СЕВАСТОПОЛЬ – Літо воєнного 2022-го року вже наближається до екватора, але в Севастополі очікуваної навали туристів та відпочивальників не спостерігається. У будні пляжі міста виглядають порожніми, на відміну від доріг, на яких щодня утворюються багатокілометрові затори, але їх причина не у зростанні кількості автомобілів, а в дорожніх ремонтах. Російська влада рапортує про збільшення кількості поїздів та додаткових вагонів, але бажаючих втрачати дорогоцінні дні відпустки на дорогу небагато.
Дорога до Криму – це щось!
Перша перешкода на шляху росіян до кримського відпочинку – це дорога до півострову, причому у всіх сенсах. Літаки не літають в аеропорт «Сімферополь» від 24 лютого, сповнена оптимізму Росавіація регулярно подовжує ще на тиждень заборону на польоти, тимчасом кримський спікер Володимир Константинов, який відомий своїми необдуманими промовами, днями сказав, що до кінця року очікувати відновлення авіаційного сполучення не варто.
Можна, звісно, долетіти літаком до Адлера, а потім ще 15 годин трястися в автобусі до Севастополя. Це ще можна назвати задоволенням, особливо на серпантинах від Сочі до Геленджика. До речі, літак із Москви до Адлера зараз летить чотири години замість звичайних двох із невеликим, бо робить коло аж над Каспійським морем, далеко облітаючи прикордонні з Україною російські області.
Залишається ще поїзд, але з Москви, наприклад, він іде два дні й дев'ять годин. Російська влада пишається і майже щодня рапортує про додаткові потяги та причіпні вагони, а також про, нібито, розкуплені квитки до Криму. Дійшли до того, що запустили якийсь поїзд «з вагонами зниженої комфортності», це взагалі як? Зрозуміло, що не теплушка і не загальний вагон, але перспектива їхати дві з половиною доби у плацкарті без кондиціонера мало кого тішить.
Задля порятунку ситуації влада придумала і запустила поїзд Адлер – Керч, сподіваючись, що громадяни, які приїхали і прилетіли на Кавказ, кинуться від Чорного моря до Чорного моря. При цьому Керч ніколи курортним містом не була, гідних пляжів тут небагато, за винятком Генеральських. А тут якраз дров до ватри докинули українські політики та військові, які оголосили Керченський міст метою номер один.
Сусідка Віра Іллівна після цього розповіла мені, що суворо заборонила дітям відправляти до неї онуків на літо з Пітера. «Нехай у дитячому таборі відпочивають, в області», – твердо переконана пенсіонерка.
Можна ще в Крим із Росії на автівці рвонути. Багато хто так і робить: свобода в пересуванні півостровом, можна більше побачити, в різних місцях побувати. «Тавридою» від Керчі до Севастополя за три-три з половиною години доїхати легко. І застрягти після цього самісінько перед містом у заторі перед колишнім Ялтинським кільцем, де зараз нову дворівневу розв'язку будують. Днями сотні машин три години там стояли, пересуваючись зі швидкістю півтора кілометри на годину.
Об'їхати це «задоволення» практично неможливо. Міст над залізницею в Інкермані зараз на реконструкції, сполучення з Корабельною стороною Севастополя перекрито. Є об'їзд вузькими вуличками селища ГРЕС, але там теж вдень і ввечері величезні затори. Залишається ще паром через Севастопольську бухту, але, по-перше, він лишився один і ходить раз на годину – друге судно у ремонті. А по-друге, там черга із машин на сотні метрів розтягується.
Ну гаразд, якось прорватися до Севастополя вийшло, але в місті теж затори, хіба що вночі і рано вранці їх немає. «Стоять» намертво проспекти Жовтневої Революції та Генерала Острякова, Монастирське шосе та шосе Генерала Моргунова, вулиця Героїв Севастополя та узвіз Котовського, проспект Гагаріна та багато інших міських транспортних артерій. За цих умов автотурист опиняється в пастці: до Севастополя абияк заїхав, але покататися Кримом, та й самим містом буде дуже складно.
До речі, з цієї ж причини екскурсії автобусом перетворюються на незаплановані пригоди: незрозуміло, чи доїдеш вчасно і о котрій повернешся.
А так, є ще морський шлях до міста-героя, але Росія після початку повномасштабного військового вторгнення в Україну закрила судноплавство для цивільних суден уздовж усього західного узбережжя Криму та частини узбережжя ПБК. Тому теплохід «Князь Володимир» пришвартований у Севастопольському морпорті, навіть на воду не спускали – на березі «сушиться».
«На море!»
Деякі, все ж таки, до Севастополя доїжджають, – одні до родичів чи знайомих, а хтось просто не любить змінювати плани навіть за умов теперішніх «надзвичайних обставин». Тим паче, що море після липневих холодів, нарешті, прогрілося до комфортної температури.
