлятися? На яких умовах? Віктор Ющенко запропонував домовлятися з росіянами, але є «маленька проблема»: президент Путін категорично не бажає ніяких мирних угод. Від України йому потрібна тільки капітуляція.
Урок третій – Україна повинна стати членом НАТО або прагнути до максимальної інтеграції з Альянсом
Урок третій – Україна повинна стати членом НАТО або прагнути до максимальної інтеграції з Альянсом. Києву необхідно вибудовувати відносини з США приблизно на тих же принципах, що і Південна Корея. Геополітичні обставини багато в чому схожі: Києву та Вашингтону необхідно протистояти антидемократичному режиму, що загрожує глобальній стабільності. У цьому контексті відмінність Росії від КНДР лише в тому, що Москва більш залежна від західних фінансових інститутів і технологій. Сполучені Штати були і залишаються найбільш послідовним нашим союзником. Саме завдяки протидії адміністрації Барака Обами Кремль в 2014-2016 роках не зміг нав'язати європейцям варіант повзучого визнання анексії Криму.
Урок четвертий – владі України і громадянам нашої країни потрібно навчитися захищати свій культурний та інформаційний простір. Йдеться про дуже складний процес. Свобода слова – фундаментальний соціальний інститут у будь-якій державі. Разом із тим, вона є приватним проявом свободи поширення інформації, яку в свою чергу можна використовувати як політичну зброю. Чиновники, керівники спецслужб, журналісти, представники українського громадянського суспільства вчаться протистояти кремлівській пропаганді. Окремі редакції, спеціалізуючись на викритті кремлівських фейків, домоглися істотних успіхів.
Урок четвертий – владі України і громадянам нашої країни потрібно навчитися захищати свій культурний та інформаційний простір
Щоразу виникає питання: як можна боротися з московськими інформаційними «бомбами», що не скочуючись при цьому в цензуру. Державі та громадянам доведеться шукати на нього відповіді та схвалювати інколи непопулярні рішення. Не варто плутати свободу слова з виправданням дій агресора. В ефірах деяких українських телеканалів звучить відверта кремлівська пропаганда. У Криму навесні 2014 року Україна та весь цивілізований світ переконалися, як інформаційна свобода легко переходить в інформаційне насильство. Російські спецслужби перед «референдумом» у прямому сенсі цього слова згвалтували свідомість кримчан. Масова атака йшла одразу за кількома напрямками: телебачення, соціальні мережі, друковані та електронні видання, а також поширення чуток.
Політична битва за Крим була програна, коли Москва перехопила ініціативу в інформаційному просторі. На жаль, але це сталося задовго до анексії. Починаючи з Помаранчевої революції, російські спецслужби провели серію спецоперацій на півострові, а підконтрольні їм медіа впродовж 2004-2014 років накачували кримчан українофобською інформацією. Суспільству постійно навіювали тезу про «штучність» української історії та державності, ставлячи в приклад політичну «міць» Кремля.
Лише копітка «робота над помилками» дозволить нам знайти справжній суверенітет і державну незалежність. 2014 року Україна не тільки тимчасово втратила частину території, але й отримала унікальний шанс назавжди позбутися від кремлівського диктату та колоніальних пут.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
