«Крим був радянським»: півострів у інформаційній політиці двох країн

Анексований Крим вже 5 років де-факто перебуває під контролем Росії, серед іншого в її інформаційному полі. Чи успішною була українська інформаційна стратегія щодо Криму? Чи правда, що кримчани ще до окупації надавали перевагу російським газетам і телеканалам перед українськими? І що потрібно робити, щоб повернути кримчан у загальноукраїнське інформаційне поле?

Ці та інші актуальні питання в ток-шоу «Кримський вечір» на Радіо Крим.Реалії обговорює ведучий Сергій Громенко разом з юристом-міжнародником, екс-представником президента України в Автономній Республіці Крим Борисом Бабіним та журналістом з Криму, медіаконсультантом Дмитром Симанським.

​‒ Чи можна стверджувати, що російські медіа в Криму були популярнішими, ніж українські до анексії півострова?

Симанський: Чи існувала реально українська незалежність до 2014 року? Звідси вже випливають всі інші запитання. Я, наприклад, добре пам'ятаю так звану мєшковщину в Криму. Після її придушення Україна, окрім того, щоб віддати півострів на розграбування місцевим елітам за малу частку для київських керівників, зовсім як суб'єкт, як країна, не робила нічого для залучення Криму в свою орбіту... З приводу відсутності української преси та телеканалів на півострові. ...Ті люди, які могли поставити таке запитанням, не ставили його навіть відносно до Запоріжжя. Цього просто не було в порядку денному української еліти.

Бабін: Я не згоден з тим, що в Криму не було українського інформаційного простору ‒ там не було україномовного. Але якщо вивчити цю сферу на півострові, починаючи з 1995 року, не можна сказати, що це російський простір. Так, там поширювалися кальки з московських видань, але в Києві це було точно так само. Місцева преса там завжди мала велике значення, зокрема й специфічна, орієнтована на кримськотатарський народ. Вже з нульових років Крим був повністю в теле- та радіопросторі України загалом. Дійсно, українського контенту було мало, але це вже питання культурне, а не інформаційне, питання українізації як такої. Тому не можна ставити на місце основної передумови спроби анексії Криму інформаційну політику України. Така ж політика була й у Львові, просто українською. Якби Росія завела «зелених чоловічків» у Житомир у 2014 році, ми б мали там сьогодні приблизно те ж саме, що й у Криму.

‒ Здається, Дмитро категорично не згодний з вашою позицією. З Житомиром не сталося б такого?

Симанський: У нас є так звана лінія розмежування на Донбасі, і є дві теорії, чому вона саме там. Одна теорія: це карта родовищ сланцевого газу. Друга, яка мені значно ближча: це карта переважного розселення українців і україномовних на Донбасі. Тобто це ті райони, звідки не вичавили етнічних українців. Ще в 2011 році я написав колонку під назвою «Прощавай, Криме», яка користувалася великою популярністю. Я стверджував, що в області, де Йосип Сталін залишається найпопулярнішим політиком всіх часів і народів, жоден бізнес, ніякий розвиток суспільства, ніякий рух уперед неможливий. Я ж добре знаю кримчан, я сам один з них. «Зелені чоловічки» у Житомирській області, у Дніпропетровській і навіть у Кіровоградській вигребли б так, як вигрібали їх попередники століттями. Крим же не був ні українським, ні російським ‒ Крим був радянським!

Бабін: Хотів би відзначити, що найбільші темпи українізації Кримської області були не після 1991 року, а до нього. Якщо простежити мовну та культурну політику УРСР, то там українського наративу для Криму було більше, ніж у 1990-х. Я говорю про кількість видань, культурних установ, бібліотек, про навчання у школі, підручники, посібники. У моєму дитинстві в Крим масово завозили дефіцитну україномовну літературу ‒ це 1989 рік. Тут все залежить від бажання керівництва країни... Я категорично наполягаю на тому, що наша інформаційна політика щодо півострова має певні недоліки, що ми маємо чітко її відокремлювати від політики на підконтрольних територіях. На щастя, у нас є багатостраждальна стратегія, затверджена Кабміном, де це зроблено.

‒ До того ж зараз в Україні ЗМІ розповідають про те, що відбувається в Криму, нехай віддалено.

Бабін: В першу чергу це звіти про порушення прав людини. Звичайно, це має бути, ‒ я не кажу, що цього не слід робити взагалі. Але ми чуємо тільки й перш за все про це. Ми чуємо про екологічні лиха в Криму.

Симанський: Так, нам би зараз інформацію про те, як відбулася посівна в Нижньогірському районі. Я серйозно кажу.

​Бабін: І точно так само ми чуємо про жахливі речі, які мають статися з Керченським мостом, з трасою «Таврида», що воно все завалиться, вибухне, але цього не відбувається. В результаті у споживача такого інформаційного продукту вимальовується апокаліптична картинка Криму. Далі вмикається сарафанне радіо, і громадянин України їде на окупований півострів. Він бачить повну картину, і в нього, природно, складається враження, що те, що ми робимо, це не просто пропаганда, а низькоякісна пропаганда. Ми часто не можемо переконати населення на підконтрольній території в тих дискурсах, які вони мали б з нами розділяти.

Симанський: Крим де-факто зник з українського порядку денного. Це виявляється у всьому. Наприклад, зараз йдуть вибори президента України ‒ що по Криму ми бачимо в риториці, в програмних заявах, в якихось взаємних претензіях основних кандидатів? Якщо Крим не показують на великих телеканалах, його немає!

Бабін: Крим є тільки в прогнозі погоди.

Симанський: Для росіян Крим ‒ основний пункт порядку денного останні п'ять років. Вони обговорюють, вони будують держпрограми, вони відряджають незліченні орди профспілкових працівників туди. Для чого вони це роблять? Для того, щоб підтримати туристичну галузь Криму? Ні! Навколо Криму вони збирають Росію, а ми в моменті Криму втратимо Україну, ось різниця.

Бабін: Повністю згоден. Соборності України немає без Криму, і тому, якщо ми хочемо, щоб населення підконтрольної території ‒ я навіть не про деокупацію кажу ‒ відчувало себе громадянами єдиної країни, воно має більше та частіше слухати про Крим. До того ж ми маємо шукати інший дискурс, окрім апокаліптичного, щоб анексований півострів залишався в порядку денному у світі. Ми маємо артикулювати плюси, які ми можемо запропонувати кримчанам тут і зараз.

(Текст підготував Владислав Ленцев)