Рубрика «Погляд», спеціально для Криму.
26 квітня – день, який у всьому світі згадують як День Чорнобильської трагедії. Минуло 38 років. У Росії, країні, яка, на відміну від України та Білорусі, постраждала менше, цей день відзначається як День пам'яті жертв радіаційних аварій та катастроф. Як бачимо, вже абстрактніше, без прив'язки до Чорнобиля.
У Сімферополі цього дня представники органів російської влади Криму та міста, учасники ліквідації наслідків техногенної катастрофи, нинішні рятувальники, співробітники російського МНС поклали квіти до меморіалу жертв Чорнобильської катастрофи у парку ім. Ю. Гагаріна. Події супроводжували заупокійна літія до душі померлих, хвилина мовчання, тривожна сирена, духовий оркестр, були покладені весняні квіти.
Навіщо спотворюють правду?
Однак, спостерігаючи за подіями в Криму, не йде відчуття, що російські чиновники навіщось переінакшують історію тих давніх подій, намагаються неправдою витягти для себе політичні дивіденди.
«Ми вшановуємо пам'ять жертв аварії і віддаємо шану ліквідаторам її наслідків, – зазначив у своєму зверненні голова російського парламенту Криму Володимир Константинов. – Однак, на жаль, уроки з того, що трапилося, винесли не всі. Сьогодні київські терористи із мовчазної згоди своїх заокеанських господарів штовхають людство до нової катастрофи, руйнуючи Запорізьку АЕС. Тільки повна денацифікація та демілітаризація київського злочинного режиму у рамках нашої спецоперації дозволить уникнути повторення Чорнобиля».
Його заступник Юхим Фікс додав спотворень: «Історія нічого не вчить тих, хто не хоче вивчати історію. І сьогодні, коли йде спеціальна військова операція, та країна, яка найбільше постраждала від техногенної катастрофи, запускає ракети на атомну електростанцію, де у разі потрапляння може виникнути нова трагедія! Це безрозсудно та просто злочинно! Впевнений, СВО виконає поставлені цілі та завдання і в тому числі назавжди вижене із землі негідників, які дають команду на запуск ракет у напрямку атомного реактора», – сказав він.
Це не рахуючи тих спотворень правди, яких наговорили чиновники у школах та ВНЗ, у бібліотеках Криму на зустрічах зі школярами та студентами.
По-перше, жодних ракет українські Сили самооборони по Запорізькій АЕС не запускають, мабуть, Юхим Фікс прикрасив це для червоного слівця, навпаки – російські ракети, які цілять в українські міста, пролітають над Запорізькою атомною станцією. Більше того – російська армія, незаконно захопивши атомну станцію, замінувала її найважливіші ділянки і відмовляється допускати до них експертів МАГАТЕ, чим наражає всю Європу на радіаційну небезпеку. При цьому Росія чинить тиск на главу МАГАТЕ Рафаеля Гроссі, який через це не наважується сказати правду.
Як зауважив на одній із прес-конференцій колишній міністр екології України Юрій Костенко, під час захоплення ядерного об'єкта з паливом обов'язок голови МАГАТЕ полягав у тому, щоб констатувати очевидну річ: Запорізька АЕС у березні 2022 року захоплена ядерними терористами, що несе небезпеку всьому регіону, та вимагати повернути захоплену станцію її законним власникам. Натомість під тиском Росії Гроссі намагається грати роль не контролера, як мало б, а посередника в, нібито, налагодженні діалогу України та Росії. Але факт залишається фактом – українське підприємство із небезпечним ядерним циклом виробництва незаконно захоплене іноземними озброєними людьми, які намагаються керувати ядерним об'єктом, не маючи для цього потрібних компетенцій.
Послухаємо очевидця
Що стосується історії Чорнобиля, то слова Володимира Константинова та Юхима Фікса свідчать про те, що вони самі не в ладах з історією. Звернемося до свідчень учасників ліквідації аварії, нині одного з керівників агентства «Укрінформ» Михайла Сороки.
У своїх спогадах він пише: «3 липня 1986 року на спеціальному засіданні політбюро ЦК КПРС, на якому обговорювали причини та наслідки цієї аварії, окрім іншого, констатували (пункт 2 постанови): «Фізикою та конструкцією реактора, у тому числі системою його управління та захисту, не була виключена можливість розгону потужності реактора при деяких робочих ситуаціях його промислової експлуатації. У цьому – вина Наукового керівника та Головного конструктора реактора».
Тобто головними винуватцями, за визнанням ЦК КПРС, були науковий керівник програми створення реактора великої потужності Анатолій Олександров та генеральний конструктор Микола Доллежаль. Перший був тричі героєм соціалістичної праці, творцем радянського атомного флоту та ядерного щита, директором Інституту атомної енергії імені Курчатова, президентом Академії наук СРСР, другий – двічі героєм соціалістичної праці.
