Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Головне питання останніх днів – зовсім не в тому, чи залишився живим командувач Чорноморського флоту РФ адмірал Віктор Соколов. Головне питання – чи здатний функціонувати у нормальному режимі сам Чорноморський флот Росії.
Міф про його невразливість значно похитнувся у період російсько-української війни – починаючи від загибелі крейсера «Москва» і закінчуючиударом по штаб-квартирі Чорноморського флоту в окупованому Севастополі. Флот втрачає кораблі, а його командування змушене ховатися від ракетних обстрілів. Порушено саму логістику управління флотом – починаючи війну, Володимир Путін навряд чи розраховував на подібний поворот подій.
Навпаки, очевидно, Чорноморському флоту РФ відводилася важлива роль: ракетний обстріл України, знищення її портів, дестабілізація ситуації на Чорному морі з перетворенням його на «внутрішнє море» Росії, що б там не думали про це країни НАТО.
Звичайно, стверджувати, що флот не справляється з покладеними на нього завданнями, я не став би. Ми чуємо сирени повітряних тривог, спостерігаємо, як методично Росія знищує портову інфраструктуру України.
Після виходу Росії з Чорноморської зернової ініціативи значно зменшилася кількість зерна, яке тепер вивозиться вже не тільки з морських, а й з річкових портів. Більше того, ситуація спровокувала безпрецедентну кризу у відносинах України та сусідніх країн, насамперед, України та Польщі. І незважаючи на примирливі заяви, зрозуміло, що в найближчій перспективі ситуація не покращиться.
Флот перебуває у процесі напіврозпаду. Екіпажі його кораблів бояться підводних дронів, а командування – ракетних ударів
Впевнений, всього цього могло б не бути – принаймні, у такому масштабі – якби не було Чорноморського флоту РФ. Однак його можливості зменшуються з кожним днем. Так, поки що йдеться швидше про локальні можливості в окремих районах Чорного моря. Але й цього достатньо, гадаю, щоб помітити – навіть зараз флот перебуває у процесі напіврозпаду. Екіпажі його кораблів бояться підводних дронів, а командування – ракетних ударів. Це вже не ті самовпевнені «пірати ХХІ століття», яких ми бачили у дні окупації Криму та морської блокади України. Це «пірати», які змушені захищатися та ухилятися від ударів.
Саме тому, як вважають експерти, так важливо, щоб удари по інфраструктурі Чорноморського флоту тривали. Щоб знищувалися кораблі та логістичні центри. Щоб Севастополь перестав бути безпечним місцем для окупантів – благо, союзники України зовсім не заперечують проти використання поставленої ними зброї для завдання ударів по окупованих територіях.
Навіть якщо в результаті таких систематичних атак керівництву та кораблям Чорноморського флоту РФ доведеться «лише» переміститися в Новоросійськ, це, думаю, вже буде зовсім інший флот. З іншими можливостями та амбіціями.
Чорноморський флот у Новоросійську – це локальний флот. І у Москві, схоже, це знають
До речі, розуміння цього змушувало російське керівництво робити все можливе для збереження флоту в Севастополі. Не тільки для того, щоб Чорноморський флот зіграв свою зловісну роль в окупації самого Севастополя та всього Криму. Але й тому, що Чорноморський флот у Криму – це глобальний флот. А Чорноморський флот у Новоросійську – це локальний флот. І у Москві, схоже, це знають.
Саме тому в Україні розуміють, наскільки важливо, щоб російському флоту в майбутньому довелося піти в Новоросійськ, а українському флоту – прийти в Севастополь. Це, думаю, те, що зможе надати Україні ваги глобальної держави в Чорному морі, а Росію змусить забути про свої чорноморські амбіції. І так, вся річ у Криму. Звісно ж, у ньому.
Але це питання майбутнього. А поки що Україні, впевнений, важливо продовжувати витісняти Чорноморський флот РФ із Севастополя – щоб це майбутнє неодмінно настало.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода та Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
