Армія України впроваджує новітні методи захисту цивільних

Українська армія впроваджує нові стандарти захисту цивільного населення. Із січня цього року у зоні конфлікту на Донбасі розпочала свою роботу Група збору та узагальнення інформації про випадки загибелі чи поранення цивільного населення. Мета групи – не лише облік таких випадків, але й аналіз цієї інформації. Це дозволятиме уникати таких втрат у майбутньому.

Рідне місто Яни Любимової – Кадіївка, колишній Стаханов. Із 2014 року цей населений пункт – під контролем бойовиків угруповання «ЛНР». 2015 року жінка переїхала до Старобільська і заснувала тут громадську організацію, яка допомагає переселенцям. Крім того, Яна – учасниця програми «Радник із питань ВПО»: у Луганській області вона надає консультаційну, організаційну та іншу необхідну допомогу не лише самим постраждалим унаслідок конфлікту, але й органам державної влади, які мають справу з такими людьми.

Досвід Яни Любимової за час війни – це й її власна історія, й історії тих, кому вона допомагає. Коли запитую, чи змінилися відносини між військовими і цивільними у зоні конфлікту, відповідає ствердно.

«Однозначно, і, на мою думку, на краще. Простий приклад: під час поїздок до лінії розмежування бачу, як місцеві з віддалених сіл приходять до КПВВ, просять у військових про ту чи іншу допомогу – тобто комунікація є, – розповідає вона. – Гостро питання стоїть у тих населених пунктах, де є постійні обстріли. Люди бояться війни. І присутність військових сприймається як щось, що може спровокувати посилення бойових дій».

Досвід уже апробували в Афганістані

У 2016 році міжнародна неурядова організація «Центр із питань захисту цивільного населення в умовах конфлікту» (англ. Center for Civilians in Conflict, або CIVIC) провела дослідження і представила звіт «Ми боїмося тиші». Представники організації спілкувалися як із жителями населених пунктів у зоні конфлікту, так і з переселенцями. Виявилось, що найбільші страхи людей – це артилерійські обстріли, міни, а також зловживання з боку військових формувань по обидва боки лінії розмежування щодо цивільного населення (наприклад, погрози застосувати зброю проти цивільного, грабування залишеного без нагляду майна та інші порушення міжнародного гуманітарного права та права прав людини).

«Ми почали думати, як відповісти на ці виклики, – розповідає керівник українського представництва CIVIC Єлизавета Барань. – Тож у 2017 році здійснили комплексне обстеження всіх урядових структур сектору безпеки й оборони, щоб подивитися, які є механізми допомоги цивільним, і вийти на рекомендації, що можна покращити».

«Наш фокус був саме на силові структури, – додає старший військовий радник представництва CIVIC Сергій Дьома. – Історично, від заснування у 2003 році, наша організація займалася тим, що переконувала командування коаліційних сил в Іраку й Афганістані, що захист цивільних є дуже важливою частиною військових операцій».

Десять років тому під час проведення операції ISAF (International Security Assistance Force, Міжнародні сили сприяння безпеці) в Афганістані CIVIC підтримав створення всередині військових структур сил ISAF моніторингової структури, яка збирала б дані про те, від чого страждають цивільні під час конфлікту, аналізувала їх і впливала б на зміни у військових практиках, а у 2014 році опублікував звіт результатів роботи такої групи.

«Цей підхід допоміг знизити кількість смертей і поранень серед цивільних – саме завдяки аналізу того, що відбувалося, – розповідає Сергій Дьома. – Наприклад, на одному блокпості весь час гинули люди. Вирішили проаналізувати, чому. Виявилося, що блокпост побудували неправильно: машини виїжджали з-за рогу, і військові, якщо перед ними вчасно не зупинялися, відкривали вогонь. Блокпост перебудували – і відразу кількість жертв у цій місцевості пішла вниз».

Досвід такої групи вирішили застосувати і в Україні. Наприкінці 2017 року CIVIC розпочав масштабний проект за фінансування Європейського союзу «Розбудова спроможності для захисту цивільного населення на сході України», завдяки Інструменту Європейського союзу для сприяння стабільності та миру. Він діє у кількох країнах, що потерпають від конфлікту, зокрема – з 2014 року – і в Україні.

Ноздрачов: формально ЗСУ не мали ніякого стосунку до захисту цивільних

Начальник Управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України Олексій Ноздрачов зізнається, що спершу поставився до ідеї CIVIC започаткувати групу моніторингу скептично. «Тому що після початку конфлікту на сході України з’ясувалося, що у Збройних сил України немає такої функції, як захист цивільного населення», – каже він.

Ключові закони про функції Генштабу – закони «Про оборону України» і «Про Збройні сили України». «Юристи вам скажуть, що Збройні сили не відповідають за захист цивільного населення в районах конфлікту», – зазначив Ноздрачов. За це відповідає Держслужба з надзвичайних ситуацій. Але, як виявилось після початку конфлікту на Донбасі, її можливості доволі обмежені у зоні бойових дій.

«Почалася війна, і військові першими побачили, що без завоювання умів і сердець цивільного населення, без їхнього захисту, без ліквідації гуманітарної катастрофи в цій війні не перемогти», – розповідає Олексій Ноздрачов.

