Чому севастопольці вважають своє місто особливим? Яку роль відіграє в цьому ізоляція міста? Які зміни відбулися в Севастополі за останні роки?
Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії говорили зі севастопольцем, редактором відділу економіки видання LB.UA Андрієм Яніцьким.
‒ Розкажіть про ваше дитинство в Севастополі.
‒ Я народився в Севастополі та прожив там 23 роки. Ми жили в Гагарінському районі, на вулиці Колобова. У дитинстві багато часу проводив на морі, в 90-і роки це був замінник дитячого майданчика. Життя тоді було не дуже забезпечене, тому хлопчаки ходили на море, добували мідії, смажили їх на залізному листку, на багатті. Така ось міська романтика.
‒ Чому севастопольці вважають своє місто особливим?
У Севастополі є люди, які ніколи не виїжджали далі Севастополя
– Є таке (сміється). Севастопольці часто говорять: «Ми не кримчани, ми ‒ севастопольці». Така місцева самосвідомість, напевно, притаманна в тій чи іншій мірі будь-якому місту. Але Севастополь ‒ це, загалом, місто-глухий кут. Воно розташоване на південному краї Кримського півострова, оточене горами та стоїть на віддалі від інших великих міст Криму. Тут є люди, які ніколи не виїжджали далі Севастополя.
Цьому, звісно, сприяє міська історія, міфологія. Це місто безлічі оборон. Зараз вже складно порахувати, скільки, тому що до першої та другої оборони російська пропаганда додала третю, четверту, п'яту... Уже смішні речі відбуваються ‒ з'явилася «оборона від української таблички на Графській пристані». Історична спадщина змушує людей жити в такому «бункері». Мені здається, якщо раптом зникне весь інший світ, багато севастопольців можуть цього й не помітити. Люди живуть своїм життям: дім ‒ робота ‒ дім.
‒ Мені зараз спали на розум два слова: обраність та ізоляція.
Історична спадщина змушує людей жити в «бункері». Мені здається, якщо зникне весь інший світ, у Севастополі можуть цього не помітити
– Так, це пов'язані речі. Напевно, в дитинстві на мене це теж вплинуло, хоча в 90-і ніякої пропагандистської роботи (в Севастополі ‒ КР) не було. Ніхто не насаджував нам російські або українські міфи. Можна сказати, з одного боку це було лихоліття, з іншого ‒ час повної свободи.
Я в 90-х жив, в основному, музикою. Слухав рок, місцеві рок-команди, радіостанцію «Радіо Рокс», ходив на концерти, до «стіни Цоя», слухав, як хлопці грають під гітару... У той час не було відчуття, що Севастополь ізольований. Але у старших класах я більше почав розуміти політичну ситуацію, почали викристалізовуватися мої власні політичні погляди, стало зрозуміло, що є дві концепції сприймання міста. Як міста обраного ‒ й це, звісно, лестить багатьом, всі хочуть бути обраними. А з іншого боку, якщо вибираєшся за межі міста, починаєш розуміти, що в цій концепції є багато дір. Коли бачиш Одесу, Дніпро, починаєш розуміти, що Севастополь ‒ одне з хороших, зручних для проживання міст. А коли вибираєшся в західну Європу або США, то розумієш, що світ набагато складніший і різноманітніший.
Севастополь оборонявся, багато людей полягло. Але це не робить його нинішніх жителів особливими. Це заслуги прадідів
Мені здається, що основне ‒ це можливість подорожувати, ті жителі міста, які мало подорожували, мало бачили, вважають себе обраними, хоча нічого такого немає. Є історичні факти ‒ так, місто оборонялося, багато людей полягло. Але це не робить нинішніх жителів Севастополя якимись особливими. Це заслуги прадідів, а не нинішнього покоління. Думаю, пишатися чужими заслугами неправильно. Є певний взаємозв'язок між ізоляцією та обраністю. Люди, які живуть в ізоляції й не бачать нічого навколо, вважають, що вони обрані. А яким чином обрані ‒ це велика загадка.
Такий міф був зручний для Росії, коли Севастополь був під українським контролем, тому що таким чином росіяни ніби відділяли севастопольців, кримчан від українців, і говорили: «Ви не такі, інші, у вас інша історія, інша мова». А тепер, мені здається, що Росія бореться з такою обраністю, розповідаючи: «Ви ніякі не севастопольці, а росіяни, такі ж, як жителі Єкатеринбурга або Ростова».
‒ Коли ви жили в Севастополі, помічали, як пропагують російську культуру, мову?
‒ Можливо, в мене було інше оточення, батьки не насаджували якоїсь ідеології. У молодості я не сприймав проросійські рухи як щось серйозне. Тобто збиралися 100-200 людей, вкрай рідко було більше. Наприкінці 90-х ‒ початку нульових були «Російські марші», що збирали тисячу, але, наскільки я знаю, там багато хто збирався за гроші. Тому для мене було очевидно, що це все штучно, радикальні прихильники цих ідей були нечисленними.
‒ Як у Севастополі тоді ставилися до української мови?
До 2007 року я ніколи не бачив у Севастополі агресії до української мови або Україні
– Принаймні, до 2007 року я ніколи не бачив агресії до української мови або України. Навіть більше, в старшій школі я навчався в україномовних класах. Для мене це було усвідомлене рішення, оскільки я збирався вступати до українського університету й працювати українською мовою. І навіть, коли я вступив до Чорноморської філії МДУ, тобто, російського університету, носив на лацкані піджака український тризуб, це не викликало негативної реакції. Можливо, це мене виділяло на тлі інших студентів, але агресії, погроз на свою адресу я ніколи не отримував.
‒ Наскільки сильно змінився Севастополь після анексії?
Овсяников ‒ це такий «маленький Путін», який намагається копіювати сигнали, що йдуть із Москви
‒ Я був там востаннє у серпні 2015 року, але мені передають звістки з Севастополя. Дійсно, Росія витрачає великі гроші на інфраструктурні проекти, ремонтують дороги, зокрема й там, де з радянських часів нічого не змінювалося. Є великі зміни в медицині ‒ наприклад, лікар більше не приймає без страхового поліса. Є зміни в освіті ‒ у тому, що стосується російської мови, російської історії, пропаганди та мілітаризації свідомості. Є величезні зміни в засобах масової інформації.
Але якщо ти доросла людина, вже вивчився й не часто звертаєшся до лікаря, то, мабуть, найбільше, що помічаєш ‒ це зміни в інфраструктурі. Думаю, це такий рекламний хід, тому що так можна показати, що гроші витрачаються (на місто ‒ КР) великі. Почасти, це, напевно, і спосіб заробітку для чиновників, хороший привід витратити бюджетні гроші й сказати, що українці тут нібито нічого не робили. Набагато суворіше працюють контрольні органи, пожежна служба, зараз торговельні центри закриваються.
А в іншому ‒ ціни сильно зросли, про свободу слова не доводиться говорити, не працює громадянське суспільство. Це авторитарний тиск, намісником Путіна (президента Росії Володимира Путіна ‒ КР) в Севастополі є Дмитро Овсянников. А Овсянников ‒ це такий «маленький Путін», який намагається копіювати сигнали, що йдуть із Москви.
