Природі непритаманна розсудливість. Йшов якось вулицею, замислився, але щось незвичайне впало в око, змусило зупинитися.
Придивився – біля сусідського будинку зацвіла груша. Квіточки ще невеликі, але ніжні й дуже беззахисні.
«От дурненька, – подумалося, – завтра сніг впаде, мороз вдарить, але вона цвіте, можливо, думає, що вже березень?»
Але в мудрості природи сумніватися не доводиться. Календар у неї налаштований прямо на тепло, в тому числі й людське. Мороз і сніг минають, а тепло – назавжди. Тому вона має рацію, коли «і жити квапиться, і почувать спішить».
Коли придивишся – лютий тільки почався, але квітуча груша вже не самотня. На квітнику щосили квітнуть проліски.
А кущ ліщини, лісового горіха, поспішає не відстати від них і викинув уже свої квітки – яскраво-жовті сережки.
Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