У січні 2019 року президент України Петро Порошенко затвердив нове Положення про Генеральний штаб ЗСУ, і вже цим указом до функцій Генштабу зарахували, зокрема, й цивільно-військове співробітництво.

Саме цивільно-військове співробітництво (скорочена назва – CIMIC, від англ. civil-military cooperation) як пілотний напрямок у Збройних силах України започаткували у 2014 році. Фахівці цього напрямку стали такими собі посередниками між ЗСУ і мирним населенням, з одного боку, та між ЗСУ і місцевими органами влади, з іншого. Офіцери CIMIC, приміром, допомагають доставити на прифронтові території гуманітарні вантажі: продукти, одяг, книги. Або організовують у школах заняття з мінної безпеки (через бойові дії на сході Україна нині – одна з найбільш замінованих у світі територій). Трапляється і робота у зворотному напрямку: нещодавно сєвєродонецькі волонтери передали через CIMIC на передову півтисячі домашніх пиріжків.

Шанс на порозуміння

Лише наприкінці 2018 році після довготривалої підготовки у Збройних силах України було створено Групу збору та узагальнення інформації про випадки загибелі чи поранення цивільного населення.

Основні функції новоствореної групи закладені у самій її назві. По суті це облік випадків поранення чи загибелі цивільних у зоні конфлікту (точніше, у тій її частині, куди мають доступ українські військові). Серед учасників групи – офіцер, який спеціалізується на питаннях гуманітарної допомоги, а також офіцер, котрий знається на протимінній діяльності. Група має регулярно звітувати командувачеві Об’єднаних сил. Але йдеться не лише про статистику щодо загиблих чи поранених. Щомісяця група має узагальнювати зібрану інформацію і на основі цих даних пропонувати командуванню операції Об’єднаних сил, як можна уникнути таких випадків поранення чи загибелі мирного населення надалі.

«Чи велася ця робота раніше? У нас є ДСНС. У нас є Національна поліція, яка має фіксувати всі випадки загибелі чи поранення і вносити цю інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У нас є органи самоврядування, які зі свого боку мають реагувати. Але донедавна це було розпорошено. Зокрема, військові вели облік лише по лінії оперативних чергових, але все це була суха статистика», – розповідає начальник Управління цивільно-військового співробітництва Олексій Ноздрачов.

Крім того, облік постраждалих у зоні конфлікту на сході України від його початку у 2014 році вела і продовжує вести Моніторингова місія ООН із прав людини. Голова місії Фіона Фрейзер уже привітала створення нової групи у складі Збройних сил України.

Робота нової групи має впливати на те, як українські військові проводять операції, зазначає Гельґа Пендер, секторальний менеджер програм відновлення Сходу представництва ЄС в Україні.

«Ідеться про необхідність зменшити втрати серед цивільних. Ще один момент, чому українські військові мали б бути зацікавлені у цьому, – це добрі відносини з цивільними на територіях, підконтрольних урядові, у Донецькій і Луганській областях. Щоб тебе сприймали як того, хто допомагає, хто на боці мирних жителів, а не того, хто завдає шкоди», – зазначає Гельґа Пендер.

Вона також нагадує про євроатлантичні прагнення України і про стандарти, які українська армія має впроваджувати, а далі дотримуватися їх для того, щоб ці прагнення реалізувати.

Наступний крок – державна політика

«Ось стандарт, який ми впроваджуємо, – Олексій Ноздрачов показує Доктрину цивільно-військового співробітництва країн-членів НАТО. – Одна з вимог цього стандарту – захист цивільного населення. Таким чином, ми не лише впроваджуємо нову для себе систему, але й досягаємо сумісності з країнами НАТО».

У самому НАТО Політику захисту цивільного населення – тобто стратегічне бачення того, як альянс має працювати в цьому напрямку, – ухвалили лише у 2016 році. На розробку і затвердження у близькому майбутньому стратегії захисту цивільних сподіваються учасники проекту ЄС.

«До захисту цивільних має бути комплексний підхід, узгоджений між усіма відомствами, – каже Єлизавета Барань. – Цього ми поки не бачимо. Кожне міністерство має свої окремі програми допомоги постраждалим, якісь поодинокі ініціативи, не об’єднані загальним розумінням, куди рухатися, хто є координатором цих зусиль. Саме тому зараз ведеться робота для створення такої національної стратегії».

Олексій Ноздрачов першим кроком до підготовки такого документа вважає Групу збору та узагальнення інформації про випадки загибелі чи поранення цивільного населення і майбутні результати її роботи. «Ми сподіваємося, що цей проект буде достатньо успішним, що він переросте в накази міністра оборони і начальника Генштабу, які впровадили б систему захисту цивільного населення, і що зрештою органи виконавчої і законодавчої влади будуть спроможні затвердити державну політику на основі досвіду нашого пілотного проекту», – каже він.

Термін дії проекту спливає навесні цього року. Але, як розповідає Гельґа Пендер із представництва ЄС, вона не виключає його продовження. «Досвід показує, що зміни в Україні потребують часу», – каже вона.