Михайло Сорока пише: «Їх обох – і Олександрова, і Доллежаля – у залі, де відбувся суд, ми, група журналістів, які висвітлювали цей процес, не побачили. На лаві підсудних сиділи лише «стрілочники» – шість керівників Чорнобильської АЕС… Звинувачення були нескінченні, класифіковані, тенденційно направлені лише на адресу керівників станції та її колективу. Начебто не існувало тих, хто проектував реактор та систему його експлуатації та захисту…»
Суд, за словами Михайла Сороки, «не врахував тих фактів, що раніше були випадки, коли реактор «підводив» ще до чорнобильського вибуху. За три роки до нього ситуація, схожа на чорнобильську, виникла під час фізичного запуску реактора першого блоку Ігналінської АЕС у Литві. Сталася аварія на Ленінградській АЕС. Та й на Чорнобильській атомній, на тому ж четвертому реакторі, під час його фізичного запуску склалася аварійна ситуація, але тоді пронесло… Про ці випадки добре знали в інститутах-розробниках, але всі акти, прохання, звернення про необхідність довести реактор до необхідних кондицій ігнорували, вони лягали у ящики…»
Важливий нюанс: кого суд залучив як експерти? Михайло Сорока каже: «Переважно, це були представники наукового керівника проекту або головного конструктора. Звичайно, вони захищали свої установи, тобто «честь мундира».
Михайло Сорока стверджує, що «В Україні не забули, що свого часу саме Москва нав'язала нам будівництво за сто з гаком кілометрів від Києва, у басейні Прип'яті та Дніпра, цього «атомного енергогіганта», який мав, за радянськими планами, виробляти дешеву енергію та, крім внутрішнього споживання, експортувати його за кордон, прив'язуючи до Росії Європу ще одним канатом. А коли сталася аварія, Москва все зробила для того, щоб приховати її масштаби, недосконалість радянських технологій та техніки і, як уже говорилося, вивести з-під вогню критики головних винуватців вибуху на ЧАЕС…»
Російські війська не вміють поводитися з радіацією
Російська армія 2022 року практично повторила помилку Москви. Михайло Сорока пише: «Окупувати Чорнобильську зону «зеленим чоловічкам» із Росії було неважко. Вона беззахисна, там через ядерну небезпеку не розміщувалися наші війська. Не зустрівши збройного опору, агресор швидко зайняв зону та саму станцію. І навіть вирішив там окопатися, почавши копання окопів та будівництво фортифікаційних споруд. Причому, зокрема, у сумно відомому Рудому лісі, найзабрудненішому місці у всій тридцятикілометровій Зоні відчуження. Саме на цей ліс площею 10 квадратних кілометрів припала найбільша частина викиду радіонуклідів під час вибуху четвертого реактора. Висока доза радіації в цьому місці призвела до загибелі дерев та забарвлення їх у буро-червоний і чорний кольори. У ході робіт із дезактивації території частину лісу знесли бульдозерами. Нині шар радіонуклідів, що ліг на ґрунт у 1986 році, опустився на 30–40 сантиметрів під землю. Земляні роботи окупантів у зоні, особливо у Рудому лісі, порушили цей природний бар'єр…»
Михайло Сорока зазначає, що «до цієї історії з безглуздим копанням окопів у Зоні відчуження, зокрема, і на місці Рудого лісу, слід додати й інші сліди та наслідки окупації ЧАЕС та навколишньої території. Під час перевірки встановлено, що у перші дні війни через Чорнобиль щодобово заходили 500-600 одиниць важкої техніки окупантів. За підрахунками працівників ЧАЕС, за 5 днів, що передували остаточному відходу російських військ із Зони відчуження, через неї пройшло близько десяти тисяч одиниць техніки. Жодного радіаційного контролю цієї техніки та персоналу не виробляли. Окупанти не користувалися встановленими в зоні дозиметричними пунктами, рухалися не лише дорогами, а й ґрунтом, піднімаючи радіоактивний пил. На самій станції загарбники облаштували головний штаб, де було близько півсотні одиниць техніки та тисяча солдатів. Кому і навіщо потрібен цей штаб? І тут слід, на наш погляд, зробити таке припущення: Чорнобиль цікавив оккупантів не лише як один із найкоротших шляхів наступу на Київ. Їх цікавила і сама станція, а особливо споруджене біля неї сховище відпрацьованого ядерного палива. Адже не випадково після відновлення контролю над Чорнобильською АЕС виявилося, що росіяни, по суті, знищили архів станції, який створювався десятками років (частина документів була виявлена на станції у смітнику).
То хто не хоче вивчати історію?