Щоб подивитися, чи є люди на одному з найпопулярніших пляжів у Гагаринському районі, я вирушив у бухту Кругла, яку через її форму найчастіше називають Омега. У вихідні дні тут яблуку нема куди впасти – в районі лише за офіційними даними понад 200 тисяч людей проживає, але я спеціально у будній день на пляж й вирушив.
Погода чудова, а пляжників майже немає. Платні шезлонги не зайняті, тих, хто загоряє на пісочку, одиниці. Щоб прояснити картину, запитую про відпочивальників продавця одного з кіосків на набережній, усіма способами даючи зрозуміти, що я місцевий. «Сам же бачиш, – відповідає мені торговець напоями, – тільки й заробляємо, що ввечері, коли наші після роботи ідуть скупатися, та у вихідні».
На Корабельній стороні є лише один невеликий пляжик в Ушаковій балці, на який споконвіку ходили місцеві жителі та їхні гості. У червні влада дала команду заварити ворота і хвіртку на пляж. Спочатку чиновники безбожно брехали про санітарно-епідеміологічну обстановку та проби води, але, зрештою, загнані в кут громадськістю, зізналися: це на вимогу Чорноморського флоту, «у зв'язку з проведенням спеціальної військової операції». Тобто, війни, якщо правильно називати. І пообіцяли безкоштовний автобус, щоби до «Омеги» на пляж возити.
Проте, народ миритися зі свавіллям не став, вночі хвіртку «розварили», щось спиляли «болгаркою» і продовжують користуватися пляжем. Справді, хто ж їхатиме до «Омеги», до якої не менше години діставатися? Тим більше, що туди автобус ходить рідко: о 9:00 та 14:00, а назад о 13:00 та 18:00. У червні в Ушаківці можна було зустріти охоронців, які не пускали відпочивальників на територію, але зараз пост прибрали.
Заради справедливості варто сказати, що навскіс через бухту, біля Курячої пристані, стоять кораблі Чорноморського флоту. Для боротьби із можливими диверсантами у воду періодично кидають спеціальні гранати. Кажуть, можна й без слуху лишитись, якщо під водою будеш, а то й зовсім не випливти. Але до кораблів тих півтора кілометри, далеко.
Пляж «Кришталевий», який на березі однойменного мису в самому центрі Севастополя, російська влада тим самим указом закрила на нічний час – з 22.00 до 5.00. Вдень тут людей достатньо, пенсіонери здебільшого. Також люди у віці традиційно купаються біля Пам'ятника затопленим кораблям, і подолати цю традицію не подужав жоден градоначальник останніх десятиліть – старожили розповідають, що до і після Другої світової загоряли та купалися на всій набережній Корнілова, і це право відстоюють.
Уздовж набережної Корнілова стоять прогулянкові катери, перехожих, що прогулюються, «зазивали» запрошують на морську прогулянку. Але бажаючих «подихати морським повітрям» та «дивитися на військові кораблики» зовсім небагато.
Раніше сісти в катер можна було в будь-якому місці набережної, тепер - лише у спеціально обладнаному. Що це означає? Встановили загородження та охоронця поставили для огляду сумок – щоби терористи під виглядом туристів у бухту не прорвалися. Місцеві з цього приводу бухтять, а приїжджим із Росії все одно: у них давно вже на кожному кроці огорожі та огляди.
У Балаклаві у зв'язку з проведенням реконструкції закрили прохід і проїзд Таврійською набережною, а отже дістатися до пляжів «Мармуровий» та «Василі» тепер неможливо.
І якось збіглося, що пляж «Мармуровий», який на виході з Балаклавської бухти, влада визнала непридатним для купання через проби води, а пляж у Василевій балці – у зв'язку з можливими обвалами та зсувами.
Втім, на «Золотий», «Срібний», «Інжир» та інші пляжі за межами бухти можна доїхати на невеликих приватних катерах. Охочі є, але катер не відійде від пірсу, допоки не заповняться всі місця. У Балаклаві я теж був у будній день, і туристів було не дуже багато.
Ціни на доправлення катером влада затвердила та зафіксувала, а у власників катерів іншого вибору немає – ринкові закони в цьому бізнесі перестали діяти після «приходу» Росії. Для тих, хто відпочиває великими сім'ями, ці розцінки кусаються. Є альтернативний маршрут, піший, але він не для зніжених чи розповнілих городян – півгодини шляху гірською стежкою до Срібного та майже годину до Золотого пляжу.
На набережній Назукіна є невеликий Міський пляж, який називають місцевими «Жабенятником». Засмагати на бетоні і купатися в не найчистішій воді мало хто ризикує.
На набережній людей мало. Продавець сушеної ставридки та продавчиня сувенірів, з якими я розпочинаю розмову, синхронно скаржаться, що «сезон не той», туристів недостатньо та незрозуміло, чи будуть вони взагалі.
Мідний Олександр Купрін стоїть на початку набережної і дивиться на море. Колишній офіцер, він добре знав ціну війни, під час якої немає місця безтурботному відпочинку.
Юрій Федулов, кримський журналіст, із міркувань безпеки ім'я та прізвище змінені
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