Історія зі сховищем відпрацьованого ядерного палива
Чому ми виділили сховище відпрацьованого ядерного палива? Тому що до спорудження відпрацьоване паливо з українських АЕС вивозили до Росії, і щороку Україна змушена була платити за це Російській Федерації великі гроші: 150–200 мільйонів доларів. На початку 2000-х років уряд України ухвалив рішення збудувати в Зоні відчуження Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива для українських АЕС. У 2017 році почалося його будівництво, а на березень 2022 року планували здати об'єкт в експлуатацію. Звичайно, це сховище не могло не обумовити у росіян інтерес. Загалом, як повідомила прес-служба НАЕК «Енергоатом», централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива не постраждало, його периметр не пошкоджено. Все обладнання, комп'ютерна та інша техніка – на місці. Здається, значну роль тут відіграло втручання Міжнародного агентства з атомної енергії… Окупація тривала трохи більше місяця, а наробила багато бід. Це і порита окопами земля, і варварське втручання у природу, і заміновані значні території зони, і руйнування шляхів сполучення, і пограбування приміщень та техніки, зокрема автомобільної. Окремо слід сказати про тих, кого застали рашисти на станції та кому довелося протягом окупації та частих допитів підтримувати життєдіяльність її об'єктів. Вони вистояли, виконавши свій професійний обов'язок…»
На Запорізькій АЕС ті ж «косяки»
Історія щодо варварського поводження росіян з небезпечними ядерними об'єктами повторилася на Запорізькій АЕС. Михайло Сорока зазначає: «Цю станцію росіяни захопили 4 березня 2022 року. За кілька днів після цього окупанти заявили, що тепер ЗАЕС належить енергетичній компанії Росії – Росатому. Час минав, інфраструктура станції поступово валилася, а на території станції агресор облаштував військову базу, розгорнувши важку самохідну реактивну систему залпового вогню «Смерч». Звідти робили постійний обстріл Запоріжжя, Нікополя, Марганця та інших українських міст та сіл. Кричущий факт із цієї практики терористів: 26 квітня 2022 року, у день чергових роковин чорнобильської аварії, у напрямку Запоріжжя над майданчиком ЗАЕС пролетіли дві російські крилаті ракети. В Енергоатомі України цей інцидент класифікували як ядерний тероризм, що наражає світ на небезпеку ядерної катастрофи. Ситуацію в Україні Міжнародне агентство з атомної енергії у своєму звіті назвало безпрецедентним. Як йдеться у документі, «вперше збройний конфлікт продовжується на території великої ядерної установки». На нещодавньому засіданні Ради Безпеки ООН представники Європейського Союзу, США та України поклали повну відповідальність за інциденти на Запорізькій атомній електростанції на Росію, яка її окупувала. За повідомленням Укрінформу, постпред ЄС при ООН Ставрос Ламбринідіс зазначив, що вперше країна, яка є постійним членом Ради Безпеки ООН, незаконно захопила атомну електростанцію одного зі своїх сусідів. Заступник постпреду США при Організації Роберт Вуд заявив, що контроль російських окупаційних сил над Запорізькою АЕС, а також експлуатація електростанції некваліфікованим персоналом посилюють ризик безпеки великого ядерного об'єкта в Україні…»
Російська армія навіть без ядерної зброї – ядерна загроза всій Європі
«Посилення мілітаризації станції та прилеглих окупованих територій залишається частиною російської військової стратегії, заявив у своєму виступі на Раді безпеки постійний представник України при ООН Сергій Кислиця, Москва використовує їх як прикриття для артилерійських ударів по територіях і населених пунктах на іншому березі Дніпра. Нещодавно у соцмережах з'явилися нові кадри російських солдатів та військової техніки у коридорах енергоблоків, додав він. Серед порушень, які вчиняє Росія, – встановлення протипіхотних мін по периметру станції, блокування доступу законного керівництва та персоналу на об'єкт, відключення автоматизованої передачі даних від системи радіаційного моніторингу, а також незабезпечення своєчасного та повного технічного обслуговування. Україна, за словами Кислиці, категорично відкидає «божевільні звинувачення» в тому, що вона може спричинити ядерну катастрофу, – розповідає Михайло Сорока.
Як повідомило видання The Wall Street Journal, російські окупанти мають намір цього року спробувати перезапустити Запорізьку атомну електростанцію, принаймні повернути в експлуатацію хоча б один із шести енергоблоків. У публікації також стверджується, що відповідні плани озвучив голові МАГАТЕ Рафаелю Ґроссі особисто кремлівський диктатор Путін під час зустрічі у Сочі. Експерти попереджають, що Росія не має кваліфікованого персоналу, який міг би провести перезапуск АЕС безпечно і правильно. А це несе величезну загрозу позаштатних ситуацій і аварій на найбільшій станції Європи.
Такою є історія, яку треба вчити і кримським чиновникам, і така реальність.
Костянтин Подоляк, журналіст
Погляди, висловлені в рубриці «Думка», передають думку самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
